Київ і його роль у житті України в XIV— першій половині XVII століття
Соціально-економічне і політичне становище Києва в XIV — першій половині XVII століття
Процес феодальної роздробленості і татаро-монгольська навала призвели до того, що в другій половині XIII століття Київ остаточно втратив провідну роль серед руських князівств. Значне місце в економічному і політичному житті Східної Європи починають займати такі міста, як Ростов, Суздаль, Владимир, Москва, Галич. Проте на Придніпров'ї Київ і далі лишався найбільшим економічним і культурним центром. Тяжіли до Києва й міста, розташовані на річках Бузі та Дністрі, а також землі Прикарпаття й Буковини.
В середині XIV століття литовські феодали скористалися з усобиць у Золотій Орді, що почалися після смерті хана Узбека, і поступово загарбали білоруські та українські землі. В 1362 році литовський князь Ольгерд, зібравши значні військові сили, захопив Київ. З часом йому вдалося зміцнити свою владу на Київщині. Цьому сприяло те, що на його бік перейшли найбагатші київські феодали, які підтримали Литовське князівство у боротьбі проти татар.
Протягом XIV століття Литовське князівство стало великою державою. Більш висока культура білоруських та українських земель справила великий вплив на Литву: руське право («Руська Правда») позначилося на праві Литовського князівства, руська мова стала державною мовою. Литовські князі сприймали також віру і звичаї українців та білорусів.
Після загарбання українських земель литовський князь Ольгерд передав Київщину і Переяславщину у володіння своєму синові Володимиру, який князював тут приблизно з 1362 по 1394 рік. Панування литовських князів було значно меншим тягарем для населення, ніж татарське іго. Ф. Енгельс писав, що в той час, коли Великоросія попала під монгольське ярмо, Білорусія і Україна ввійшли до складу Литовської держави, завдяки чому уникли поневолення татарськими загарбниками.
Київ після навали Батия поступово піднімався з руїн. Розвивалися ремесла, торгівля, збільшилась кількість населення в місті. Литовські князі, щоб зміцнити своє панування, розгорнули будівництво оборонних споруд на українських землях, у т. ч. і в Києві. Київський замок, побудований в останній чверті XIV століття, був одним із найбільших на Придніпров'ї. Тоді ж відбудовано Михайлівський Золотоверхий монастир і частково Софійський собор.
Але розвитку Києва в значній мірі перешкоджали напади татарських орд, які лишалися й далі найнебезпечнішим ворогом українських земель, Польщі й Литви. У 1399 році, перемігши в бою на річці Ворсклі литовські, українські, білоруські й польські дружини, що їх зібрав великий князь литовський Вітовт, татари підійшли до Києва. І тільки одержавши викуп «тисячу червоних» з киян і «тридесять червоних» з Києво-Печерського монастиря, вони відступили в Крим. У 1416 році татари знову напали на Київ. Цього разу вони захопили й пограбували майже все місто, спалили Печерський монастир. Київ у XIV—XV століттях складався з трьох окремих частин — Подолу, це жила основна маса міського населення; Верхнього міста, оточеного стародавніми валами. Воно сполучалося з Подолом Андріївським спуском і вулицею, що йшла вздовж річок Киянки і Глибочиці. Окрему частину становив Печерськ, де переважали монахи і залежні від монастиря люди. Навколо Києва були поселення на території Пріорки, Яцьківки, Мостищ, Корчуватого, в долині річки Либеді.
Жителі міста складалися з кількох соціальних груп. До експлуататорської верхівки належали князі Олельковичі, Немиричі, Глинські, Дашкевичі, боярв Горностаї, Гулевичі та інші. Деякі з них займали посади намісників, старост, війтів, суддів, городничих. До верхівки міста належали також багаті купецькі родиші (Крикуновичі, Шавули, Мелешковичі та інші) і вище православне і католицьке духовенство. Жили вони переважно у Верхньому місті, де мали власні будинки.
Значну, частину трудящого населення становли ремісники, число яких поповнювалося головним чином за рахунок утікачів з феодальних маєтків. Для захисту своїх інтересів майстри об'єднувалися в цехи. В XV столітті в Києві існували цехй ковалів, гончарів, шевців, кравців, пекарів тощо. Ремісники одної спеціальності селилися здебільшого на одній вулиці — так виникли Гончарна, Кожум'яцька, Дігтярна та інші вулиці.
У другій половині XV століття, особливо в період князювання Симеона Олельковича (1455—1470 pp.), місто почало інтенсивно забудовуватися. В 50—70-х роках київські ремісники, що входили в цехи, спорудили кілька великих будинків на Подолі, у Верхньому місті, на Печерську. На лівому березі Дніпра навпроти Києва був побудований замок князя Симеона. У 1470 році на кошти Симеона Олельковича була відбудована і пишно оздоблена Успенська церква Києво-Печерського монастиря.
У зв'язку з загальним господарським розвитком зростала і феодальна земельна власність. Величезні земельні багатства належали, зокрема, київським князям Ольгердовичам. Відомо, наприклад, що князь Олелько Володимирович подарував своєму боярину Олехну Сохновичу обширні володіння на лівому березі Дніпра. На Правобережжі тому ж Сохновичу були подаровані десятки сіл і цілі волості над річками Здвижем і Тетеровом.
Становище трудящого населення було надзвичайно тяжке. Його жорстоко експлуатували феодали, багаті купці, лихварі. Селяни і робітні люди відбували різні повинності і платили численні податки на користь Литовської держави, замку, монастиря тощо. Крім того, вони зобов'язані були споруджувати і ремонтувати міські укріплення. Ті, що займалися промислами, вносили данину рибою, медом, воском тощо.