Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Миронівка

Сторінка 1 з 9
Миронівка - місто районного підпорядкування (з 1968 року), розташоване в долині річки Росави. Відстань до Києва - 106 км. Залізнична станція. Населення - 12 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Андріївка, Нова Олександрівка, П'ятирічка, П'ятихатка, Центральне.
Миронівка - центр однойменного району, площа якого 904 кв. км, населення - 54,9 тис. чоловік, у т. ч. 78 проц. сільського. В районі налічується одна міська та 21 сільська Рада, яким підпорядковано 44 населені пункти. На території району є кварцові піски, що використовуються для виготовлення скла; лікувальне значення мають, радонові джерела. Тут розташовані 23 колгоспи, радгосп, Миронівський науково-
дослідний інститут насінництва і селекції пшениці. У районі працюють 10 промислових підприємств. Тут діє Маслівський сільськогосподарський технікум, 34 школи, палац культури, 15 будинків культури, 22 клуби, 75 бібліотек.
Поблизу міста розкоцано кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) вісім курганів кочівників XXII ст., в яких знайдено скелети людей та коней, залізні вудила, стремена та різні прикраси. На околиці Миронівки виявлено глиняний посуд, бронзове дзеркало скіфського часу, грецьку посудину VI-IV ст. до н. е., а також скарб ювелірних речей XI-XII ст., що складається з срібних гривень, браслетів, ланцюжків та намиста.
Місто засновано в першій половині XVII ст. Початок йому поклав хутір козака з Полтавщини Мирона Зеленого. З його іменем і пов'язана назва міста. Селяни Миронівки, як і навколишніх сіл, зазнавали жорстокої експлуатації польської шляхти; багато лиха завдавали напади татар, які несли смерть і руйнування.
Жителі Миронівки взяли активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр. Чимало їх влилося до загонів І. Богуна, М. Кривоноса. На початку липня 1648 року Богдан Хмельницький розташував біля Миронівки на березі річки Росави свій військовий табір. Тут же 24 лютого 1649 року Хмельницький вів переговори з посланцями польського короля. Після поразки під Берестечком у 1651 році і в червні 1654 року Миронівка та сусідні села знову стали місцем зосередження сил для боротьби проти ворога. Звідси ж Богдан Хмельницький писав 2 червня 1654 року лист цареві Олексію Михайловичу з приводу допомоги російських військ: «О сем паки и паки радуємся».
В 1667 році за Андрусівським перемир'ям Миронівка залишилась під владою Польщі, що було закріплено і «вічним» миром 1686 року. Але народ не припиняв боротьби проти шляхти. На початку XVIII ст. повстали козаки та селяни, очолені полковником Самусем. Польські залоги були знищені, повсталі присягнули на вірність Російській державі.
Після Прутського миру сюди знову повернулася польська шляхта, яка посилила експлуатацію покріпачених селян. За люстрацією 1765 року в селі було 87 дворів. 75 з них сплачували щорічно 1024 злотих різноманітних податків, в т. ч. косове, осипове, колове, ставкове та ін.3
В часи Коліївщини Миронівка була районом, де проходила збройна боротьба проти польсько-шляхетського гніту. Весною 1768 року через Миронівку проходили на Фастів загони гайдамаків на чолі з М. Швачкою і А. Журбою, які розправлялися із ненависними гнобителями.
За наступні чверть століття кількість селянських дворів зменшилась (їх стало 83), зате непомірно зросли феодальні повинності. За інвентарем Богуславського староства, куди входила Миронівка, в 1789 році жителі села сплачували 6544 злотих різноманітних податків.
З кінця XVIII ст. Миронівка стала власністю графів Браницьких. Після інвентарної реформи селяни втратили понад 20 проц. кращих сіножатей і польових наділів, які були в їх користуванні. Селяни виступали проти інвентарів, розорювали межі, захоплювали відібрані у них сіножаті та інші землі.
Напередодні реформи 1861 року в Миронівці налічувався 331 селянський двір, у т. ч. 167 дворів піших, 142 - городників та 22 - тяглих. Селяни користувалися 1608,5 десятинами землі, але вона розподілялася нерівномірно. Тяглі мали в середньому по 12 десятин на двір, піші -майже наполовину менше, а городники володіли клаптиками землі значно менше десятини. Причому за одну десятину польового наділу селяни платили щорічно поміщику оброк -5 крб. 10 коп. сріблом, або відбували панщину - 20 чоловічих днів з двору. Руками кріпаків лише протягом 1845-1850 pp. поміщик побудував кілька млинів на річках Бутені та Росаві, великі греблі, винокурню, цегельню, а в 1858 році - цукровий завод.
Жителі села боролися проти кріпосного права і в час Київської козаччини 1855 року. Одним з організаторів виступу тут був відставний солдат Ю. Лисогоренко, який (навіть після приходу війська) провадив серед жителів агітацію, спрямовану проти поміщика та місцевих властей.
Після реформи 1861 року селяни одержали 2091 десятину землі та ще й найгіршої, за яку мали сплатити 45 025 крб. До того ж вони були позбавлені права користуватися лісом, полювати, ловити рибу у навколишніх річках та


Миронівка