Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Бородянка

Сторінка 1 з 8
Бородянка - селище міського типу, розташоване на лівому березі річки Здвижу. Відстань до однойменної залізничної станції - 3 км, до Києва - 55 км. Населення - 5100 чоловік.
Бородянка - центр однойменного району, площа якого - 900 кв. км, населення - 54,8 тис. чоловік. У районі 5 селищних і 16 сільських Рад, яким підпорядковано 44 населені пункти. Тут є 3 радгоспи і 13 колгоспів, за якими закріплено 40,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 24,3 тис. га орної землі. Переважають
посіви льону й картоплі; вирощують також зернові культури. Тваринництво - м'ясо-молочного напряму. На території району є 17 промислових підприємств. У районі - 34 школи, з них середніх - 11, восьмирічних - 14, початкових - 6, вечірніх середніх - 2, заочних середніх - . У Немішаєвому розташований Український науково-дослідний інститут картопляного господарства. В населених пунктах є 10 будинків культури, 19 клубів, 40 бібліотек. Діють районна лікарня, 5 дільничних лікарень, протитуберкульозний диспансер, 2 лікарські амбулаторії, 2 лікарські і 27 фельдшерсько-акушерських пунктів, 4 колгоспні пологові будинки.
Точний час заснування Бородянки та походження її назви в історичних документах не збереглися. Відомо, що ще в часи Київської Русі на місці теперішнього селища існувало поселення під назвою Козятичі, яке було знищене монголо-татарами в 1240 році. Згодом поселення відродилося. У X ст. Козятичі були власністю вихідця з Литви - князя Романа. В грамоті польського короля від 1509 року підтверджується право шляхтичів Макаревичів на Бородянку (Козятичі). Отже, назва Бородянка вперше зустрічається на початку XI ст. Останній раз назва «Козятичі» згадується 1640 року в акті купівлі села новим власником А. Дорогаєвським.
Населення Бородянки не мирилося з тяжким соціальним, національним та релігійним гнітом польських феодалів і взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 pp. У 1648 році бородянці разом з селянами навколишніх сіл розгромили маєток шляхтича Щепієвського. Коли було запроваджено полковий устрій, Бородянка ввійшла до Макарівської сотні Київського полку. Козаки виявили справжній героїзм в історичних битвах під Зборовом, Берестечком, Батогом 'та іншими містами. У січні 1654 року бородянці присягнули на вірність Російській державі.
Після возз'єднання України з Росією напади шляхетських військ на Бородянку не припинялися. 17 березня 1654 року сотня польських жовнірів увірвалася в село, вчинила погром, вирізала і захопила в полон багато мирних жителів.
У вересні 1659 року російсько-українські війська вигнали з Бородянки шляхтичів, а наступного року цар Олексій Михайлович подарував її разом з навколишніми селами Києво-Михайлівському монастирю. Однак польські війська знову захопили Бородянку. В 1665 році поблизу Бородянки діяли загони повсталих селян під проводом І. Сербина та овруцького полковника Децика. На деякий час вони визволили чимало міст і сіл, у т. ч. й Бородянку, від польських загарбників. За Андрусівським перемир'ям вона залишилася під владою Польщі. Та місцеве населення не припиняло боротьби за своє визволення. Наприкінці XII ст. козаки й селяни Правобережної України під керівництвом козацького полковника С. Палія знову вигнали польських панів з багатьох населених пунктів Київщини, серед них і з Бородянки. 1693 року шляхта напала на село і вчинила криваву розправу над мирним населенням. Після цього тут лишилося всього 55 дворів.
На початку XIII ст. населення Бородянки вело напружену боротьбу з польськими магнатами і шляхтою. В 1709 році покріпачені селяни оголосили себе козаками і відмовилися коритися поміщикам. Докотилася сюди й хвиля гайдамацького Руху.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Бородянка ввійшла до складу Росії. За переписом 1795 року у Бородянці, яка була вже містечком, налічувалося 1483 жителі, працювали невелика полотняна фабрика та шкіряний завод. Але й після возз'єднання з Росією соціальний гніт не зменшився. Мало що поліпшила становище селян й інвентарна реформа. Згідно з інвентарними правилами за селянами закріплювалася земля, якою вони користувалися до цього, визначався розмір повинностей. Вся натуральна данина відмінялася. На одну ревізьку душу (в Бородянці на той час їх налічувалося 570) виділялося 1,5 дес. орної землі, по одній десятині сінокосу на кожну сім'ю. Городники й бобилі орної землі не одержували. Всі селяни віком від 16 до 55 років мали відробляти панщину по три дні на тиждень та виконувати інші повинності. Але фактично поміщики не дотримувалися встановлених, інвентарними правилами норм. Вони весь час збільшували панщину, зменшували селянське землекористування.
Важким, злиденним лишалося життя трудового населення Бородянки й після реформи 1861 року. Кожен селянський двір одержав за великий викуп в середньому лише по 3 десятини землі, в той же час Бородянський маєток поміщика Шембека налічував 29 483 десятини. Селяни й далі боролися за землю, відмовлялися виконувати повинності як тимчасовозобов'язані.


Бородянка