Київ і його роль у житті України в XIV— першій половині XVII століття
1637 р.). У цих гравюрах художник відображає свої спостереження над природою, життям і побутом народу. Наприклад, такі сюжети, як «Багач та убогий Лазар», «Багач і смерть», хоч запозичені з євангельських притч, але відображають суто житейську класову нерівність у тогочасному українському та польському суспільстві,
У Києво-Печерській друкарні в 1638 році був виданий латинською мовою твір Афанасія
Гравірувальне мистецтво набрало широкого розвитку в часи, коли митрополитом був П. Могила. Про це свідчили кілька тисяч ксилографічних дощок того періоду, що зберігалися до Великої Вітчизняної війни в Лаврському музеї.
Значного розвитку в Києві в XIV—XVII століттях досягло декоративно-ужит- кове мистецтво, зокрема ткацтво та гаптування. Про це свідчать зразки розкішного, майстерно гаптованого золотом і сріблом церковного і світського вбрання, яке дійшло до нас. Лише у фонді Іова Борецького налічувалось 2 тис. гаптованих анти- мінсів. (До навали німецько-фашистських загарбників всі ці багатства зберігалися в музеї Київської лаври і загинули в 1941 році).
У Києві в XVI столітті високого рівня досягло ливарне мистецтво людвісарів і конвісарів. Людвісарами називались майстри, що виливали гармати, дзвони, металеві предмети домашнього і церковного вжитку, чаші, ліхтарі, підсвічники, металевий посуд, а також різноманітні прикраси з металу. Конвісарами називалися майстри лиття з олова. Вони виготовляли коновки-чарки для горілки й пива, а також олов'яний посуд. Є підстави гадати, що в Києві був вилитий в 1649 році дзвін, подарований козаками церкві Спаса у старовинному селі Рославичах (нині Васильківського району Київської області). Цей дзвін зберігається в Київському державному історичному музеї.
Київ — економічний і культурний центр України — відіграв велику роль у розвитку музичного мистецтва, зокрема у формуванні української професійної музики, в основу якої лягли народні музичні традиції.
Пісня у супроводі музичного інструменту з давніх часів була постійним супутником народу в його праці та відпочинку, в побуті, віруваннях та звичаях. Православна церква, переслідуючи інструментальну музику, всіляко сприяла розвитку вокальної культової музики, що стала невід'ємною частиною церковного ритуалу. Довгий час церковна музика буліа одноголосною. В XVI столітті в українських церквах утвердився багатоголосний, т. зв. партесний спів, що будувався на п'яти- лінійній нотній системі, яка була вдосконалена в Києві на місцевій національній основі і мала назву «Київське знамено». У XVI— XVII століттях, коли особливо загострилася боротьба з католицизмом та західНолатинським впливом, церковне хорове мистецтво набрало яскравих українських національних форм. Візантійські запозичення кінця X та початку XI століття були витіснені остаточно. Показником впливу української народної пісні на церковний спів є могутній київський лаврський наспів, поширений в усіх православних церквах.
Усна пісенна народна творчість була нерозривно пов'язана з музикою, з виконанням під акомпанемент бандури українських народних дум та історичних пісень, які виникли в часи, коли український народ боровся за своє соціальне та національне визволення. В основі їх лежить староруська епічна творчість, билинний богатирський епос. Так, цікавою пам'яткою усної народної творчості, в якій відображена боротьба з татарами, є легенда, що була поширена в Києві та його околицях, про «Михайла та Золоті ворота». Вона виконувалась кобзарями на мотив відомої пісні про Байду.
Народ і професіональні виконавці пронесли через століття невичерпне багатство української народнопісенної та музично-інструментальної творчості.
XIV—XVI століття були періодом формування української народності. В цьому важливому історичному процесі Київ відіграв найвидатнішу роль. Його ремісничо-промислове виробництво, постійні і ростущі зв'язки з населенням інших міст України, активна участь міських низів у селянсько-козацьких повстаннях, багата різноманітна культура і навіть монастирі, що були популярні серед мас віруючих,— все це становило один з найважливіших центрів притягання і уподібнення для мільйонів людей, перетворюючи етнічну масу на виразну, об'єднану спільною територією, економічними, політичними, мовними і культурними зв'язками, українську народність.