Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Березань

Сторінка 1 з 7
Березань - селище міського типу (з 1965 p.), розташоване на річці Недрі, за 3 км від автостради Київ-Харків. Залізнична станція. Населення 12 тис. чоловік. Бережанській селищній Раді підпорядковане село Жовтневе.
Березань заснована на початку XVII ст. переселенцями з Правобережної України, зокрема із м.
Ходоркова2, які тікали сюди від гніту польських і українських феодалів. Назва походить, мабуть, від того, що тоді в цій місцевості були великі березові гаї.
Вперше Березань згадується в люстрації 1616 року. Вона була містечком Переяславського староства Київського воєводства і у 1620 році належала магнату Я. Острозькому.
Місцевість була багата на сировину для добування селітри, яка у суміші з порошком березового вугілля та сірки використовувалася для виробництва пороху. Через це польський уряд у 1620 році Березань з околицями, а також іншими багатими на селітру місцевостями Переяславщини, виділив в особливу державну маєтність під управлінням королівського адміністратора. Крім існуючих повинностей на користь держави, селяни мусили охороняти селітряні промисли і транспортувати селітру. Допікали їм також постої та грабежі, що їх чинили жовніри коронного війська. Яків Острянин - ватажок селянсько-козацького повстання 1638 року - в одному з своїх універсалів писав, що березанці зазнавали від панів «обид, утисків і розорень нестерпних».
У травні 1648 року повстанці під проводом Богдана Хмельницького здобули перші перемоги над польсько-шляхетським військом. Під Березанню посли Б. Хмельницького 24 травня 1648 року вручили князеві Я. Вишневецькому листа, в якому гетьман пропонував йому перейти на бік повсталого народу. Вишневецький розлютувався і звелів відрубати послам голови, що й було зроблено 5 червня.
Після визволення Березані від польської шляхти вона стала сотенним містечком Переяславського полку. У другій половині січня 1654 року жителі містечка присягли на вірність Російській державі. У вирі дальших подій, коли підтримана частиною козацької старшини шляхетська Польща зробила спробу відновити своє панування на Україні, березанці піднялися на захист свого краю. Навесні 1661 року вони вчинили героїчний опір польській шляхті, що вдерлася на Лівобережжя. Але сили були нерівними. Польські жовніри й татари, які входили до складу ворожого війська, захопили Березань. Та незабаром головні сили нападників зазнали поразки від російських воїнів та українських козаків. Містечко було визволено. У травні 1662 року під Березанню козацькі полки на чолі з Я. Сомком і російське військо під командуванням Г. Ромодановського з'єдналися і вирушили у переможний похід проти гетьмана Правобережної України Ю. Хмельницького, який перейшов на бік Речі Посполитої.
Трудяще населення Березані у відповідь на посилення гніту козацької старшини та царських воєвод у 1666 році під проводом козака М. Хоменка брало участь у антифеодальному повстанні, що спалахнуло на Лівобережній Україні.
Затяжна війна призвела до зменшення населення і занепаду селітряних промислів. У 1666 році Березань була малолюдним містечком. У 83 дворах проживало 112 сімей, які займалися в основному землеробством і тільки 5 - ремеслами. Сільське господарство мало натуральний характер. За своїм майновим станом місцеві жителі поділялися на чотири податні категорії. До першої належали най-багатші, які мали орні землі і робочу худобу, до четвертої - найбіднішої - належало 17 підсусідків, які це мали ні коней, ні волів і жили у чужих дворах, та власники безкінних господарств.
У другій половині XVII ст. поряд з старшинським землеволодінням розширювалися землі української шляхти. Все більш посилювалася феодальна залежність. За гетьманським універсалом 1674 року і царською жалуваною грамотою 1688 року Березань, як і інші містечка та села Лівобережжя, потрапили у власність переяславського полковника Р. Думитрашка-Райча. Йому належали велика кількість будівель, найкращі поля, ліси, сіножаті та прилеглі села. Частиною земель користувалися посполиті, за що сплачували грошовий чинш. Великі прибутки одержував полковник також від пасік і водяного млина, збудованого на річці Недрі.
На початку XVIII ст. Березань перейшла у власність нащадків Р. Думитрашка- Райча - поміщиків Дмитрашків, а також Лукашевичів, Марковичів та інших, яким належала аж до 1917 року.
Протягом першої половини XVIII ст. місцеві поміщики продовжували відбирати землі у вільного населення, перетворювали міщан, а також козаків і селян навколишніх сіл на своїх підданих. У 1753 році жителі Березані Д. Касьян, С. Голотенко, Й. Логвин, П. Шведенко скаржилися урядові, що у 1742 році їх силою закріпачили, тоді як їхні діди були вільними і мали за службу «козачі грунти». Ці події знайшли своє відображення в пісні «На панщину гонять», записаній у 40-х роках XIX ст. в Березані.
Добре ж було, добре Нашим батькам жити, Що не знали наші батьки Панщини робити. А тепер в неділеньку У всі дзвони дзвонять,- Осаула з


Березань