Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Баришівка

Сторінка 3 з 8
У 1843 році Баришівку відвідав Т. Г. Шевченко. Він оглянув околиці містечка, розкопаний стародавній курган. Враження від цих відвідин стали додатковим матеріалом для написання твору «Розрита могила». Вдруге великий Кобзар побував тут у січні 1844 року, коли їхав з Яготина до Києва. Він відвідав Т. Н. Бориспольця - місцевого поміщика, батька свого товариша по Петербурзькій Академії мистецтв. Про це Т. Г. Шевченко згадував у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

У першій половині XIX ст. Баришівка стала волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У 50-х роках вона належала поміщикам Войцеховичам, які мали 5,5 тис. десятин землі.
В результаті реформи 1861 року 222 ревізькі душі одержали лише 717 десятин землі, за яку вони щорічно сплачували 1204 крб. викупних платежів. Усього у володінні селянської громади було 1253 десятини. Внаслідок пограбування поміщиками селян вони були приречені на земельний голод. Багатьом доводилося навіть хату будувати на орендованій ділянці. За кожну десятину землевласник стягував по 4-8 крб. і вимагав відробітків. Селянські господарства також були обтяжені державним поземельним, земським та іншими податками, сума яких у 1900 році становила 2567 карбованців.

У цей час у Баришівці працювали 10 млинів і кілька невеликих підприємств, що вичинювали шкіру. На початку XX ст. тут побудували станцію Києво-Воронезької залізниці. Почалося швидке зростання населення. Якщо в 1865 році в містечку було 196 дворів і жило 1679 чоловік, то в 1900 - разом з передмістям, селом Липняками, вже налічувалося 383 господарства і 2229 чоловік. Більшість населення становили козаки і селяни (1507 чоловік), яким належало 1580 десятин угідь. 8 господарств були безземельними, 94 - не мали орної землі, з них 83 володіли лише присадибними ділянками. 11 господарствам належали наділи, менші за 1 десятину, 19 - по 1-2 десятини. Отже, 132 господарства були безземельними або малоземельними. В той же час 8 куркульських господарств зосереджували у своїх руках по 25-50 і більше десятин. Найбідніше населення змушене було наймитувати, ходити на заробітки в інші місцевості.
Значного розвитку набули кустарні промисли: чинбарство, шевство, обробка смушків і пошиття з них кожухів та шапок. Баришівка була одним із центрів шкіряних промислів Полтавської губернії. Тільки чинбарів Налічувалося 20 господарств. Серед них виділялися заможні кустарі, які мали більш досконале знаряддя. Появилися і власники невеликих промислових підприємств обробки шкіри. Дрібні ремісники взимку змушені були працювати у власному житлі. Чан з розчином займав майже всю хату. На ніч його накривали дошками, на яких спала вся родина. Під столом, на якому їли, знаходився виритий в землі зольник.
Крім названих промислів, населення Баришівки займалося виготовленням возів та коліс до них, гребінців з рогу, сит тощо. Проте через звуження ринку прибутки рік у рік зменшувалися, і ремісники мусили позичати гроші у місцевих куркулів під великі проценти.
Рівень освіти жителів пореформеної Баришівки був низьким. За даними 1887 року, писати й читати тут уміли всього 176 чоловік, серед них лише '21 жінка. З 155 дітей віком від 7 до 14 років до школи ходили 68 хлопчиків і 13 дівчаток. 1892 року засновано сільське початкове народне училище. На 1910 рік сталися деякі зрушення, почали діяти церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 40 хлопчиків і 40 дівчаток, та земське змішане двокласне училище, яке відвідувало 165 дітей. Однак з початком першої світової війни кількість учнів знову зменшилась. Так, у 1915/16 навчальному році в училищі було лише 147 учнів, з них переведені у наступний клас 11. Отже, для значної частини дітей трудящих навчання лишалося недоступним. Небагатьом місцевим жителям вдавалося після закінчення школи вчитися далі. Одним з таких був Г. О. Коваленко, який народився у Баришівці в 1868 році. Медик, художник, етнограф, Г. О. Коваленко був популяризатором знань серед народу. Йому належить праця «О малорусской народной медицине», ряд популярних медичних брошур. Широко відомі написані ним портрети прогресивних політичних діячів і письменників України.
Тяжке економічне становище, утиски, безправ'я - все це викликало незадоволення у трудящого населення. Місцеві жителі А. І. Фещенко, Г. С. Іваницьгаш, О. М. Артюх розповсюджували серед баришівців революційні листівки, які закликали маси до боротьби з самодержавним ладом. У 1905-1907 pp. трудяще населення брало активну участь у революційних виступах. Навесні 1906 року застрайкували сільськогосподарські робітники містечка. Проти них разом з поміщиками-власниками економій виступили й місцеві глитаї. Вони схопили 15 страйкарів, виключили їх з громади і віддали до рук поліції Незважаючи на посилення терору, боротьба не припинялася і в 1907 році. Зв'язок місцевої бідноти з революційно настроєним студентством Києва, розповсюдження забороненої літератури, зокрема творів Т. Г. Шевченка, сприяли зростанню свідомості селян.


Баришівка