Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Підпільна організація Києва «Смерть німецьким окупантам!» встановила в листопаді 1942 року зв'язок з партизанськими загонами Чернігівської області під командуванням М. М. Таранущенка. З листопада 1942 по квітень 1943 року ця організація підготувала й відправила у партизанські загони 224 чоловіки, 3 кулемети, понад 100 гвинтівок, 270 гранат, 22 пістолети, близько ЗО тис. патронів тощо. В партизанські загони пішло керівне
ядро цієї підпільної організації в кількості 26 чоловік на чолі з В. В. Черепановим, Г. С. Кочу беєм і К. П. Ткачовим.
З квітня 1943 року керівництво підпільними, групами здійснювалось з партизанських загонів з'єднання «За Батьківщину!». Підпільники одержували з партизанських загонів у великій кількості листівки, зведення Радянського інформбюро і розповсюджували їх серед населення, вели розвідувальну роботу, готували й відправляли людей, зброю, боєприпаси, медикаменти та інше. За період з листопада 1942 по червень 1943 року київські підпільні організації підготували й відправили у партизанські загони 1870 бійців, а також 25 кулеметів, 550 автоматів, понад тисячу гвинтівок, 133 тис. патронів, близько 2,5 тис. гранат, 214 пістолетів, Понад 500 кг вибухівки та медикаментів на суму 130 тис. карбованців.
На початку літа 1943 року у Києві і області діяло 169 підпільних партійно- комсомольських організацій, 54 партизанські загони і ЗО диверсійно-підривних груп. ,В їх рядах самовіддану боротьбу з гітлерівськими загарбниками вели 33 687 радянських патріотів, у т. ч. 4900 комуністів і 3800 комсомольців. Серед них були вірні сини й дочки багатьох народів Радянського Союзу: українці, росіяни і представники інших народів.
Своєю боротьбою підпільники Київщини подавали допомогу Червоній Армії і наближали час визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. З кінця 1941 року по березень 1944 року вони знищили 30 716 гітлерівців та їх найманців - українських буржуазних націоналістів, пустили під укіс 259 залізничних ешелонів і 3 бронепоїзди, вивели з ладу 301 паровоз і 2812 вагонів, зруйнували 63 залізничні мости, знищили 333 ворожі склади, розгромили 103 німецькі гарнізони, 249 поліцейських комендатур, 282 районні та сільські управи.
Радянський уряд високо оцінив діяльність підпільників і партизанів Київщини, присвоївши п'ятьом патріотам звання Героя Радянського Союзу і нагородивши 1317 чоловік орденами і медалями.
Герой Радянського Союзу П. М. Буйко - активний організатор підпілля у Фастівському районі.
Значний вклад у справу перемоги над німецько-фашистською армією внесли трудящі Києва також своєю працею в радянському тилу в східних районах СРСР. Героїчними зусиллями робітників, інженерно-технічних працівників у співдружності і за допомогою трудящих братніх республік основна кількість підприємств, евакуйованих на Урал, в Сибір, Середню Азію, в небувало короткий строк відновила свою роботу на нових місцях.
Як рідних, зустрічали евакуйованих киян трудящі східних районів СРСР. Вони ділилися з ними житлом, одягом, активно допомагали будувати виробничі корпуси, створювали всі умови, щоб робітники, інженери, вчені і далеко від рідної оселі могли вносити свій вклад у справу визволення від фашистської нечисті.
Робітники працювали часто просто неба, нерідко під дощем і снігом, харчування було скудне. Робота велась цілодобово. Робочий день часто перевищував 12- 14 годин. Лише завдяки цій самовідданості трудящих монтаж великих цехів і заводів завершувався в максимально короткі строки, а через три-чотири місяці підприємства досягали довоєнного рівня випуску продукції.
Завод «Ленінська кузня», перебазований у глибокий тил, героїчними зусиллями заводського колективу і місцевих робітників через кілька тижнів почав давати важливу воєнну продукцію. За перші три місяці її випуск зріс більше ніж у 3 рази. Завод зайняв почесне місце у всесоюзному змаганні. Йому було вручено Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
Завод «Арсенал», евакуйований на Схід, вже через чотири дні почав випуск продукції на новому місці. Праця кожного робітника була підпорядкована єдиній меті - дати все для фронту, для перемоги. Кожний день і місяць ознаменовувались патріотичними починаннями робітників усіх професій. Кочегар заводської котельні Ф. Басенко почав один обслуговувати шість котлів. Коваль І. Мар'янченко, фрезерувальник Г. Вальтер, токарі Г. Царик і А. Кокаренчук, пресувальник Т. Лисенко, муляр Л. Маловичко, слюсарі С. Опанасенко, Г. Скрипник, Я. Кириченко та сотні інших передовиків виробництва щодня виконували по чотири-п'ять норм.
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 20 з 42
відправлено в партизанський загін «За Батьківщину!» 2 кулемети, 150 гвинтівок, 20 автоматів, 180 гранат, 17 тис. патронів. Підпільна організація підготувала і відправила у партизанські загони 213 робітників підприємств Дарницького району, багато з яких показали зразки мужності й відваги в боротьбі з окупантами.Підпільна організація Києва «Смерть німецьким окупантам!» встановила в листопаді 1942 року зв'язок з партизанськими загонами Чернігівської області під командуванням М. М. Таранущенка. З листопада 1942 по квітень 1943 року ця організація підготувала й відправила у партизанські загони 224 чоловіки, 3 кулемети, понад 100 гвинтівок, 270 гранат, 22 пістолети, близько ЗО тис. патронів тощо. В партизанські загони пішло керівне
З квітня 1943 року керівництво підпільними, групами здійснювалось з партизанських загонів з'єднання «За Батьківщину!». Підпільники одержували з партизанських загонів у великій кількості листівки, зведення Радянського інформбюро і розповсюджували їх серед населення, вели розвідувальну роботу, готували й відправляли людей, зброю, боєприпаси, медикаменти та інше. За період з листопада 1942 по червень 1943 року київські підпільні організації підготували й відправили у партизанські загони 1870 бійців, а також 25 кулеметів, 550 автоматів, понад тисячу гвинтівок, 133 тис. патронів, близько 2,5 тис. гранат, 214 пістолетів, Понад 500 кг вибухівки та медикаментів на суму 130 тис. карбованців.
На початку літа 1943 року у Києві і області діяло 169 підпільних партійно- комсомольських організацій, 54 партизанські загони і ЗО диверсійно-підривних груп. ,В їх рядах самовіддану боротьбу з гітлерівськими загарбниками вели 33 687 радянських патріотів, у т. ч. 4900 комуністів і 3800 комсомольців. Серед них були вірні сини й дочки багатьох народів Радянського Союзу: українці, росіяни і представники інших народів.
Своєю боротьбою підпільники Київщини подавали допомогу Червоній Армії і наближали час визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. З кінця 1941 року по березень 1944 року вони знищили 30 716 гітлерівців та їх найманців - українських буржуазних націоналістів, пустили під укіс 259 залізничних ешелонів і 3 бронепоїзди, вивели з ладу 301 паровоз і 2812 вагонів, зруйнували 63 залізничні мости, знищили 333 ворожі склади, розгромили 103 німецькі гарнізони, 249 поліцейських комендатур, 282 районні та сільські управи.
Радянський уряд високо оцінив діяльність підпільників і партизанів Київщини, присвоївши п'ятьом патріотам звання Героя Радянського Союзу і нагородивши 1317 чоловік орденами і медалями.
Герой Радянського Союзу П. М. Буйко - активний організатор підпілля у Фастівському районі.
Значний вклад у справу перемоги над німецько-фашистською армією внесли трудящі Києва також своєю працею в радянському тилу в східних районах СРСР. Героїчними зусиллями робітників, інженерно-технічних працівників у співдружності і за допомогою трудящих братніх республік основна кількість підприємств, евакуйованих на Урал, в Сибір, Середню Азію, в небувало короткий строк відновила свою роботу на нових місцях.
Як рідних, зустрічали евакуйованих киян трудящі східних районів СРСР. Вони ділилися з ними житлом, одягом, активно допомагали будувати виробничі корпуси, створювали всі умови, щоб робітники, інженери, вчені і далеко від рідної оселі могли вносити свій вклад у справу визволення від фашистської нечисті.
Робітники працювали часто просто неба, нерідко під дощем і снігом, харчування було скудне. Робота велась цілодобово. Робочий день часто перевищував 12- 14 годин. Лише завдяки цій самовідданості трудящих монтаж великих цехів і заводів завершувався в максимально короткі строки, а через три-чотири місяці підприємства досягали довоєнного рівня випуску продукції.
Завод «Ленінська кузня», перебазований у глибокий тил, героїчними зусиллями заводського колективу і місцевих робітників через кілька тижнів почав давати важливу воєнну продукцію. За перші три місяці її випуск зріс більше ніж у 3 рази. Завод зайняв почесне місце у всесоюзному змаганні. Йому було вручено Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
Завод «Арсенал», евакуйований на Схід, вже через чотири дні почав випуск продукції на новому місці. Праця кожного робітника була підпорядкована єдиній меті - дати все для фронту, для перемоги. Кожний день і місяць ознаменовувались патріотичними починаннями робітників усіх професій. Кочегар заводської котельні Ф. Басенко почав один обслуговувати шість котлів. Коваль І. Мар'янченко, фрезерувальник Г. Вальтер, токарі Г. Царик і А. Кокаренчук, пресувальник Т. Лисенко, муляр Л. Маловичко, слюсарі С. Опанасенко, Г. Скрипник, Я. Кириченко та сотні інших передовиків виробництва щодня виконували по чотири-п'ять норм.