Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В околицях Іванівни досліджено великий курган доби ранньої та пізньої бронзи (III та початок І тисячоліття до н. ери).
Перші відомості про село припадають на 1750 рік, коли жителі Янишівки взяли активну участь у гайдамацькому русі, за що шляхетські карателі конфіскували у селян худобу, а багатьох з них засудили до страти. У 1774 році Янишівка перейшла у власність коронного гетьмана К. Браницького3, жорстокого кріпосника. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії (1793 р.) село залишилось у володінні Браницьких.
Розташоване на шляху з Білої Церкви до Криму, село зростало за рахунок переселенців - селян-утікачів. Крім українців, тут здавна проживали представники інших національностей, насамперед поляки, а також литовці, татари та інші. В середині XIX століття в Янишівці мешкало 1755 чоловік.
Поземельний устрій і повинності селян-кріпаків Янишівки відбиті у матеріалах інвентарної реформи і викупних документах. Так, за даними ревізії 1856 року в селі налічувалося 455 кріпаків чоловічої статі, 174 селянські господарства, з яких піших було 130, городників - 31, тяглих - 13 дворів. Земельний наділ піших становив 7 десятин польової землі, а тяглих - 14 десятин. Отже, більша частина селян була малоземельною.
Згідно з інвентарними правилами кріпаки відробляли панщину по 16 чоловічих днів за десятину, тобто по 112 піших днів на рік за користування наділом в 7 десятин і по 224 дні за 14 десятин наділу. Причому переважну більшість днів панщини кріпаки мали відробляти влітку (з 24 березня по 24 вересня). Крім того, кріпаки виконували повинності за користування присадибною землею, а також відробляли т. зв. згінні дні (ремонт доріг, гребель тощо) . Панські економи і осавули жорстоко розправлялись з селянами, які не виконували повинностей.
Важкий соціальний гніт, що його зазнавали кріпаки, штовхав їх на боротьбу за волю, за скасування кріпосного права. Янишівці були активними учасниками Київської козаччини, за що зазнали репресій від царського війська.
За реформою 1861 року кращі землі села залишались у володінні Браницьких. Згідно з уставною грамотою 31 господарство городників польової землі не одержало. Пішим наділили по 7 десятин, а тяглим - по 14 десяти на господарство. Крім кріпаків, у Янишівці на час проведення селянської реформи налічувалося 172 господарства малоземельної шляхти, переважна більшість яких мала землі менше 1 десятини і лише окремі двори володіли 1-2 десятинами. На всі 172 господарства «вольно живущих» - постійних найманих робітників і службовців маєтку Браницьких припадало 104 десятини землі.
Викупна ціна за землю була дуже високою. За кожну десятину надільної землі селянин мав сплачувати по 2 крб. 70 коп., або відробляти щорічно 16 чоловічих днів. Навіть після зменшення в 1863 році викупних платежів на 20 процентів, за 1154 десятини землі янишівці повинні були протягом 49 років вносити до банку кожного року по 2339 карбованців. Таким чином, селянину доводилось сплачувати за наділ з присадибною землею від 17 до ЗО і більше карбованців, що було непосильним тягарем. Тому недивно, що переважна більшість селян не могла повністю сплачувати викупні платежі і весь час лишалася перед казною в боргу.
На 1900 рік у селі налічувалося 464 двори, 2570 жителів. Усієї землі було 3249 десятин, з них 1644 належало поміщикам, 49 - церкві, 1300 - селянам. У володінні поміщиків і заможних селян знаходилися паровий млин, 5 вітряків і 3 кузні. Багато селян зовсім не мали землі, тягла, худоби, реманенту і були постійними наймитами поміщиків та сільських глитаїв. Чимало бідняків за безцінь виснажливо працювали в економії Браницького «Холодний яр», розташованій за 5 км від села, або на його ж кінному заводі у Янишівці. Підрядчики набирали, головним чином, фізично здорову молодь, а на такі роботи, як шарування і проривка цукрових буряків наймали здебільшого жінок та дітей, праця яких оплачувалась ще дешевше. Діти одержували за день лише по 5-10 копійок. Багато знедолених селян йшло на заробітки у Таврійську та Херсонську губернії.
Протестуючи проти жорстокої експлуатації, янишівці не раз порушували межі поміщицьких земель, рубали панський ліс, випасали сіножаті. Про це, зокрема, свідчить скарга графа Браницького за 1877 рік на ім'я царя Олександра II.
Революція 1905-1907 pp. мала широкий відгук серед бідняцьких мас Янишівки. Так, в середині травня 1905 року велика група селян-наймитів, що працювали в економії «Холодний яр», застрайкували, поставивши вимогу збільшити щоденну плату з ЗО до 50 коп. Після відмови управителя задовольнити вимоги, вони кинули роботу і попрямували в Янишівку, знімаючи з плантацій цукрових буряків підлітків і дітей, які за 10 коп. цілий день збирали довгоносика. До янишівців
Іванівка
Сторінка 1 з 5
Іванівка (до 1946 року - Янишівка) - село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру, за півкілометра від автомагістралі Київ - Одеса, за 25 км від залізничної станції Жашків. Поблизу села протікає невелика річка Тарган, притока річки Росі. Населення 2132 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане село Багатирка.Перші відомості про село припадають на 1750 рік, коли жителі Янишівки взяли активну участь у гайдамацькому русі, за що шляхетські карателі конфіскували у селян худобу, а багатьох з них засудили до страти. У 1774 році Янишівка перейшла у власність коронного гетьмана К. Браницького3, жорстокого кріпосника. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії (1793 р.) село залишилось у володінні Браницьких.
Розташоване на шляху з Білої Церкви до Криму, село зростало за рахунок переселенців - селян-утікачів. Крім українців, тут здавна проживали представники інших національностей, насамперед поляки, а також литовці, татари та інші. В середині XIX століття в Янишівці мешкало 1755 чоловік.
Поземельний устрій і повинності селян-кріпаків Янишівки відбиті у матеріалах інвентарної реформи і викупних документах. Так, за даними ревізії 1856 року в селі налічувалося 455 кріпаків чоловічої статі, 174 селянські господарства, з яких піших було 130, городників - 31, тяглих - 13 дворів. Земельний наділ піших становив 7 десятин польової землі, а тяглих - 14 десятин. Отже, більша частина селян була малоземельною.
Згідно з інвентарними правилами кріпаки відробляли панщину по 16 чоловічих днів за десятину, тобто по 112 піших днів на рік за користування наділом в 7 десятин і по 224 дні за 14 десятин наділу. Причому переважну більшість днів панщини кріпаки мали відробляти влітку (з 24 березня по 24 вересня). Крім того, кріпаки виконували повинності за користування присадибною землею, а також відробляли т. зв. згінні дні (ремонт доріг, гребель тощо) . Панські економи і осавули жорстоко розправлялись з селянами, які не виконували повинностей.
Важкий соціальний гніт, що його зазнавали кріпаки, штовхав їх на боротьбу за волю, за скасування кріпосного права. Янишівці були активними учасниками Київської козаччини, за що зазнали репресій від царського війська.
За реформою 1861 року кращі землі села залишались у володінні Браницьких. Згідно з уставною грамотою 31 господарство городників польової землі не одержало. Пішим наділили по 7 десятин, а тяглим - по 14 десяти на господарство. Крім кріпаків, у Янишівці на час проведення селянської реформи налічувалося 172 господарства малоземельної шляхти, переважна більшість яких мала землі менше 1 десятини і лише окремі двори володіли 1-2 десятинами. На всі 172 господарства «вольно живущих» - постійних найманих робітників і службовців маєтку Браницьких припадало 104 десятини землі.
Викупна ціна за землю була дуже високою. За кожну десятину надільної землі селянин мав сплачувати по 2 крб. 70 коп., або відробляти щорічно 16 чоловічих днів. Навіть після зменшення в 1863 році викупних платежів на 20 процентів, за 1154 десятини землі янишівці повинні були протягом 49 років вносити до банку кожного року по 2339 карбованців. Таким чином, селянину доводилось сплачувати за наділ з присадибною землею від 17 до ЗО і більше карбованців, що було непосильним тягарем. Тому недивно, що переважна більшість селян не могла повністю сплачувати викупні платежі і весь час лишалася перед казною в боргу.
На 1900 рік у селі налічувалося 464 двори, 2570 жителів. Усієї землі було 3249 десятин, з них 1644 належало поміщикам, 49 - церкві, 1300 - селянам. У володінні поміщиків і заможних селян знаходилися паровий млин, 5 вітряків і 3 кузні. Багато селян зовсім не мали землі, тягла, худоби, реманенту і були постійними наймитами поміщиків та сільських глитаїв. Чимало бідняків за безцінь виснажливо працювали в економії Браницького «Холодний яр», розташованій за 5 км від села, або на його ж кінному заводі у Янишівці. Підрядчики набирали, головним чином, фізично здорову молодь, а на такі роботи, як шарування і проривка цукрових буряків наймали здебільшого жінок та дітей, праця яких оплачувалась ще дешевше. Діти одержували за день лише по 5-10 копійок. Багато знедолених селян йшло на заробітки у Таврійську та Херсонську губернії.
Протестуючи проти жорстокої експлуатації, янишівці не раз порушували межі поміщицьких земель, рубали панський ліс, випасали сіножаті. Про це, зокрема, свідчить скарга графа Браницького за 1877 рік на ім'я царя Олександра II.
Революція 1905-1907 pp. мала широкий відгук серед бідняцьких мас Янишівки. Так, в середині травня 1905 року велика група селян-наймитів, що працювали в економії «Холодний яр», застрайкували, поставивши вимогу збільшити щоденну плату з ЗО до 50 коп. Після відмови управителя задовольнити вимоги, вони кинули роботу і попрямували в Янишівку, знімаючи з плантацій цукрових буряків підлітків і дітей, які за 10 коп. цілий день збирали довгоносика. До янишівців