Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тараща

Сторінка 2 з 10
У післяреформений період у Таращі спостерігається більш інтенсивний розвиток промисловості, ремесел і кустарних промислів, торгівлі. В 1867 році стали до ладу черепичний, пивоварний та ще один цегельний заводи. На кожному з них працювало від 3 до 5 робітників. Кількість ремісників досягла 555 чоловік проти 149 в 1855 році. Річний товарооборот таращанських торгів становив 70 тис. карбованців.
У 1900 році серед підприємств Таращі найбільшими були вальцьовий млин (22 робітники), пивоварний завод (5 робітників) та 6 цегельних заводів, де працювало 42 робітники. Крім того, тут діяли медоварня, миловарня, олійниця, свічкарня, 18 кузень, 8 водяних млинів, 2 вітряки, 4 тупчаки. На кожному з таких дрібних підприємств було зайнято по 1-2 робітники. В 1914 році став до ладу ще чавуноливарний завод, на якому працювало до 100 робітників. Виникли торговельні фірми, що оптом скуповували сільськогосподарські продукти і вивозили в інші губернії або на експорт. Значні торговельні операції проводило споживче товариство, якому належали оптові бази і складські приміщення. Незначна частина населення займалася хліборобством і городництвом. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Таращі належало 1038,5 десятини орної землі. На 1900 рік у місті проживало 11 616 чоловік, а разом з передмістями - Вернигорщиною, Орликівкою, Мулівщиною, Козаківкою і Заріччям - понад 15 тис. чоловік.
Розвиток капіталізму призводив до чимдалі більшого розорення дрібних ремісників і торговців міста. Посилилося розшарування селянства, зростала кількість вільних робочих рук, а дрібні промислові підприємства і кустарні майстерні не могли забезпечити всіх роботою. Сотні зубожілих селян і ремісників змушені були шукати заробітків у Таврійській та Херсонській губерніях, у великих промислових містах. В окремі роки з Таращі й повіту на відхожі цромисли йшло понад 2 тис. чоловік. Дехто навіть емігрував до Північної Америки.
Під впливом розвитку революційного руху в країні на початку XX ст. в Таращі 1904 року виник соціал-демократичний гурток. Керував ним В. С. Довгалевський (після Жовтневої революції - радянський, державний діяч і дипломат), який був зв'язаний з підпільною організацією РСДРП в м. Умані. Довгалевський вів також широку пропагандистську й агітаційну роботу серед трудящих Таращі й Таращанського та Васильківського повітів. Царські власті розправилися з гуртківцями. В 1907 році вони заарештували В. С. Довгалевського, братів Поташників, Лівертовського, Ковтуна, Ольшанського, Гукайло та ін. У травні цього ж року учні-старшокласники повітового училища виступили з протестом проти організації урочистого молебня і надіслання вітальної телеграми царю з нагоди початку випускних екзаменів. Телеграма так і не була надіслана. Організаторів цього виступу виключили з училища. На знак солідарності з ними частина учнів демонстративно залишила училище.
Великий вплив на формування революційного світогляду молоді справили вислані до Таращі після революції 1905-1907 pp. учасники революційних подій в Петербурзі Д. Г. Ільїн і Ф. Карпович, а також викладач фізики й математики Бєльської гімназії, громадський діяч Пржесецький, якого раніше не раз арештовували і ув'язнювали. Пржесецький організував вечірні курси для дорослих за програмою гімназії. Це допомогло йому підтримувати зв'язки із сільською молоддю.
Місцеві власті намагалися придушити будь-який вияв протесту проти існуючого ладу. На 1 січня 1914 року в Таращанській в'язниці, розрахованій на 59 чоловік, утримувалося 152, крім того, в арештантському будинку - 33 і при поліцейському управлінні - 4. Збільшилася кількість поліцейських чинів. Якщо один лікар припадав на 3800 жителів, то нижчий поліцейський чин - на 580. Про політичне безправ'я основної маси населення свідчить хоча б той факт, що в 1910 році лише 246 жителів мали право голосу на виборах до Державної думи.
Повільно зростав повітовий центр. На благоустрій Таращі асигнувалися мізерні суми. Так, за кошторисом видатків у 1911 році для цієї мети виділили 2100 крб., тоді як на утримання міської поліції витрачалося втричі більше. Із 1590 житлових
будинків 1423 були дерев'яні, здебільшого вкриті соломою. Тільки 3,5 версти вулиць - забруковано. Освітлювалися вони 60 гасовими ліхтарями. В Змісті проживало 15 200 чоловік.
Мало дбав царський уряд і про охорону здоров'я трудящих. Із медичних закладів у Таращі діяли повітова лікарня на 32 місця, приймальна палата на 3 місця та 2 приватні аптеки. 4 лікарі, 7 фельдшерів і 3 повитухи, звичайно, не могли забезпечити медичною допомогою населення навіть самого міста. В 1915 році в повіті на 1000 народжень припадало 706,7 смертей.
Дещо в кращому стані, порівняно з іншими повітовими центрами, була народна освіта. Із шкільних закладів у Таращі діяли міське двокласне училище, відкрите 1869 року, де в 1912/13 навчальному році налічувалося 12 учителів і 368 учнів, 2 однокласні училища, відкриті в 1860 і 1905 роках, двокласна церковнопарафіяльна школа, відкрита в 1902 році, школа грамоти, яка почала


Тараща