Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Васильків

Сторінка 1 з 9
Васильків - місто районного підпорядкування, розташоване на річці Стугні. Відстань до Києва - 36 км. Населення - 26,8 тис. чоловік. Васильків - центр району, площа якого - 1218 кв. км, населення - 21,4 тис. чоловік (сільське населення становить 72 проц.). На території району 2 селищні і 33 сільські Ради
депутатів трудящих, яким підпорядковані 69 населених пунктів. З корисних копалин у районі є керамічні й цегельні глини, будівельні піски й граніти, які мають промислове значення. В економіці провідне місце посідає сільське господарство. Тут розташовані 22 колгоспи, 3 птахофабрики, племптахо-радгосп. Земельні угіддя становлять 84 048 га, в т. ч. орної землі - 72 006 га. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В районі - 27 промислових підприємств. З медичних закладів діють
9    лікарень, 2 протитуберкульозні диспансери, 4 амбулаторії, 37 медичних пунктів, 10 пологових будинків. Працюють 26 середніх і 38 восьмирічних та початкових шкіл, 2 вечірні і 2 заочні школи, 45 сільських клубів, 15 будинків культури, 48 бібліотек.
Територія Василькова була заселена вже в III тисячолітті до н. е., про що свідчать знайдені тут 10 посудин трипільської культури. На Білокнязівському полі в 1847 році розкопано 2 кургани (із 400) - т. зв. Велику та Малу могили скіфського часу (I- ст. до н. е.), де було виявлено залізний панцир та інші речі. В 1885 році у Василькові знайдено скарб римських монет II ст. Біля міста збереглися також рештки Змійових валів.
Учені датують виникнення Василькова 988 роком. Історичні джерела свідчать, що місто заснував київський князь Володимир Святославич і назвав його Василевом - своїм новим іменем, яке одержав після прийняття християнства. Перша літописна згадка про існування міста належить до 996 року, коли князь Володимир зазнав тут поразки в битві з печенігами. Тоді він дав обітницю, що коли врятується, побудує у Василеві Преображенську церкву. Через рік церква була побудована.
Василів відігравав у житті Київської Русі роль важливого опорного пункту: земляні вали, глибокі рови, наповнені водою, річка Стугна, навколишні ліси полегшували боротьбу з ворогом. А під час князівських усобиць XII-XIII ст. у Василеві збирали свої дружини князі для боротьби з суперниками. Так, у 1151 році, після того, як князь Ізяслав захопив Київ, тут стояв з дружиною князь Юрій Долгорукий; у 1169-1170 pp.- Мстислав Ізяславич, якого прогнало з Києва суздальське військо на чолі з Мстиславом Андрійовичем.
Стародавній Василів був одним із ремісничо-торгових центрів Київської Русі. Через нього проходив т. зв. Василівський шлях, що вів з Києва до країн Західної Європи. В період феодальної роздробленості Русі Василів деякий час був центром удільного князівства. В 1157 році Василько Юр'євич одержав в удільне володіння від свого батька київського князя Юрія Володимировича Поросся й Василів. Він і перейменував місто на Васильків.
У Василеві, як гадають, у родовитій сім'ї народився Феодосій Печерський (бл. 1036-1074 pp.), один з перших ігуменів Києво-Печерського монастиря, автор багатьох повчань, послань, «слів».
У 1240 році місто зруйнували монголо-татари. Відтоді Васильків занепав, перетворився на вбоге село. В другій половині XIII ст. воно стало володінням Києво-Печерської лаври. В середині XI ст. разом з київськими землями перейшло під владу Литовської держави. Тільки наприкінці 70-х років XI ст. Васильків почав відроджуватися. Печерський монастир побудував нове укріплення (рештки валів якого збереглися до наших часів) та замок, заселив Васильківські землі і попросив короля Стефана Баторія підтвердити своє право на них. Заходи лаври король схвалив, надавши Василькову 1586 року магдебурзьке право. Жителям дозволили-проводити 2 ярмарки на рік і щотижневі торги. Але з магдебурзького права скористалася насамперед міська верхівка. Бідніша частина населення фактично не мала ніяких прав. Війта призначав монастир, судово-адміністративні функції виконували уповноважені лаври, управителі.
Населення Василькова швидко зростало. Це зумовлювалося тим, що в місті був добре укріплений замок, який захищав жителів від татарських нападів. 1625 року у Василькові налічувалося 87 димів.
Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. Васильків, як добре укріплений опорний пункт, був сотенним містечком Київського полку, а в 1654 році ввійшов до складу Росії.
Нове інтенсивне заселення Василькова почалося наприкінці XII ст., коли він, згідно з договором про «Вічний мир», у 1686 році остаточно відійшов до Росії. Місто набувало дедалі більшого значення як торговельний, ремісничий та прикордонний пункт. Києво-Печерський монастир всіма засобами прагнув збільшити тут кількість підданих, особливо після підтвердження в 1720 році Петром І його прав на ці землі. В той час у Василькові було 700 дворів. Обнесений земляним валом, він мав чотири брами: Печерську, Київську, Білоцерківську і Трипільську. Біля кожної з них знаходилися казарми для варти. В описі 1765-1769 pp. називаються частини міста: Здорівка, Містечко, Западинці, Піски, За Стугною. Монастирю належали водяний млин, броварня, 


Васильків