Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Миронівка

Сторінка 2 з 9
ставках і навіть збирати в лісі хмиз.
Незадоволені грабіжницькою реформою, селяни відмовлялися платити викуп за землю, як і раніше, продовжували полювати в лісах, ловити рибу в річках та ставах. Так, у березні 1866 року вони відмовилися від викупу 160 десятин непридатної землі і вирішили відкласти на два роки викуп за надільні землі. Частина селян, переважно з числа городників, відмовилася від наділів і в пошуках засобів до існування залишила село. На 1863 рік, коли Миронівка стала волосним центром, в селі налічувалося 1865 жителів.

У 1869 році Браницькі продали свої землі разом з цукровим заводом удільному відомству. На заводі працювало 550 робітників, переважна більшість з них - поденщики. Серед робітників було багато жінок та дітей.
Розвиток капіталістичних відносин все більш змінював Миронівку. Прокладена в 1876 році Фастівська залізниця через Миронівку сприяла зростанню села як значного центра торгівлі хлібом, цукром, крупою. Тут було побудовано цілий ряд водяних млинів і вітряків, великі цегляні склади для збіжжя.
На 1895 рік у Миронівці разом з присілком біля залізничної станції налічувалось понад 360 дворів, де проживало 3442 чоловіка. На 1900 рік з 3521 десятини землі 1166 належало удільному відомству, 40 - церкві і лише 2615 десятин селянам.
Використовуючи дешеву робочу силу, товариство цукрозаводчиків, що придбало завод, швидко розбудовувало підприємство. Прокладення залізниці в кілька разів здешевило перевозку цукру до Києва, поліпшило доставку палива. В кінці 90-х років на заводі щорічно перероблялось 154 тис. берківців буряків, підприємство давало продукції на 580 тис. крб. В 1899 році тут працювало 625 робітників, з них 579 - місцеві жителі. В 1900 році почалося переобладнання заводу, появилось електроосвітлення, а в 1906 - проклали залізничну лінію від станції до заводу. Після перебудови підприємство переробляло за добу 5 тис. цнт буряків. Внаслідок переобладнання зменшилася кількість робітників. В 1903 році на заводі працювало 350-420 чоловік.
Працювати доводилося в дуже важких умовах. Робочий день тривав 12-14 годин на добу. Власники заводу не дбали про техніку безпеки, вони турбувались тільки про свої прибутки, нестримно посилюючи експлуатацію трудящих. Більшість робітників жила в темних бараках. Тут спали на нарах по кілька десятків чоловік.
Лікарня з одним лікарем і фельдшером містилась у трьох сирих кімнатах і, навіть за визначенням фабричного інспектора, «мала занехаяний вигляд». У церковнопарафіяльній школі Миронівки 1861 року навчалося всього ЗО учнів, а єдиним учителем був піп. В 1869 році почала працювати двокласна земська школа, яка мала близько 100 учнів і 5 учителів, а в 1876 році відкрили однокласне народне училище, яке відвідували 70 учнів. Земське двокласне училище заснували лише в 1909 році. При цукровому заводі існував клуб, в якому працював драматичний гурток, де в 1910-1912 pp. у спектаклях виступав як драматичний актор нині народний артист У PСP А. П. Хорошун.
Трудящі Миронівки активно відгукнулися на революційні події 1905 року. 2 грудня на заклик місцевого жителя Макара Собка робітники заводу припинили роботу. Стражники були неспроможні зірвати мітинг. Викликані драгуни заарештували «підбурювачів», та нова зміна робітників відмовилася працювати. Страйкарі вимагали підвищення в 1,5 раза заробітної плати, добивалися права обирати старосту й робітничих депутатів, свободи робітничих зборів, заборони звільняти робітників без згоди делегатів, припинення арештів робітників, запровадження восьмигодинного робочого дня. Страйк тривав до 12 грудня. Керівниками його були син М. Собка - слюсар Михайло Собко, робітники Г. Дрига і К. Шкляренко. Адміністрація погодилася на вибори робітниками старости й депутатів, підвищила на 50 проц. платню і навіть погодилася заплатити робітникам 500 крб. за час страйку.
Але через декілька днів на завод прибув каральний загін, керівники страйку були заарештовані, У К. Шкляренка під час обшуку знайшли нелегальну літературу, у робітника І. Ламазова - зброю.
На початку лютого 1906 року мала місце спроба організувати страйк залізничників, але жандарми заарештували «підбурювача» робітника Н. Хуторного. Проте арешти не могли припинити революційної роботи. У березні 1907 року урядник доповідав начальству, що ним знайдено прокламації і зашифрований лист, з якого видно, що підпільники Миронівки одержують великі партії прокламацій для розповсюдження. Серед знайдених «антиурядових матеріалів» було 17 брошур і листівок. В кінці квітня власті направили в Миронівку і в навколишні села, де «відчувався неспокій»,каральний загін, були проведені нові арешти.
Після придушення революції 1905-1907 pp. власники цукрового заводу посилили експлуатацію трудящих. В 1913 році завод виробив 423 тис. пудів


Миронівка