Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Згурівка

Сторінка 1 з 5
Згурівка - селище міського типу (з 1956 p.), розташоване за 35 км на південь від залізничної станції Яготин. Населення -7100 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Леніне.

Хутір Згурівка заснований у останній чверті XVII ст. на землях, що належали Басанській сотні Переяславського полку. У жалуваній грамоті Петра І Басанському сотнику Карпу Ясковському вона згадується 1690 року. У 1765-1769 pp. воца була вже чималим селом. На той час у 97 дворах мешкало 1575 осіб. З 1762 року Згурівка належала гетьману України К. Г. Розумовському. За його життя в селі збудували дерев'яну церкву на кам'яному фундаменті з дзвіницею, насадили дубовий гай. При церкві була школа.
На початку XIX ст. Згурівка ввійшла до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії. У 1824 році це село як посаг за дружиною перейшло у володіння графа А. В. Кочубея, який значно розширйв свої землеволодіння і зробив Згурівку центром своїх маєтностей.
Проживали тут селяни-кріпаки, які обробляли свої наділи і поміщицьку землю, над ними стояв управитель, а також писар, що обліковував їхню працю. Важкою працею кріпаків розорювались цілинні землі, споруджувалися економічні будівлі - вівчарні, гуральня, завод для виробництва поташу (буда). За наказом пана у 1839 році частину згурівчан було переселено до хуторів Аркадіївки, Софіївки, Петровасмики (так названо графом на честь синів Петра, Василя і Миколи), а до Згурівки з м. Глухова перевезено панський будинок. У1837 році садівник-швейцарець насадив навколо нього чудовий парк з рідкісних порід дерев, де влаштовано альтанки, а через ставки перекинуто мости. Від села поміщицьку садибу відгородили глибоким ровом.
Під час реформи 1861 року 1487 ревізьким душам виділено лише 2423,6 десятини землі. За даними перепису 1862 року в селі налічувалося 525 дворів з населенням 3230 осіб, яке щодалі зростало. На 1900 рік селянська громада складалася вже з 4752 осіб, у користуванні яких булатажсама кількість землі, 126 козаків мали лише 182 десятини. Ніде було випасати селянську худобу, бо всі пасовиська належали поміщикові. Згурівські селяни змушені були працювати в економіях графа з половини врожаю, відробляти або платити за випас худоби на панських луках.
Тим часом панська економія з року в рік збагачувалася і перетворювалася на багатогалузеве капіталізоване господарство. В маєтку були гуральня і з 60-х років - броварня. В 60-70 pp. основні прибутки поміщик одержував від посівів технічних культур (льону, тютюну), розведення коней і овець. В кінці XIX - на початку XX ст. тут застосовувалася багатопільна сівозміна, вирощувалися кормові трави і зернове
насіння на продаж. На трьох кінних заводах розводили породистих коней, на тваринницьких фермах - велику рогату худобу і свиней. У отарі овець налічувалося .700 мериносів. Наприкінці 80-х pp. при маєтку влаштовано метеорологічну станцію і навчально-дослідну ферму з трирічним курсом навчання, куди приймалися випускники сільської школи. У Згурівці працювало 80 вітряків, близько 10 дрібних олійниць, тричі на рік збирався ярмарок.
Безземелля і політичне безправ'я штовхало трудящих на революційну боротьбу. У 1903-1904 pp. відбулися страйки сільськогосподарських робітників економій. Одна з таких сутичок сталася у 1903 році, коли поміщик заборонив навіть за плату випасати коні на панському лузі після другого покосу. Протести селян не дали позитивних наслідків. Тоді вони почали самовільно користуватися випасом. Довідавшись про це, управитель маєтку зібрав варту і спробував зайняти селянські коні. Але згурівці, озброєні вилами й кілками, відбили напад. Не допомогли й викликані поміщиком війська. Поміщик змушений був поступитися.
Влітку 1905 року в селі розгорнувся селянський рух. Серед згурівців ширилися чутки про те, що в багатьох місцях спалено поміщицькі маєтки і розібрано майно. Наляканий поміщик покинув маєток. Відвернути селян від виступу намагався місцевий піп. Але його промови на сходках успіху не мали. Зате селяни ловили кожне слово агітаторів-революціонерів. У ніч на 19 листопада селяни Згурівки й Оржиці на 100 підводах з'явилися на хуторі Петровасмиці, в одній з економій поміщика. Вони зламали замки на коморах і забрали хліб, кінську збрую та інше майно. В ніч на 20 листопада згурівці вигнали панських службовців із Згурівської економії, забрали майно.
Через два тижні після цього до села прибув каральний загін. Козаки зігнали згурівців до волосного правління, оточили натовп. «Хто розбив маєток - виходить праворуч!» - пролунала команда управителя, що стояв на ганку правління, тримаючи в руці якогось папірця. Юрба ворухнулася і завмерла. Управитель повторив наказ, майже весь народ посунув праворуч. Стояти на місці залишилася лиш маленька купка людей. Тоді з ганку вигукнули: «Ніжинський Іван!». «Чую і йду!» - відповів спокійний голос і з юрби вийшов високий кремезний дід. Люди розступилися перед ним. Підбіг козак, штовхнув


Згурівка