Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перші письмові згадки про село зустрічаються в документах початку XVIII ст. Так, у книгах Київського суду за 1704 рік згадується про тяжбу польських шляхтичів Нечай-Грузевичів, Чарторийських та Красицьких за володіння селом. На той час воно звалося Городищем і являло собою невеличке поселення, що входило до Сквирського староства.
Городище почало зростати тільки після возз'єднання Правобережної України з Росією. У 1844 році власник села поміщик І. Подгорський перевів сюди з села Пустоварівки Сквирського повіту винокурний завод, на базі якого було побудовано Городище-Пустоварівський цукровий завод. З ним і пов'язана нова назва села.
В перший рік свого існування завод виробив 2 тис. пудів цукру-піску. Тут працювало 160 сезонних робітників. Чисельність постійних робітників на заводі зростала, зокрема з 1847 по 1851 pp. вона збільшилась з 12'до 21 чоловіка. На 1845 рік у селі проживало 326 селян, які відбували щорічно по 156 днів панщини; крім того, вони повинні були відробляти 12 шарваркових та 12 літніх (згінних) днів, які тривали від сходу до заходу сонця. Поміщик не тільки жорстоко експлуатував, а й грабував селян. Лише за 14 років, з часу інвентарної реформи 1847 року по 1861 рік, він забрав у селян 106 десятин землі.
Проведена кріпосниками реформа 1861 року майже не полегшила становища селян. За уставною грамотою, що визначала умови звільнення селян від кріпацтва, в селі значилося 206 ревізьких душ, які проживали в 64 дворах. їм було відведено присадибної землі 28 десятин, оранки і сінокосу - 498, вигону - 9 десятин. Викупна ціна цієї землі складала 16 230 крб.Уже на час реформи основна маса селянства Городища-Пустоварівського була розореною. За уставною грамотою тільки 4 тяглі господарства одержали повний наділ, 54 піших - половинний, 6 господарств городників залишилося без польового наділу.
В другій половині XIX і на початку XX ст. зростала промисловість села. 1900 року діяли вальцьовий млин, споруджений 1889 року, цегельня, 2 кузні, а 1894 року реконструйовано цукровий завод-його було обладнано дев'ятьма паровими машинами потужністю 80 кінських сил кожна і 11-ма дифузійними апаратами. У 1910 році його обладнання вже складалося з 22 дифузійних апаратів, 13 парових котлів, 16 центрифуг тощо. Це забезпечило збільшення виробництва продукції. Так, якщо в 1860/61 pp. завод виробив понад 10 тис. пудів цукру, то в 1894/95 pp.- вже 98 тис. пудів цукру і 127 тис. пудів патоки.
Становище робітників було дуже тяжким. Тривалість робочого дня досягала 13 годин, місячна зарплата становила для чорноробів усього 7,5-9 крб. на своїх харчах. Машиністи одержували 10-14 крб., апаратники – 17-25 крб. Власники не дбали про охорону праці. Це вело до постійного збільшення травматизму. Внаслідок виробничої травми у жовтні 1909 року на заводі загинула 16-річна робітниця, через кілька місяців під час ремонту машини дістав тяжке поранення інший робітник. У 1910 році трапилося 3 нещасні випадки, а 1915 року - 1. В найгірших умовах перебували сезонні робітники, які тулилися в брудній заводській казармі.
Не краще жилося і селянам. Порівняно з 60-ми роками XIX ст. земельні наділи значно зменшилися, посилилось класове розшарування. У 1912 році з 154 селянських господарств 15 були безземельними і 77 мали тільки до 3 десятин землі на двір; 26 господарств зовсім не мали худоби. Злиденне становище викликало глибоке невдоволення селян. У 1890 році під час розмежування поміщицьких і селянських земель, частина останніх, на яких були посіяні коноплі, потрапила до поміщика. 12 червня 1890 року близько 80 жінок вийшли на поле і знищили межі. Селяни вчинили опір представникам влади.
Восени того ж року 25 селян вчинили потраву озимих посівів поміщика, загнавши на них 60 коней. Службовці поміщицької економії, які прибули на місце потрави, були розігнані. Селян Івана І звала та Федора Гажалу заарештували.
Під впливом революційного руху в роки першої російської революції виступи місцевих робітників і селян активізувалися. У травні 1905 року в економії Городища-Пустоварівського відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення поденної заробітної плати до 50-70 коп. (замість 20-25 коп.). Страйкарі не допускали до роботи штрейкбрехерів. Каральний загін, що прибув з Києва, придушив страйк. З 12 жовтня по 10 листопада 1905 року застрайкували робітники цукрозаводу, вимагаючи підвищення заробітної плати.
На початку 1906 року під час виборів до першої Державної думи заводська
Городище-Пустоварівське
Сторінка 1 з 5
Городище-Пустоварівське - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Росі, за 12 км від районного центру, за 25 км від залізничної станції Біла Церква. Населення - 1416 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Веснянка. На околицях Городища-Пустоварівського знайдено 2 скарби римських монет II ст. н. е. Поблизу села розташовано 5 курганів часів Київської Русі.Городище почало зростати тільки після возз'єднання Правобережної України з Росією. У 1844 році власник села поміщик І. Подгорський перевів сюди з села Пустоварівки Сквирського повіту винокурний завод, на базі якого було побудовано Городище-Пустоварівський цукровий завод. З ним і пов'язана нова назва села.
В перший рік свого існування завод виробив 2 тис. пудів цукру-піску. Тут працювало 160 сезонних робітників. Чисельність постійних робітників на заводі зростала, зокрема з 1847 по 1851 pp. вона збільшилась з 12'до 21 чоловіка. На 1845 рік у селі проживало 326 селян, які відбували щорічно по 156 днів панщини; крім того, вони повинні були відробляти 12 шарваркових та 12 літніх (згінних) днів, які тривали від сходу до заходу сонця. Поміщик не тільки жорстоко експлуатував, а й грабував селян. Лише за 14 років, з часу інвентарної реформи 1847 року по 1861 рік, він забрав у селян 106 десятин землі.
Проведена кріпосниками реформа 1861 року майже не полегшила становища селян. За уставною грамотою, що визначала умови звільнення селян від кріпацтва, в селі значилося 206 ревізьких душ, які проживали в 64 дворах. їм було відведено присадибної землі 28 десятин, оранки і сінокосу - 498, вигону - 9 десятин. Викупна ціна цієї землі складала 16 230 крб.Уже на час реформи основна маса селянства Городища-Пустоварівського була розореною. За уставною грамотою тільки 4 тяглі господарства одержали повний наділ, 54 піших - половинний, 6 господарств городників залишилося без польового наділу.
В другій половині XIX і на початку XX ст. зростала промисловість села. 1900 року діяли вальцьовий млин, споруджений 1889 року, цегельня, 2 кузні, а 1894 року реконструйовано цукровий завод-його було обладнано дев'ятьма паровими машинами потужністю 80 кінських сил кожна і 11-ма дифузійними апаратами. У 1910 році його обладнання вже складалося з 22 дифузійних апаратів, 13 парових котлів, 16 центрифуг тощо. Це забезпечило збільшення виробництва продукції. Так, якщо в 1860/61 pp. завод виробив понад 10 тис. пудів цукру, то в 1894/95 pp.- вже 98 тис. пудів цукру і 127 тис. пудів патоки.
Становище робітників було дуже тяжким. Тривалість робочого дня досягала 13 годин, місячна зарплата становила для чорноробів усього 7,5-9 крб. на своїх харчах. Машиністи одержували 10-14 крб., апаратники – 17-25 крб. Власники не дбали про охорону праці. Це вело до постійного збільшення травматизму. Внаслідок виробничої травми у жовтні 1909 року на заводі загинула 16-річна робітниця, через кілька місяців під час ремонту машини дістав тяжке поранення інший робітник. У 1910 році трапилося 3 нещасні випадки, а 1915 року - 1. В найгірших умовах перебували сезонні робітники, які тулилися в брудній заводській казармі.
Не краще жилося і селянам. Порівняно з 60-ми роками XIX ст. земельні наділи значно зменшилися, посилилось класове розшарування. У 1912 році з 154 селянських господарств 15 були безземельними і 77 мали тільки до 3 десятин землі на двір; 26 господарств зовсім не мали худоби. Злиденне становище викликало глибоке невдоволення селян. У 1890 році під час розмежування поміщицьких і селянських земель, частина останніх, на яких були посіяні коноплі, потрапила до поміщика. 12 червня 1890 року близько 80 жінок вийшли на поле і знищили межі. Селяни вчинили опір представникам влади.
Восени того ж року 25 селян вчинили потраву озимих посівів поміщика, загнавши на них 60 коней. Службовці поміщицької економії, які прибули на місце потрави, були розігнані. Селян Івана І звала та Федора Гажалу заарештували.
Під впливом революційного руху в роки першої російської революції виступи місцевих робітників і селян активізувалися. У травні 1905 року в економії Городища-Пустоварівського відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення поденної заробітної плати до 50-70 коп. (замість 20-25 коп.). Страйкарі не допускали до роботи штрейкбрехерів. Каральний загін, що прибув з Києва, придушив страйк. З 12 жовтня по 10 листопада 1905 року застрайкували робітники цукрозаводу, вимагаючи підвищення заробітної плати.
На початку 1906 року під час виборів до першої Державної думи заводська