Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Гребінки

Сторінка 1 з 6
Гребінки - селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за ЗО км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Устимівка. Через селище проходить автомагістраль Київ-Одеса. Населення - 7100 чоловік.
Село Гребінки засноване на початку XII ст., коли з метою заселення земель Білоцерківського староства, які раз у раз спустошували татари (1612, 1615, 1617, 1626 pp.), жителям надавалися т. зв. «слободи» - звільнення від податків протягом 10-15 років. Одним із таких поселень на, важливому торговельному шляху з Києва до Польщі, Угорщини, Чехії, Волощини та на місцеві ярмарки до Таращі, Умані, Богуслава були Гребінки. В історичних документах поселення зустрічається під назвою Гребенники, Угребенники. Південна частина його звалася Саливонками і в документах часто згадується разом з Гребінками, як один населений пункт. У 1622 році Гребінки разом з Саливонками і селом Пінчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького жителі Гребінок брали активну участь у боротьбі проти польсько-шляхетського гніту. 15 січня 1654 року вони з радістю присягнули на вірність Російській державі. Але за «Вічним миром», укладеним 1686 року між Польщею і Росією, Гребінки залишилися під владою польських магнатів.
Феодальна експлуатація населення невпинно зростала. Селяни сплачували велику грошову й натуральну ренти. Так, у 1765 році 86 дворів платили 1935 злотих 18 грошів. Крім того, власник маєтку примушував селян працювати на зажинках, обжинках, закосах, різних толоках. Збільшення розмірів панщини та інших повинностей у другій половині XIII ст. викликало незадоволення селян, яке вилилось у відкритий виступ під час гайдамацького руху. В 1768 році гребінківці радісно зустрічали загін М. Швачки. Повстанці убили в Гребінках п'ятьох шляхтичів. Кріпосницький гніт особливо посилився після того, як польський король Станіслав Понятовський у 1775 році подарував Білоцерківське староство графу К. Браницькому. Прагнучи збільшити прибутки від своїх володінь, новий власник села примушував кріпаків відробляти панщину по 5-6 днів на тиждень і виконувати інші повинності.
Після другого поділу Польщі і возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Російської держави Гребінки ввійшли до Васильківського повіту. Село лишилося у власності графа Браницького.
Населення Гребінок зростало дуже повільно. Якщо наприкінці XIII ст. тут налічувалося 526 жителів, то перед реформою 1861 року - 73. З 223 селянських дворів 122 були піші і тільки 27 мали тягло. За реформою 1861 року селянам Гребінок було виділено для викупу 2234 десятини землі, за яку вони мали заплатити 50 199 крб. Піші господарства одержали польовий наділ, що підлягав обов'язковому викупу і становив 7 десятин 1638 сажнів на ревізьку душу, та присадибні ділянки; тяглі, крім польової і присадибної землі, одержали додаткові наділи по 4 десятини 936 сажнів. Наділи городників були не більше 2 тис. сажнів.
Викупні платежі, які набагато перевищували доходи селян, та численні прямі й непрямі податки неминуче вели до зубожіння і розорення селян. Крім того, безперервно відбувалося подрібнення селянських наділів у зв'язку із зростанням сімей та виділенням нових господарств. Все це призводило до збільшення кількості малоземельних і безземельних господарств. З тяглих, що одержали більше землі, виділялася куркульська верхівка, яка скуповувала за безцінь наділи сільської бідноти. Великі земельні площі належали поміщикові та церкві. На початку XX ст. Браницький у Гребінках володів 753 десятинами кращої землі, церква - 96 десятинами, а на одне селянське господарство припадало в середньому 3,3 десятини. 168 господарств, головним чином малоземельних, не мали ніякої худоби. Злидні гнали зубожілих селян на заробітки до багатіїв, де вони працювали за мізерну плату від зорі до зорі. Так, у маєтку Браницьких за день роботи в полі селяни одержували по 15-20 копійок.
В економічному житті Гребінок після реформи важливу роль відігравав цукровий завод, побудований 1873 року. В 1881 році він згорів, але через два роки М. Браницька збудувала новий, продуктивністю 127 тис. пудів цукру за сезон. У 1900 році на заводі працювало 720 робітників, з них 250 місцевих жителів, решта з Могилівської, Чернігівської та інших губерній. Робітники працювали по 12-14 годин на добу в жахливих умовах. Про охорону праці годі було й думати, а це часто призводило до нещасних випадків. Лише в грудні 1883 року внаслідок тяжких травм померло 3 чоловіка і кілька покалічено. Жили робітники в заводських казармах по 50-60 чоловік у кімнаті, спали на підлозі, устеленій соломою, або на дощаних нарах.
Браницьким належав цегельний завод, на якому працювало 12 робітників. У Гребінках діяли також 2 водяні млини, більш як 10 вітряків, олійниця, кілька кузень. На початку XX ст. у селі пожвавилася торгівля, яка мала переважно роздрібний характер. У Гребінках було 6 крамниць і рундуків, два рази на місяць, у неділю, відбувалися базари, на які приїжджали також селяни та ремісники з сусідніх повітів.


Гребінки