Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тараща

Сторінка 4 з 10
проведено мобілізацію колишніх фронтовиків. Загін чисельністю до 800 чоловік під командуванням повітвійськкома Ф. П. Гребенка та його помічника В. С. Баляса вирушив проти окупантів. До синявських повстанців протягом 11- 12 березня приєдналося близько 10 тис. селян з навколишніх сіл Таращанського і Васильківського повітів. Вони вибили загони німців і гайдамаків із станції Рокитне і захопили тут 40 вагонів гвинтівок і 24 кулемети. Тільки з допомогою броньовиків і артилерії загарбникам вдалося придушити повстання.
Оцінюючи реальну обстановку, повітвиконком прийняв рішення створити із добре озброєних колишніх фронтовиків партизанський загін (20-25 чоловік) і перейти з ним на нелегальне становище, а решту загонів розпустити до особливого розпорядження. В середині березня німецькі війська зайняли Таращу і разом з загонами Центральної ради почали грабежі, криваві розправи. Вони арештували членів повітвйконкому П. В. Мозоля, В. С. Баляса, І. Н. Гриневича, П. С. Григоренка, А. Н. Михайлову, М. Й. Машинцеву та інших учасників боротьби за Радянську владу в місті й повіті. І. К. Михайлова, якому пощастило вибратися за межі повіту, оголосили поза законом.
Репресії проти комуністів не паралізували діяльності Таращанської партійної організації. Більшовицьке підпілля (в складі П. Бродської, О. Ковтуна та ін.) підтримувало зв'язок 3 арештованими і розрізненими партизанськими групами. У квітні 1918 року невеликий партизанський загін напав на таращанську в'язницю, обеззброїв державну варту, що налічувала 40 чоловік, і визволив 22 арештованих, у т. ч. П. В. Мозоля, В. С. Баляса, П. С. Григоренка, І. Н. Гриневича. Учасники нападу захопили кулемет, 18 гвинтівок, 3 тис. патронів, воза та 6 коней.
Того ж місяця в Таращі з членів підпільної партійної організації створено трійку в складі І. Н. Гриневича, Я. П. Лисенка і П. Бродської. Вона підтримувала зв'язок з Білоцерківською парторганізацією, Києвом та партизанськими загонами. Завдяки активній діяльності таращанського більшовицького підпілля у повіті виникло ще кілька партизанських загонів та груп. На заклик Київського губревкому наприкінці травня партійна організація створила підпільний військово-революційний комітет на чолі з П. В. Мозолем. Ревком мав підготувати, а потім очолити повстання.
Партизанський рух селян у повіті набирав дедалі більш організованого характеру і в червні 1918 року переріс у найбільше на Україні Таращанське повстання, яке злилося з повстаннями трудящих Звенигородського, Канівського та інших повітів губернії. До головного штабу повстання ввійшли В. С. Баляс (начальник артилерії), П. В. Мозоль (начальник господарської частини), І. Н. Гриневич (політкомісар), П. С. Григоренко, Ф. П. Гребенко та ін.4 Основне ядро штабу становили більшовики. Делегат від київських більшовиків на І з'їзді КП(б)У повідомляв, що губернська партійна організація встановила зв'язок з повстанцями Таращанського та інших повітів і керує їх боротьбою. 12 червня таращанці вигнали окупантів з міста, а в середині червня стали повними господарями в повіті. Навіть після того, як німецькі загарбники, підтягнувши сили, 20 червня знову захопили Таращу, повстанці займали близько трьох чвертей повіту.
Загони повстанців, що налічували до 20 тис. чоловік і складалися з кінноти, піхоти, кулеметних команд і артилерії, громили німецькі гарнізони і гетьманських карателів. Широкий розмах повстання викликав серйозне занепокоєння німецького командування і гетьманських властей. Ворог, намагаючись оточити і знищити повстанців, кинув проти них 5-у кінну баварську дивізію та 2 піхотні дивізії 27-го армійського корпусу. Майже два місяці тривали запеклі бої. На початку серпня повстанські загони прорвали вороже кільце, форсували Дніпро і здійснили під командуванням В. С. Баляса героїчний рейд по Лівобережній Україні до кордонів РРФСР. Восени 1918 року в нейтральній зоні вони влилися в 1-у Українську радянську дивізію і склали основне ядро легендарного Таращанського полку, яким командував В. С. Баляс, а коли його поранили - В. Н. Боженко.
Після того, як повстанці залишили Таращу і повіт, боротьба проти ворога не припинялась. 11 серпня на губернському з'їзді підпільних ревкомів представник від Таращанського повіту доповідав, що підготовка до нового повстання йде повним ходом. У вересні тут уже діяв партизанський загін під командуванням П. І. Кравченка. 23 листопада партизани вчинили наліт на Таращу, розігнали державну варту, захопили в'язницю і визволили 56 політичних в'язнів. Після відступу німців, з кінця листопада і до середини грудня, до приходу січовиків Директорії, Тараща була в руках партизанів. На початку березня 1919 року радянські війська разом з повстанцями визволили місто. Знову був створений ревком, до складу якого ввійшло 12 комуністів. Міська партійна організація об'єднувала тоді 56 чоловік.
Відновлення Радянської влади відбувалося в складних умовах. У підпіллі діяла петлюрівська контрреволюція, частина службовців старих установ відмовлялася працювати, місцева буржуазія вела відкриту агітацію проти більшовиків і Рад. У повіті діяли куркульські банди, які часто робили наскоки на Таращу, грабували і тероризували населення. Так, 11 червня банда Яценка захопила місто, але вже


Тараща