Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Баришівка

Сторінка 1 з 8
Баришівка - селище міського типу, залізнична станція, розташоване за 65 км від Києва. Населення-6,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Пасічна і Швачиха. Баришівка - центр однойменного району, площа якого становить 1213 кв. км, населення - 60,8 тис. чоловік. На території району 2 селищні і 23 сільські Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 61 населений пункт. З корисних копалин є великі поклади торфу. Тут розміщено 17 радгоспів, 2 птахофабрики. Земельні угіддя становлять 93 988 га, в т. ч.
орна земля - 76 518 га, ліси - 9274 га, пасовища - 7958 га, сіножаті - 7133 га. Вирощують переважно зернові культури, картоплю, овочі. Важливе місце в господарстві посідає м'ясо-молочне тваринництво. Промисловість району представлена підприємствами легкої і харчової промисловості. У районі 5 лікарень, 4 пологові будинки, 3 амбулаторії, 34 медпункти, протитуберкульозний диспансер. Працює 46 шкіл, у т. ч. 11 середніх, 19 восьмирічних, 12 початкових, 3 вечірні школи робітничої і сільської молоді, заочна середня школа, а також музична школа. Функціонує 36 клубів, 6 будинків культури, 41 бібліотека.
Баришівка - одне з давніх поселень Лівобережної України. На її околиці є кілька курганів та городище часів Київської Русі. Поблизу с. Пасічної виявлено поселення ранньослов'янської зарубинецької культури (II ст. до н. е.- І ст. н. е.).
Походження назви селища остаточно не з'ясоване. Дореволюційний історик Переяславщини А. В. Стороженко пов'язував її з літописним Баручем, що вперше згаданий під 1125-1126 pp. Історик В. Г. Ляскоронський заперечував тотожність Баришівки з древнім Баручем і місце його знаходження відносив до верхів'я річок Удаю і Ромну. Полтавські краєзнавці М. І. Арандаренко і А. В. Богданович
А. В. Стороженко. подають відомості про існування на території сучасної Баришівки володіння київського князя Бориса (XI ст.) - Борисівки, або в народній вимові - Баришівки.- За аналогією, пише А. В. Богданович, сусідній Бориспіль місцеве населення називає Баришполем. Таке пояснення найбільш вірогідне. У документі 1603 року Баришівка згадується як «городище Баришовське», при якому здавна живуть- слуги, бояри і піддані, а під 1630 роком - як «місто Баришове», тобто Борисове.
У XIII ст. Баришівка зазнала спустошливого нападу монголо-татар. Відбудували її у другій половині ХУІ ст. козаки, втікачі-селяни і ремісники з Ходоркова, Ржищева, Дивина та інших міст і сіл Правобережжя.
На початку XVII ст. Баришівка належала князеві К. Острозькому, а потім- коронному гетьману Речі Посполитої С. Жолкевському. Боячись народного гніву, він збудував дерев'яний замок, оточений ровом і земляним валом. Після смерті С. Жолкевського, у 1620 році, Баришівка перейшла у власність його дочки - С. Даниловичової. На карті України, складеній французьким інженером Бопланом у 1631 році, Баришівка позначена як невеличке містечко. За даними цього року, у ньому налічувалося 90 димів і близько 500 чоловік жителів. Навколо ярмаркового майдану селилися найзаможніші ремісники: швець, кравець, слюсар, торговці та шинкарі. їм належало 20 димів. Другу категорію міщан становили 40 власників «димів вуличних» - будинків, розташованих на вулицях містечка, і третю - ЗО власників «халуп». Усі жителі сплачували грошові податки шляхтичу П. Лохов- ському, якому тоді належала Баришівка. У 1643 році шевці добилися від старости і власника містечка права заснувати цех і заборони займатися шевством позацеховим ремісникам та жителям навколишніх сіл.
Розташована на головному шляху, що зв'язував тоді Україну з Росією, Баришівка здавна була значним торговельним пунктом. Тут постійно або тимчасово перебували російські «торгові люди». Місцеві купці з дозволу царського уряду їздили в Росію по хліб і сіль.
Бідне населення повставало проти соціального і національного гноблення. Навесні 1630 року чимало баришівців приєдналося до козацько-селянського війська, очолюваного Тарасом Федоровичем (Трясилом). Поміщиця скаржилася, що Тарас Федорович її «підданих немало в те товариство своє козацьке привернув». Місцеве населення брало участь у визвольній Війні 1648-1654 pp. Баришівці створили свою сотню, яка увійшла до Переяславського полку.
29 грудня 1653 року баришівці урочисто зустріли царське посольство на чолі з В. Бутурліним, яке їхало на Переяславську раду. У першій половині січня 1654 року жителі Баришівки прийняли присягу на вірність Росії.
Вигнаних польських феодалів замінила українська козацька старшина. Деякий час Баришівка була маєтністю Д. Виговського. Навесні 1661 і восени 1663 року її захоплювали польсько-шляхетські війська, які намагалися загарбати Лівобережжя, але, зазнавши поразки, змушені були відступити.

І в наступні роки населення Баришівки продовжувало чинити опір ворожим спробам відірвати Україну від Росії. У 1666 році лівобережні козаки на чолі з сотником Щербиною розгромили загін війська гетьмана Правобережної України П. Дорошенка, прихильника Туреччини, і разом з жителями Березані перехопили і


Баришівка