Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Матюші

Сторінка 1 з 6
Матюші - село, центр сільської Ради. Розташовані на берегах річки Роставиці, що впадає в Рось, за 18 км від районного центру та залізничної станції Біла Церква і за 26 км від автомагістралі Київ-Одеса. Населення - 1840 чоловік.
Про заселення в глибоку давнину території сучасного села свідчать 8 стародавніх курганів на матюшівських полях. Тут знайдено скарб римських монет (II ст. н. ери).
Село засноване на початку XVIII ст. В джерелах зустрічаються різні його назви - Матюше, Матюша. 1740 року в селі налічувалось 20 хат і 200 жителів.
Надзвичайно тяжке становище матюшівських селян у значній мірі зумовлювалося їх цілковитою безправністю. За люстрацією старосте Київського воєводства 1765 року, з 82 селянських дворів брали чиншу 682 злотих 12 грошей, подорожного - 80 злотих, поколісного - 40 злотих, ставкового - 50 злотих (за 10 злотих у середині XVIII ст. можна було купити пару волів). Від повинностей звільнялися лише війт, осавул, десятник і побережник.
Польські магнати з метою посилення визиску селян намагалися покатоличити їх через уніатську церкву. В 1775 році, через рік після того як Матюші стали власністю графа К. Браницького, в них утвердилася унія. Прибравши до своїх рук село, Браницькі ще більше посилили кріпосний гніт.
Після другого поділу Польщі Матюші були визволені від польсько-шляхетського панування.
За інвентарною реформою 1847-1848 pp. у користуванні матюшівських селян було 1447 десятин 907 сажнів зеімлі, за яку вони щорічно мали відробляти 25 010 днів панщини (205 дворів по 122 дні) або сплачувати 4012 крб. 50 коп, оброку.
Від зорі й до зорі відробляли селяни панщину, та не по три «узаконених» дні, а здебільшого -цілий тиждень. Зате Браницькі будували розкішні палаци, розважалися на лазуровому березі Середземного моря Франції, в Єгипті, приїжджаючи час від часу до села за грошима і щоб проконтролювати своїх управителів. А Їхні прислужники дедалі більше посилювали гноблення селян. Матюшівські кріпаки 2 квітня 1855 року написали київському губернаторові скаргу на місцевого поміщика. Проте скарга так і залишилася без відповіді.
Зневірившись у можливості шляхом скарг поліпшити своє становище, матюшівці повставали на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту за свої права та волю. В 1855 році, в часи Київської козаччини, вони підтримали антикріпосницький рух повсталих селян Березної Сквирського повіту. Проти повстанців, у лавах яких налічувалося майже 3 тис. озброєних дрюками та косами селян, київський губернатор кинув дві роти запасного саперного батальйону. Всіляко допомагали катам кріпосники в рясах - духовенство, яке намагалося хрестом і молитвами відвернути повстанців від боротьби. Але, як доповідав київському митрополиту білоцерківський благочинний, «умовляннями заворушення не припинялось». В нерівному бою повстанці втратили 38 вбитих і понад 100 поранених.
Реформа 1861 року викликала обурення селян. Повний наділ у Матюшах становив 7 десятин 1638 сажнів на господарство. За користування землею з кожної десятини треба було платити 2 крб. 70 коп. сріблом або відробляти 16 чоловічих днів панщини (123 дні на повний наділ). Коли 11 серпня 1862 року уповноважений графа Браницького та мировий посередник зачитали на сільському сході складену ними уставну грамоту, селяни відмовилися її підписати. В жовтні 1865 року приїхали інші представники влади умовляти селян. І на цей раз матюшівці, а також шамраївські селяни - І. А. Денисенко і Я. М. Ярошенко та X. А. Гирявець і П. Л. Кузіомка.
3 с. Пищиків знову відмовилися підписати викупного акта, вважаючи його несправедливим. Тоді панські ставленики самі підписали документ, у якому вказувалося, що уставна грамота й подвірний опис визнаються і приймаються. 20 січня 1867 року Київське губернське в селянських справах присутствіє визначило остаточну суму викупних платежів за землю: 39 272 крб. і 33 коп. Селяни не мали змоги викупити наділи. Про тяжке становище жителів села свідчать статистичні дані. З 205 матюшівських господарств тільки 21 мало тягло, а в решти не було ні коня, ні вола (119 піших і 65 городників).
В пореформене сорокаріччя розвиток капіталізму на селі призводив, з одного боку, до зменшення середнього і дрібного землеволодіння, а з другого - до зростання куркульських господарств. У 1900 році з 3078 десятин землі, що номінально вважалася власністю села, 1145 належало графині Браницькій. Крім того, поміщиця мала 900 десятин лісу, який межував з селом. А на 2765 селян припадало лише 1739 десятин землі, тобто по 0,6 десятини на душу.
Революційні події 1905 року захопили і Матюші. Тут навесні спалахнув страйк сільськогосподарських робітників. Вони категорично відмовилися працювати на полях панської економії, вимагаючи встановленої ними заробітної плати. Наймитів, підкуплених панським управителем, не допускали до роботи і проганяли силою. Як доповідав київський губернатор


Матюші