Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Робітники подавали допомогу грішми і цукром голодуючим Поволжя. Виконуючи свій інтернаціональний обов'язок, у листопаді 1923 року трудящі Городища-Пустоварівського передали у фонд допомоги німецьким робітникам 350 крб. В січневі дні 1924 року, коли радянський народ проводжав в останню путь В. І. Леніна, в селі відбувся траурний мітинг, на якому робітники заводу ухвалили відрахувати кошти на спорудження пам'ятника Іллічу.
Керований партійною організацією, робітничий колектив заводу став тим центром, навколо якого гуртувалися всі трудівники села. Вій подавав допомогу створеному в 1923 році сільськогосподарському кооперативу, виділивши для нього 35 десятин під цукрові буряки. Того ж року засновано споживче товариство.
Під час проведення весняної посівної кампанії 1924 року завод за допомогою своїх зерноочисних машин підготував для селян близько 600 пудів різного насіння, видавав напрокат плуги, борони та інше сільськогосподарське знаряддя. У 1924 році кооператив було створено також і при заводі, куди ввійшло 110 чоловік.
Серед робітників провадилася діяльна культурно-масова робота. Група жінок-активісток, що організувалася в селі, регулярно проводила збори трудівниць села, де розв'язувалися питання про поліпшення їх умов життя і залучення до активної громадсько-політичної діяльності. ЗО травня 1924 року було організовано перші дитячі ясла.
У 1924 році виникла сільська комсомольська організація. Комсомольці дбали про успішне виконання плану продажу хліба державі, проводили велику культосвітню роботу, зокрема запроваджували в побут нові обряди. Посилення впливу комсомольців на молодь села викликало люту ненависть куркульства. Садибу одного з комсомольців було спалено.
На кінець 1925 року у Городищі-Пустоварівському проживало 1120 чоловік. Крім цукрового заводу, діяли вальцьово-розтрусний млин, На якому працювало 34 робітники, 2 водяні млини, крупорушка. 21 селянське господарство займалося обробкою овчин, шевським, гончарним та іншими кустарними промислами.
1923 року почала працювати сільська лікарня на 10 ліжок з амбулаторією. Медичний персонал складався з лікаря, фельдшера, 2 санітарок.
Діти набували освіти в заводській і сільській початкових школах, відкритих ще у 1920 році. Доросле населення навчалося грамоти у 2-х лікнепах. У 1926 році було створено відділення товариства «Геть неписьменність!», яке на свої кошти утримувало школу для підлітків. 1924 року відкрилася хата-читальня і заводський клуб, при якому комсомольці організували ленінський і червоноармійський кутки. На 1924 рік у сільській бібліотеці налічувалось 1,5 тис. книжок. Партійний осередок велику увагу приділяв політичній освіті трудящих. У 1927 році він організував школу політичної грамоти, де, крім комуністів, навчалося 23 безпартійних, діяв гурток самоосвіти.
Трудящі Городища-Пустоварівського активно включилися у здійснення планів соціалістичного будівництва. У 1928 році було створено ТСОЗ. Спочатку він об'єднував 23 господарства. ТСОЗу було виділено державою потрібний реманент, видано довготермінову позику. Нелегко було налагоджувати діяльність господарства. Бракувало тягла, інвентаря, земля залишалася поділеною на маленькі ділянки в 3-х полях.
У 1929 році розпочалася боротьба за колективізацію сільського господарства та ліквідацію куркульства як класу. Керівництво цією справою в селі здійснювала партійна організація цукрозаводу, секретарем якої був двадцятип'ятитисячник І. П. Калашников. В результаті великої роз'яснювальної роботи на базі ТСОЗу утворився колгосп «Незаможник», який невдовзі об'єднав 37 господарств. Колектив цукрозаводу виділив для артілі робочу силу, коней, насіння. На 1932 рік у колгоспі «Незаможник» налічувалося 76 коней, було збудовано утеплені стайні, худобу повністю забезпечили кормами. Колгосп своєчасно заготував насіння для весняного засіву. 1934 року артіль мала 988 га орної землі, в т. ч. 137 га - під пшеницею, 136 га - під житом та 131 га - під цукровими буряками. Колгосп обслуговувала Володарська МТС.
Кожен рік приносив колективному господарству нові успіхи. Зростали ряди передовиків праці. Колгоспниці М. Савчук, Г. Шелест, Т. Ляскун, О. Гажала,
підхопивши трудовий почин п'ятисотенниць М. С. Демченко і М. В. Гнатенко, стали вирощувати по 300-400 цнт буряків з гектара. У боротьбу за високі врожаї активно включилася комсомольська організація села, яка на 1936 рік налічувала 27 чоловік. Так, член Володарського РК ЛКСМУ К. Ткачук зібрала з гектара по 500 цнт цукрових буряків.
У 1938 році було повністю завершено реконструкцію заводу, що збільшило його потужність. За сезон 1938/39 pp. завод переробив 475,7 тис. цнт цукрових буряків і дав державі 64,9 тис. цнт цукру та 18,3 тис. цнт кормової патоки.
Робітники цукрозаводу, включившись у стахановський рух, подавали зразки
Городище-Пустоварівське
Сторінка 3 з 5
17800 тис. карбованців.Робітники подавали допомогу грішми і цукром голодуючим Поволжя. Виконуючи свій інтернаціональний обов'язок, у листопаді 1923 року трудящі Городища-Пустоварівського передали у фонд допомоги німецьким робітникам 350 крб. В січневі дні 1924 року, коли радянський народ проводжав в останню путь В. І. Леніна, в селі відбувся траурний мітинг, на якому робітники заводу ухвалили відрахувати кошти на спорудження пам'ятника Іллічу.
Під час проведення весняної посівної кампанії 1924 року завод за допомогою своїх зерноочисних машин підготував для селян близько 600 пудів різного насіння, видавав напрокат плуги, борони та інше сільськогосподарське знаряддя. У 1924 році кооператив було створено також і при заводі, куди ввійшло 110 чоловік.
Серед робітників провадилася діяльна культурно-масова робота. Група жінок-активісток, що організувалася в селі, регулярно проводила збори трудівниць села, де розв'язувалися питання про поліпшення їх умов життя і залучення до активної громадсько-політичної діяльності. ЗО травня 1924 року було організовано перші дитячі ясла.
У 1924 році виникла сільська комсомольська організація. Комсомольці дбали про успішне виконання плану продажу хліба державі, проводили велику культосвітню роботу, зокрема запроваджували в побут нові обряди. Посилення впливу комсомольців на молодь села викликало люту ненависть куркульства. Садибу одного з комсомольців було спалено.
На кінець 1925 року у Городищі-Пустоварівському проживало 1120 чоловік. Крім цукрового заводу, діяли вальцьово-розтрусний млин, На якому працювало 34 робітники, 2 водяні млини, крупорушка. 21 селянське господарство займалося обробкою овчин, шевським, гончарним та іншими кустарними промислами.
1923 року почала працювати сільська лікарня на 10 ліжок з амбулаторією. Медичний персонал складався з лікаря, фельдшера, 2 санітарок.
Діти набували освіти в заводській і сільській початкових школах, відкритих ще у 1920 році. Доросле населення навчалося грамоти у 2-х лікнепах. У 1926 році було створено відділення товариства «Геть неписьменність!», яке на свої кошти утримувало школу для підлітків. 1924 року відкрилася хата-читальня і заводський клуб, при якому комсомольці організували ленінський і червоноармійський кутки. На 1924 рік у сільській бібліотеці налічувалось 1,5 тис. книжок. Партійний осередок велику увагу приділяв політичній освіті трудящих. У 1927 році він організував школу політичної грамоти, де, крім комуністів, навчалося 23 безпартійних, діяв гурток самоосвіти.
Трудящі Городища-Пустоварівського активно включилися у здійснення планів соціалістичного будівництва. У 1928 році було створено ТСОЗ. Спочатку він об'єднував 23 господарства. ТСОЗу було виділено державою потрібний реманент, видано довготермінову позику. Нелегко було налагоджувати діяльність господарства. Бракувало тягла, інвентаря, земля залишалася поділеною на маленькі ділянки в 3-х полях.
У 1929 році розпочалася боротьба за колективізацію сільського господарства та ліквідацію куркульства як класу. Керівництво цією справою в селі здійснювала партійна організація цукрозаводу, секретарем якої був двадцятип'ятитисячник І. П. Калашников. В результаті великої роз'яснювальної роботи на базі ТСОЗу утворився колгосп «Незаможник», який невдовзі об'єднав 37 господарств. Колектив цукрозаводу виділив для артілі робочу силу, коней, насіння. На 1932 рік у колгоспі «Незаможник» налічувалося 76 коней, було збудовано утеплені стайні, худобу повністю забезпечили кормами. Колгосп своєчасно заготував насіння для весняного засіву. 1934 року артіль мала 988 га орної землі, в т. ч. 137 га - під пшеницею, 136 га - під житом та 131 га - під цукровими буряками. Колгосп обслуговувала Володарська МТС.
Кожен рік приносив колективному господарству нові успіхи. Зростали ряди передовиків праці. Колгоспниці М. Савчук, Г. Шелест, Т. Ляскун, О. Гажала,
підхопивши трудовий почин п'ятисотенниць М. С. Демченко і М. В. Гнатенко, стали вирощувати по 300-400 цнт буряків з гектара. У боротьбу за високі врожаї активно включилася комсомольська організація села, яка на 1936 рік налічувала 27 чоловік. Так, член Володарського РК ЛКСМУ К. Ткачук зібрала з гектара по 500 цнт цукрових буряків.
У 1938 році було повністю завершено реконструкцію заводу, що збільшило його потужність. За сезон 1938/39 pp. завод переробив 475,7 тис. цнт цукрових буряків і дав державі 64,9 тис. цнт цукру та 18,3 тис. цнт кормової патоки.
Робітники цукрозаводу, включившись у стахановський рух, подавали зразки