Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тараща

Сторінка 1 з 10
Тараща - місто районного підпорядкування. Розташована в лісистій місцевості на півдні області, вздовж річок Котлуя і Глибочиці, які зливаються і трохи нижче впадають у річку Рось, притоку Дніпра. Відстань до Києва - 122 км, до найближчої залізничної станції Ольшаниця - 22 км, до автостради Київ-Одеса - ЗО км. Населення - 12,1 тис. чоловік.
Тараща - центр району, площа якого становить 763 кв. км, населення - 52 866 чоловік. На території району міститься одна міська і 18 сільських Рад депутатів трудящих; їм підпорядковано 34 населені пункти. З корисних копалин е глини й граніти. Провідне місце в економіці району посідає сільське господарство. Угіддя становлять 52 002 га, в т. ч. орна земля - 47 441 га. Всі 17 колгоспів вирощують переважно озиму пшеницю і цукрові буряки. Розвинуте також м'ясо-молочне тваринництво. В районі налічується 10 промислових підприємств. Мережа медичних закладів складається з 7 лікарень, протитуберкульозного диспансера, 31 медичного пункту. У населених пунктах - 10 середніх, 20 восьмирічних і 11 початкових шкіл,
2 середні школи робітничої і сільської молоді, 11 будинків культури, 26 клубів, ЗО бібліотек.
Біля Таращі знайдено бронзовий клепаний казан та бронзову сокиру доби пізньої бронзи (І тисячоліття до н. е.).
На місці, де розташована Тараща, до XVIII ст. було незаймане урочище.
3 1569 року воно належало до Білоцерківського староства Речі Посполитої. В 1611 році польський король Сигізмунд III подарував ці землі шляхтичеві Лісовичу, зобов'язавши його створити тут форпост для боротьби з татарами. Однак Лісович не заселив урочище. До того ж син його перейшов на бік запорізьких козаків, за що король відібрав урочище і передав Островському, а пізніше - Родкевичу. Але й вони не заселили його.
Заснував Таращу полковник Бліндовський, якому король Август II віддав ці землі в нагороду за заслуги у війні з шведами в 1709 році. Однак через два роки поселення зруйнував Орлик, зрадник українського народу, прихильник Мазепи і Карла XIIі. Незабаром поселення почало відроджуватися. Тут осідали головним чином селяни з Полісся, що тікали від кріпацької неволі. У 1722 році король Август II надав поселенню привілей містечка, згідно з яким жителям дозволялося раз на 2 тижні проводити торги і 4 рази на рік - ярмарки. У 1724 році в Таращі налічувалося 60 дворів. В 1740 році король Август III передав її шляхтичам Бушовським. Відтоді вона стала центром староства. За люстрацією 1765 року тут було 109 дворів, з них 78 селянських, які відробляли щороку 1092 дні панщини і сплачували 984 злотих чиншу і 120 злотих косового; 26 міщанських дворів платили 3900 злотих оренди за корчми і млини; і тільки 5 дворів не виконували ніяких повинностей.
Розвиток ремесел і торгівлі сприяв зростанню населення. В 1789 році в Таращі разом з передмістями налічувалося 234 двори, з них 6 належало мірошникам, 12 ткачам, 9 іншим ремісникам. В 1791 році король Станіслав Август надав Таращі магдебурзьке право.
Після возз'єднання з Росією Таращанське староство ввійшло до складу П'ятигірського повіту Київської губернії, а в 1800 році повітовий центр перенесли з П'ятигір у Таращу і повіт перейменовано на Таращанський. За Таращею зберігалися привілеї, які вона мала раніше. Щоб забезпечити дальший розвиток міста і зростання кількості жителів, київський губернатор у 1841 році надав населенню Таращі ряд пільг: вільну приписку у міський стан, звільнення протягом 25 років від усіх державних податків і повинностей (навіть від рекрутської), деякі привілеї місцевим торговцям і ремісникам. У результаті кількість населення в 1845 році досягла вже 5129 чоловік. Займалося воно головним чином хліборобством і ремеслами. Тут виробляли вози, брички, т. зв. таращанські, сани, колеса, ободи, голоблі тощо, які продавали не тільки на місцевих ярмарках, а й вивозили до Бессарабії, на Поділля, в Херсонську губернію. В місті жили також шевці, кравці, ковалі та інші ремісники. Великих ярмарків тут не бувало, але кожні два тижні проходили одноденні торги, на які з'їжджалися селяни із Таращанського, Канівського і Васильківського повітів. Привозили сюди худобу, хліб та інші сільськогосподарські товари. Річний товарооборот торгів перевищував 2320 крб. сріблом. У місті була лікарня, заснована в 1834 році. У ній щорічно подавали медичну допомогу в середньому 200 хворим. У 1845 році вже діяло парафіяльне училище.
Зовнішній вигляд Таращі лишався непривабливим. З 657 будинків тільки 2 були кам'яні. Відвідавши її в 1845 році, Т. Г. Шевченко писав: «Тараща місто! Не розумію для чого дали таку гучну назву цій брудній .. слободі».
В середині XIX ст. в Таращі виникли перші невеликі промислові підприємства. В 1855 році працювали тютюнова фабрика, яка давала за рік продукції на 420 крб., цегельний завод з річною продукцією на 170 крб. і 12 водяних млинів.


Тараща