Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Литовські князі і польські королі були зацікавлені в таких перекупницьких операціях. Це давало їм великі прибутки, і вони всіляко сприяли торговцям.

Велику роль в суспільному і економічному житті Києва відігравало духовен­ство. Монастирям належали величезні земельні угіддя й різні промисли, де пра­цювали як кріпаки, так і юридично не закріпачені селяни і ремісники. Найбіль­ший і найпопулярніший був Києво-Печерський монастир, якого князі обдарову­вали землями і селами. Крім того, відписували маєтки на користь монастиря вихідці із знатних і багатих родин, які постригалися в ченці. Так, князь Симеон Олелькович перед смертю постригся в ченці і передав монастирю великі багатства.

Наприкінці XVI століття володіння Печерського монастиря були на Київщині, на Волині і в Білорусії. Йому належали найкращі риболовецькі угіддя на Дніпрі, від Києва до Черкас, і по Десні — до Остра. Крім того, монастир володів багатьма селами і містами, зокрема Васильковом, Радомишлем.

Золотоверхому Михайлівському монастирю також належало багато сіл і хуторів. Так, у середині XVI століття він купив у Печерського монастиря за ЗО кіп литов­ських грошей село Глеваху поблизу Києва. Пізніше одержав у володіння с. Борщагівку (нині Михайлівська Борщагівка Києво-Святошинського району).

На початку XV століття в Києві стає відомий Пустинно-Микільський монастир на Печерську. Князі Глинські передали йому у володіння с. Гатне з полями, бджільниками (бортями), з лісами і дібровами, з сіножатями, з рікою і річками, з бобро­вими гонами, з млинами й усім, що є в тому маєтку Гатному. Микільському мона­стирю належали також села Княжичі за Дніпром, Гвоздів та інші.

Значні володіння і скарби належали Михайлівському Видубицькому монастирю. Він володів урочищем Гнилещиною поблизу селища Пирогова під Києвом, землями всього Звіринця (тепер у Печерському районі Києва), угіддями вздовж нижньої течії річки Либеді, сіножатями та орними землями на берегах р. Віти (хутір Круглик). На початку XVII століття виникають земельні володіння наймолодшого серед київських монастирів — Києво-Братського, т. зв. училищного монастиря. Частина прибутків його витрачалася на утримання Києво-Братської колегії.

Архімандрити монастирів розпоряджалися монастирськими доходами на свій розсуд. Відомий факт, коли в 1585 році видубицький архімандрит за величезну суму купив для себе у печерського архімандрита право посісти печерську архімандрію.

Після Люблінської унії 1569 року, і особливо після Брестської 1596 року на Київщині зростають землеволодіння католицького духовенства. Зокрема, йому належали величезні маєтки Сирець, Котир, устя річок Ірпеня і Водиці, села Яць- ківка, Пріорка, Мостище, Берківець та інші. Згідно з грамотою короля Сігізмунда III від 1604 року у володіння католицького духовенства перейшла частина Подолу, яка звалася Біскупщиною. Населення її підлягало католицькому біскупу в еко­номічному і правовому відношенні.

У першій половині XVII століття київське міщанство — ремісники і торговці — за майновим станом поділялось на кілька груп. Серед міщанства панівне місце посідала багата верхівка. Це була міська аристократія, або патриціат, до якого Належали найбагатші родини—Ходики, Балики, Мелешковичі та інші. В руках патриціату були посади війта, бурмистрів, райців. Середню частину міщанства становили ремісники і дрібні торговці. Найнижчою верствою населення була маса українського міського плебейства: розорені ремісники, підмайстри, учні, наймити, комірники та інші «люди убогі». Плебейство своїм становищем та інтересами було тісно зв'язане з безправним селянством.

Селяни, що жили в Києві, володіли орною землею і займалися сільським госпо­дарством. Вони відбували тяжкі феодальні повинності на користь замку, шляхти, монастирів.