Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Баришівка

Сторінка 2 з 8
віддали до рук влади його посланця. У 1671 році вони закрили міську браму перед переяславським полковником Р. Думитрашком-Райчем, який постійно жив у Баришівці і намагався спровокувати козаків на виступ проти гетьмана Д. Многогрішного, що був вірний союзу з Росією.
Після возз'єднання України з Росією значення Баришівки як торговельно- ремісничого центру на Лівобережжі ще більш зростає. За переписом 1666 року, тут налічувалося 142 міщанини, які займалися землеробством, ремеслами і торгівлею. Серед них - 13 шевців, 5 мірошників, 4 ковалі, 7 дрібних торговців,
один шинкар. Міщанам надавалося самоврядування, органом якого була міська ратуша на чолі з війтом.
Баришівка і навколишні села у 1731 році вважалися як «військові і вільні», що «к диспозиции гетманской надлежат и в ведомстве сотничом обретаются».
Оскільки козацька старшина домагалася від гетьманського уряду нових земельних володінь і підданих, а політика царизму була спрямована на підтримку поміщиків, то 1753 року гетьман К. Розумовський пожалував бунчуковому товаришу Журману вільних селян, а також і тих, що раніше належали ратуші (сама ратуша була ліквідована). Погіршало становище міщан, які втратили право самоврядування. Найбідніші з них згодом потрапили у кріпосну залежність. Найбільший баришівський землевласник полковник С. Сулима, який відкупив у 1755 році маєтки І. Журмана, одержував від селян і міщан щорічний прибуток на суму 250 крб. та 800 крб. від продажу горілки в шинках. Орною землею володіла лише чверть селян. Дві третини господарств не мали робочої худоби, жили з ремісництва і дрібної торгівлі.
У Баришівці на початку другої половини XVIII ст. було 4 вулиці і кілька провулків. Обнесене валом, містечко мало три брами: Київську, Переяславську і Березанську. У центрі розміщувалися сотенна канцелярія, двір шевського цеху. Кількість жителів становила 2305 чоловік. Найбільш експлуатованою категорією населення були селяни. Вони сплачували чинш, відбували гужову повинність, утримували на свої кошти гетьманські кінні наймані загони, давали гроші для потреб сотенної і полкової канцелярій. У цей час у містечку налічувалося 48 козачих дворів. Вони поділялися на виборних, тобто таких, що служили у війську, і підпомічників. Виборних було 4 двори. За своїм економічним становищем вони наближалися до козацької старшини; підпомічники мало чим відрізнялися від посполитих. Козаки, крім рільництва, займалися ремеслом і торгівлею. Експлуатованою категорією населення були підсусідки, які не мали власного господарства, а жили в чужих дворах. Козацька старшина привласнювала громадські гроші, накладала на козаків, селян і міщан різні побори, забирала у них двори, городи, худобу, примушувала працювати на себе. Непокірних саджали у в'язницю, тримали у колодках, били батогами. З усіх ремесел найбільш поширеним було шевство та кушнірство. Ремісники, більшість яких об'єднувалась у цехи, працювала не
лише на місцевих замовників, але й на ринок. Кожен майстер мав учнів, які працювали за харчі. Строк учнівства тривав до 6 років. Були поширені також ґуральництво, млинарство, бджільництво і рибальство.
Ремісники свої вироби возили на продаж у сусідні села та містечка. Натомість торговці та купці привозили сіль, дьоготь, рибу, залізо, сукно. Торгівлею займалося 62 двори. Десять найзаможніших, що належали козацькій старшині, багатим козакам і міщанам, зосереджували у своїх руках більшість млинів, винокурень з шинками та інших промислових і торговельних підприємств.
З виходом Росії до Чорного моря старі торговельні шляхи втратили своє значення: ремесла і торгівля в Баришівці занепали. Після ліквідації на Лівобережжі царським урядом полкового устрою рядове козацтво позбавили прав й привілеїв.
На Лівобережній і Слобідській Україні перша половина XVIII ст. була періодом культурного піднесення. Ще у 60-х роках у Баришівці діяли 4 парафіяльні школи. Окремі особи з заможних родин діставали високу на той час освіту, ставали відомими діячами культури. У 1761 році в Баришівці народився А. С. Братановський-Романенко (помер 1805 року) - відомий церковний проповідник, перекладач. Його перу, зокрема, належить переклад фундаментальної праці історика Гіббона «Падіння третьої Римської імперії». Деякі канти, написані Братановським, покладені на музику композитором Д. Бортнянським. У 1794 році А. С. Братановського затверджено членом Російської Академії наук.
Набуло великого поширення народне мистецтво. Естетичні вподобання та художні смаки майстрів втілювалися у виробах з дерева, оздобленні одягу, будівництві хат і культових споруд. Наприкінці XVII ст. на замовлення Р. Думитрашка-Райча народні умільці збудували в Баришівці Троїцьку церкву; у 1722 році на гроші купця І. Лієнка - Благовіщенську. В одній з церков тривалий час зберігалася дерев'яна ікона святого Лаврентія (XVI ст.), яка вражала майстерністю виконання. В містечку були чудові співаки, знавці хорового мистецтва. У документі 1729 року згадується хор хлопчиків-школярів. Житель Баришівки Кудлаєнко у 1767 році був співаком придворної хорової капели в Петербурзі.


Баришівка