Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Узин

Сторінка 1 з 6
Узин (старі назви Узеніца, Темберщина) - з 1956 року селище міського типу, розташоване на річці Узині (басейн Росі), за 25 км на схід від Білої Церкви і за 15 км від залізничної станції Сухоліси, до якої від Узинського цукрового комбінату прокладено ширококолійну вітку. Селище зв'язане шосейною дорогою з автомагістралями Київ-Одеса та Київ-Дніпропетровськ. Населення 15,6 тис. чоловік.
Час заснування селища невідомий. Вперше поселення під назвою Узеніца згадується 1651 року, коли тут перебував Б. Хмельницький.
В 1773 році управитель Білоцерківського ключа польських коронних земель Глембовський надав ротмістру Темберському повноваження заселити на річці Узині слободу й прийняти її під своє правління. З того часу Узеніцу стали називати Темберщиною. Згодом вона увійшла до Блощинецької волості Васильківського повіту. В кінці XVIII ст., коли земля на Білоцерківщині належала графу Браницькому, останній мав в Узині 1300 десятин, а в 1818 році заснував тут кінний завод і економію. 1850 року в Узині вже було 228 дворів, 9710 десятин землі і проживало 1292 чоловіка.
Більшість земель і після скасування кріпосного права залишилася в руках графів Браницьких. За даними 1883 року, з 10 599 десятин 8653 належали поміщикам, 63 - церкві, а 584 селянські двори володіли всього 1856 десятинами землі, за яку згідно з уставною грамотою мали сплатити 40946 крб. 16 коп. викупних платежів. Щоб розрахуватися з поміщиком, селяни змушені були йти на заробітки в економію, де за трудовий день виснажливої праці чоловіки одержували 30-35, жінки - 20, а підлітки – 10-13 копійок.
Пригноблені й безправні, трудящі піднімалися на боротьбу проти експлуататорів за поліпшення свого економічного становища. Яскраво це проявилося в період першої російської революції 1905-1907 pp. У другій половині квітня 1905 року розгорнувся масовий рух селян, які вимагали підвищити поденну оплату в економії до 50-70 коп. і скорочення робочого дня. На місце події було послано каральний загін. Коли в Узині хотіли заарештувати призвідників, селяни вчинили опір. Рух швидко наростав, набираючи активних форм. 24 травня 1905 року київський губернатор доповідав, що в багатьох селах Васильківського повіту, в т. ч. й Узині, селяни зовсім відмовилися виконувати роботи на полях економії, вимагали встановленої ними самими оплати. Бажаючих працювати до роботи не допускали, а приїжджих робітників прогнали. Особливо гострого характеру набрали події в Узині та Мало-Половецькому. 25 вересня 1906 року в економії Браницького виникла пожежа. Поміщик звинуватив у цьому узинського жителя Л. Марченка.
Після поразки революції 1905-1907 pp. селяни Узина продовжували боротьбу за землю. Вони перестали ходити на роботу до економії й перешкоджали найму селян з інших сіл, вдавалися до потрави посівів. Проведення столипінської аграрної реформи прискорило процес обезземелення та зубожіння трудящого селянства, загострило класову боротьбу на селі.
В 1912 році з 721 селянського господарства 70 зовсім не мали землі, 127 - володіли клаптиками менше одної десятини, а 288 - мали землі до 3 десятин. Отже, більша частина узинських селян була безземельною та малоземельною. Тяжке становище основної маси селянства значно погіршувалося через брак тягла та сільськогосподарського реманенту. З числа безземельних і малоземельних 102 господарства зовсім не мали худоби.
Більшість бідняків наймитувала. Частина розорених селян йшла працювати на цукровий завод, збудований у 1898-1899 pp. На заводі працювало 300-350 робітників, які жили в бараках по 25-ЗО чоловік (часом з сім'ями) в одному приміщенні. Робочий день тривав 12 годин, заробіток не перевищував 15 крб. на місяць. Робітники не мирилися з таким становищем, боролися за краще життя.
Боротьба трудящих змушувала власті здійснювати деякі соціально-освітні заходи. За вимогою робітників адміністрація цукрового заводу в 1900 році побудувала поліклініку й лікарню на 25 місць. За два роки перед цим відкрили невелику церковнопарафіяльну школу. 15 листопада 1901 року на місцеві кошти було засновано однокласне училище на 125 чоловік5, а з 1912 року в Узині почало працювати двокласне сільське училище.
В роки першої світової війни скоротилася посівна площа, зменшилася кількість худоби, а коней майже зовсім не залишилося. Багато селянських господарств повністю розорилися. Внаслідок цього посилилась економічна нерівність між бідняками й куркулями.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції активізувалася боротьба узинців за землю. В липні 1917 року вони захопили 3000 кіп скошеного панського хліба, відмовилися працювати на бурякових плантаціях за низькими розцінками і вимагали підвищення плати. Селяни прагнули відібрати землю в поміщиків. У другій половині липня за постановою Узинського виконкому Ради й під керівництвом його голови Є. К.


Узин