Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Іванків

Сторінка 1 з 6
Іванків - селище міського типу (з 1940 p.), розташоване на лівому березі річки Тетерева. Відстань до найближчої залізничної станції Тетерів і 40 км, до Києва - 80 км. Населення - 6,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти - Болотня, Запрудка, Сукачі, Федорівка.
Іванків - центр однойменного району, територія якого - 2 тис. кв. км, населення - 53,4 тис. чоловік. У районі - селищна та 25 сільських Рад, яким підпорядковані 92 населені пункти. Тут є 10 промислових
підприємств, а також радгосп і 23 колгоспи, за якими закріплено 76,3 тис.га сільськогосподарських угідь, з них 49 тис. га орної землі. Господарства спеціалізуються на вирощуванні льону, картоплі, зернових культур. Тваринництво - м'ясо-молочного напряму. В населених пунктах району - 59 загальноосвітніх шкіл, з них 12 середніх, 25 восьмирічних й 22 початкових, а також музична семирічна школа, 10 будинків культури, 50 клубів, 57 бібліотек, широкоекранний кінотеатр, 76 медичних закладів.
Біля Іванкова виявлено стоянки періоду мезоліту та поселення доби неоліту. На території селища збереглися залишки поселення часів Київської Русі.
В середині XV ст. територія навколо сучасного Іванкова називалася «Земля Трудинівська». Нею володів київський боярин Олехня Юхнович. 1524 року польський король Сигізмунд І віддав «Землю Трудинівську» київському міщанину Тишку Проскурі. 1589 року її власником став Іван Проскура. У зв'язку з цим населений пункт, що був заснований тут, почали йменувати Івановим, а згодом Іванковим.
На початку XVII ст. кримські татари вчинили чотири грабіжницькі походи на Полісся, під час яких у Іванкові було знищено чимало населення, багатьох захоплено у полон, а потім продано в рабство. Великого лиха завдавала населенню боротьба між феодалами. Так, ЗО травня 1645 року на Іванків, який належав шляхтичу 0. Волкевичу, напав збройний загін коронного гетьмана С. Конецпольського, пограбував населення, забрав на 3 тис. злотих майна і продуктів, зруйнував будівлі вартістю 15 тис. злотих.
Власники Іванкова жорстоко експлуатували селян. Не витримуючи гноблення, кріпаки тікали в ліси, де об'єднувалися у невеликі загони для боротьби з визискувачами. Місцеві пани від повсталих селян боронилися в укріпленому замку Іванкова, що був оточений високим земляним валом і глибоким ровом, наповненим водою. Через рів були перекинуті мости. Замок постійно охороняла сторожа.
Селяни Іванкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648- 1654 pp. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеві жителі активно підтримали повстання селян і козаків проти польської шляхти, що у 1664-1665 pp. охопило Правобережну Україну. В Іванкові повсталі розгромили шляхетський маєток.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Іванків залишився за Польщею. 1684 року воєвода Я. Конецпольський віддав селище в оренду шляхтичеві Д. Федоровичу. Кріпаки сплачували йому з одного диму 5 злотих, платили на охорону замку, вносили данину від меду, горілки. Вони відбували повинності на замок: орали й жали, взимку йшли з паном на полювання.
Наприкінці XVII ст. на Правобережній Україні посилився визвольний рух проти польсько-шляхетського гніту. У грудні 1688 року Семен Палій направив до Іванкова 500 козаків. Підтримані місцевими селянами вони спалили маєток.
З 1724 року Іванків та навколишні села стали власністю князів Любомирських. Тепер кріпаки майже щоденно відробляли панщину. Соціальний гніт доповнювався національним і релігійним. Жителям забороняли розмовляти українською мовою і виконувати православні обряди. Рятуючись від переслідувань, вони часто тікали на Лівобережну Україну. Так, 1765 року залишила Іванків сім'я селянина П. Козаченка. Утікачі заявили, що вони православного віросповідання і під унією жити не можуть. Частина жителів поповнювала гайдамацькі загони, які не раз з'являлися на Поліссі, у т. ч. і в районі Іванкова. Для боротьби з гайдамаками шляхта змушена була на деякий час у Іванкові розмістити спеціальний загін.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією у 1793 році Іванків став містечком Радомишльського повіту. На початку XIX ст. в ньому проживало 1300 чоловік, у т. ч. 10 ремісників. Тут були млин, дві кузні, бондарня, дві крамниці. У містечку влаштовувалися ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо.
Напередодні реформи 1861 року в Іванкові було 93 селянські двори, з них тяглих - 82, піших - 1. Вони користувалися 1198 десятинами орної, присадибної землі та сіножатей. Князям Любомирським належало понад 20 тис. десятин. Внаслідок реформи кращі землі лишилися в князів. Селяни одержали 1,4 тис. десятини. За це їх зобов'язали сплачувати викуп протягом 49 років.
Селяни протестували проти такого пограбування. У 1866 році сход Іванкова послав ходаків М. Дещенка, М. Мартищенка і А. Примака з листом до управителя Київською палатою державних маєтностей. У листі, зокрема,


Іванків