Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні Лютневої революції трудяще населення Городища-Пустоварівського, як і раніше, залишалося темним, неписьменним. В школі, що містилася в старій сільській хаті і взимку майже не опалювалась, навчалося читати і писати тільки 60 дітей. Ні клубу, ні бібліотеки в селі не було. Лікуванням населення займався лише один фельдшер.
Дізнавшись про повалення самодержавства, трудящі Городища-Пустоварівського в перших числах березня 1917 року провели мітинг, на якому вітали скинення царату. Селяни почали відмовлятися від укладених раніше грабіжницьких угод на поставку буряків.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни приступили до розподілу поміщицьких земель та плантацій цукрового заводу. Правління заводу в грудні 1917 року звернулося за допомогою до Центральної ради. Для приборкання селян в село вступили війська.
В лютому 1918 року у Городищі-Пустоварівському, як і в усьому Сквирському повіті, було встановлено Радянську владу. Завод перейшов у власність народу. Для його охорони робітники утворили загін міліції. Але навала кайзерівських військ, які у березні 1918 року захопили село, тимчасово припинила радянське будівництво. Трудящі Городища-Пустоварівського вступали до партизанських загонів, вели активну боротьбу проти окупантів та їх прислужників. У листопаді 1918 року окупантів було вигнано.
В село не раз вривались буржуазно-націоналістичні банди. Грабували народне добро денікінці і білополяки. У червні 1920 року війська 45-ої Радянської дивізії визволили село від білопольських інтервентів. Трудящі з вдячністю зустріли своїх визволителів.
У липні 1920 року в селі створено ревком. В цей же час почав діяти комітет незаможних селян, який провів велику роботу щодо передачі селянам землі.
Першочерговим завданням трудівників була відбудова села, зруйнованого в роки громадянської війни. Робітники розпочали ремонт заводу, але для його завершення бракувало будівельних матеріалів, коштів. Робітнича делегація, яка звернулася за допомогою до управління «Київцукру», дізналася, що завод вирішено тимчасово законсервувати. З таким рішенням колектив підприємства погодитися не міг. На загальних зборах робітники заявляли, що докладуть усіх зусиль, щоб завод розпочав виробництво продукції. Збори ухвалили: просити «Київцукор» включити завод до групи діючих та відпустити необхідні матеріали.
Для налагодження роботи заводу потрібно було 700 тис. пудів дров, а на заводському складі знаходилося лише 70 тис. пудів. Робітники звернулися за допомогою до селян Городища-Пустоварівського та навколишніх сіл. Селяни відгукнулися на заклик. Уже з вересня 1920 року розпочалося завезення палива. З кожним днем до цієї справи залучалося все більше трудящих. Адміністрація повідомляла в «Київцукор», що «роботи виконуються не на страх, а на совість». З 7 по 14 листопада на заводі проводився «тиждень виробництва», під час якого була перевірена готовність заводу до виробничої діяльності. В ньому взяло участь 126 робітників, які працювали з великим запалом. У січні 1921 року завод почав давати цукор.
В процесі відбудови народного господарства все міцнішим ставав союз робітників і селян. Одержавши допомогу селян під час підготовки заводу до пуску, робітничий колектив восени 1920 року виділив селянам-незаможникам для проведення осінньої сівби заводських коней.
Дружно пройшла весняна посівна кампанія 1921 року, якою керували сільревком та комнезам. Революційний комітет закликав селян розширювати площу під посівами цукрових буряків для заводу. Було взято на облік весь сільськогосподарський реманент і посівматеріали.
Весною 1921 року в селі відбулися вибори до сільської Ради, головою якої став М. С. Горовський. Сільська Рада вживала дійових заходів до подолання господарської розрухи. За її участю при цукрозаводі було відкрито прокатний пункт та майстерні для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Робітники цукрозаводу були наділені городніми ділянками.
У травні 1922 року на цукрозаводі створився партійний осередок, що сприяло дальшому поліпшенню роботи колективу підприємства. Взимку 1922 року завод виробив 11 030 пудів білого та 2800 пудів жовтого цукру, одержав 3529 пудів кормової патоки. Урочисто проходило відкриття нового виробничого сезону заводу в жовтні 1923 року. На мітинг, організований з цього приводу, зібралося понад 1500 робітників і селян. Присутні одноголосно ухвалили надіслати вітального листа В. І. Леніну. Трудящі запевняли вождя, що докладуть усіх зусиль для підвищення продуктивності заводу. На мітингу виступив представник комітету незаможних селян, який доповів, що селяни заготовили для заводу 100 тис. берковців буряків. Протягом цього виробничого сезону 614 робітників виробили цукру на
Городище-Пустоварівське
Сторінка 2 з 5
адміністрація зробила все можливе для обмеження числа робітників, які мали право участі у виборах до робітничої курії. Його одержали лише 73 з 535 робітників.Напередодні Лютневої революції трудяще населення Городища-Пустоварівського, як і раніше, залишалося темним, неписьменним. В школі, що містилася в старій сільській хаті і взимку майже не опалювалась, навчалося читати і писати тільки 60 дітей. Ні клубу, ні бібліотеки в селі не було. Лікуванням населення займався лише один фельдшер.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни приступили до розподілу поміщицьких земель та плантацій цукрового заводу. Правління заводу в грудні 1917 року звернулося за допомогою до Центральної ради. Для приборкання селян в село вступили війська.
В лютому 1918 року у Городищі-Пустоварівському, як і в усьому Сквирському повіті, було встановлено Радянську владу. Завод перейшов у власність народу. Для його охорони робітники утворили загін міліції. Але навала кайзерівських військ, які у березні 1918 року захопили село, тимчасово припинила радянське будівництво. Трудящі Городища-Пустоварівського вступали до партизанських загонів, вели активну боротьбу проти окупантів та їх прислужників. У листопаді 1918 року окупантів було вигнано.
В село не раз вривались буржуазно-націоналістичні банди. Грабували народне добро денікінці і білополяки. У червні 1920 року війська 45-ої Радянської дивізії визволили село від білопольських інтервентів. Трудящі з вдячністю зустріли своїх визволителів.
У липні 1920 року в селі створено ревком. В цей же час почав діяти комітет незаможних селян, який провів велику роботу щодо передачі селянам землі.
Першочерговим завданням трудівників була відбудова села, зруйнованого в роки громадянської війни. Робітники розпочали ремонт заводу, але для його завершення бракувало будівельних матеріалів, коштів. Робітнича делегація, яка звернулася за допомогою до управління «Київцукру», дізналася, що завод вирішено тимчасово законсервувати. З таким рішенням колектив підприємства погодитися не міг. На загальних зборах робітники заявляли, що докладуть усіх зусиль, щоб завод розпочав виробництво продукції. Збори ухвалили: просити «Київцукор» включити завод до групи діючих та відпустити необхідні матеріали.
Для налагодження роботи заводу потрібно було 700 тис. пудів дров, а на заводському складі знаходилося лише 70 тис. пудів. Робітники звернулися за допомогою до селян Городища-Пустоварівського та навколишніх сіл. Селяни відгукнулися на заклик. Уже з вересня 1920 року розпочалося завезення палива. З кожним днем до цієї справи залучалося все більше трудящих. Адміністрація повідомляла в «Київцукор», що «роботи виконуються не на страх, а на совість». З 7 по 14 листопада на заводі проводився «тиждень виробництва», під час якого була перевірена готовність заводу до виробничої діяльності. В ньому взяло участь 126 робітників, які працювали з великим запалом. У січні 1921 року завод почав давати цукор.
В процесі відбудови народного господарства все міцнішим ставав союз робітників і селян. Одержавши допомогу селян під час підготовки заводу до пуску, робітничий колектив восени 1920 року виділив селянам-незаможникам для проведення осінньої сівби заводських коней.
Дружно пройшла весняна посівна кампанія 1921 року, якою керували сільревком та комнезам. Революційний комітет закликав селян розширювати площу під посівами цукрових буряків для заводу. Було взято на облік весь сільськогосподарський реманент і посівматеріали.
Весною 1921 року в селі відбулися вибори до сільської Ради, головою якої став М. С. Горовський. Сільська Рада вживала дійових заходів до подолання господарської розрухи. За її участю при цукрозаводі було відкрито прокатний пункт та майстерні для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Робітники цукрозаводу були наділені городніми ділянками.
У травні 1922 року на цукрозаводі створився партійний осередок, що сприяло дальшому поліпшенню роботи колективу підприємства. Взимку 1922 року завод виробив 11 030 пудів білого та 2800 пудів жовтого цукру, одержав 3529 пудів кормової патоки. Урочисто проходило відкриття нового виробничого сезону заводу в жовтні 1923 року. На мітинг, організований з цього приводу, зібралося понад 1500 робітників і селян. Присутні одноголосно ухвалили надіслати вітального листа В. І. Леніну. Трудящі запевняли вождя, що докладуть усіх зусиль для підвищення продуктивності заводу. На мітингу виступив представник комітету незаможних селян, який доповів, що селяни заготовили для заводу 100 тис. берковців буряків. Протягом цього виробничого сезону 614 робітників виробили цукру на