Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незрівнянно зріс культурно-освітній рівень трудящих Городища-Пустоварівського. У передвоєнні роки в
семирічній школі навчалося 300 дітей робітників та колгоспників. Ентузіастом освіти в селі була вчителька К. С. Ляскун, удостоєна за сумлінну працю ордена Трудового Червоного Прапора.
Діяльну роботу розгорнув заводський клуб. При ньому успішно працювали драматичний, хоровий та музичний гуртки. Сільська бібліотека збільшила свій книжковий фонд до 4 тис. томів.
Розбійницький напад німецько-фашистських загарбників порушив мирну творчу працю жителів села. Уже в перший день війни 81 сім'я проводжала на фронт своїх чоловіків і синів. 5 липня 1941 року Городище-Пустоварівське було окуповане гітлерівцями. На околицях села в нерівний бій з ворогом вступила група радянських воїнів, які й полягли тут смертю героїв. Одного з них -лейтенанта Якименка, колгоспникам вдалося потай поховати; вони дбайливо доглядають могилу героя.
Окупанти пограбували колгоспне господарство, перетворили сільську школу в конюшню, спалили бібліотеку.
На боротьбу проти німецько-фашистських окупантів ставало все більше патріотів. У жовтні 1941 року комуніст І. Франчук організував партизанський загін «Дуб», який діяв до кінця 1943 року. Спираючись на патріотичні антифашистські групи, загін активно боровся проти ворога, нищив гітлерівців та антифашистських запроданців.
Ширилася підпільна боротьба і на цукровому заводі. Підпільники, очолювані слюсарем Ф. І. Брезицьким, систематично виводили з ладу устаткування. Розгорнула діяльність і патріотична група, керована Ф. В. Зарвою, яка, зокрема, систематично слухала та поширювала зведення Радінформбюро.
Жителі села В. Ф. Комоцька, П. О. Міняйло, Т. Л. Савчук, Є. Б. Поліщук переховували колишніх військовополонених та партизанів, лікували і доглядали їх. Наприкінці 1943 року підпільники та партизани перешкодили фашистам, що відступали, зірвати завод. В ніч на 1 січня 1944 року розгорівся бій за визволення села від фашистів, під час якого загинуло 79 радянських воїнів. Трудящі села свято шанують їх пам'ять. Ніколи не переводяться квіти на братській могилі героїв. Червоні слідопити школи під керівництвом учительки О. Ю. Хліборад встановили імена більшості полеглих воїнів.
Понад 200 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них удостоєні урядових нагород. 52 жителі віддали життя за Радянську Батьківщину.
Одразу після визволення села розгорнулася відбудова артілі та цукрозаводу. Тяжкими були перші роки відбудови. У колгоспі були зруйновані всі господарські приміщення. Значну допомогу артілі подав військовий госпіталь, передавши їй 20 коней. Поступово налагоджувалася робота ремонтної майстерні та кузні, які відремонтували колгоспний інвентар: 20 плугів, 20 борін, 12 культиваторів, 5 сівалок, 3 жниварки тощо. Завдяки самовідданій праці колгоспники успішно провели першу після визволення посівну кампанію. Зерновими культурами було засіяно 554 га та цукровими буряками-40 га. У 1944 році в колгоспі налічувалося 60 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1 корова. В перший рік після відновлення колгосп одержав прибутку лише 51,8 тис. карбованців.
Городище-Пустоварівський цукрозавод, що його очолив тоді колишній командир партизанського з'єднання ім. Щорса Герой Радянського Союзу О. Є. Кривець, швидко налагодив виробництво продукції. План виробництва цукру в 1944 році було значно перевиконано.
У 1946 році цукрозавод відбудували повністю. Щодня тут вироблялось в середньому 649 цнт цукру проти 612 за планом. Протягом виробничого сезону держава одержала 18,4 тис. цнт цукру та 4049 цнт кормової патоки. Незважаючи на несприятливі умови, на полях цукрозаводу було зібрано по 12,7 цнт зернових та по 202 цнт цукрових буряків з гектара. У всесоюзному соціалістичному змаганні в 1946 році Городище-Пустоварівський цукрозавод зайняв друге місце. За успіхи, досягнуті у відбудові цукрозаводу в 1944-46 pp., коваля заводу С. П. Ординського нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Серед робітників підприємства на 1947 рік налічувалося 42 передовики праці, які вдвоє перевиконували виробничі завдання.
Протягом 1944 року було відновлено роботу школи, лікарні, бібліотеки. Уже через 2 тижні після вигнання окупантів колектив учителів разом з батьками учнів відремонтував школу, в якій фашисти тримали коней. Великим ентузіастом відбудови села був інвалід Великої Вітчизняної війни В. Г. Карпенко, нагороджений орденом Червоного Прапора. Повністю втративши зір, він не пішов на відпочинок, а повернувся до любимої справи, знову став учителювати. В. Г. Карпенко створив фізкабінет, під цого керівництвом учні виготовляють наочні приладдя.
З року в рік зміцнювалося артільне господарство. В 1950 році колгоспники
Городище-Пустоварівське
Сторінка 4 з 5
ударної праці. Зокрема, токар С. І. Осипенко, майстер цеху Я. Л. Ліщук і токар Островський виконували щоденно понад дві норми.Незрівнянно зріс культурно-освітній рівень трудящих Городища-Пустоварівського. У передвоєнні роки в
Діяльну роботу розгорнув заводський клуб. При ньому успішно працювали драматичний, хоровий та музичний гуртки. Сільська бібліотека збільшила свій книжковий фонд до 4 тис. томів.
Розбійницький напад німецько-фашистських загарбників порушив мирну творчу працю жителів села. Уже в перший день війни 81 сім'я проводжала на фронт своїх чоловіків і синів. 5 липня 1941 року Городище-Пустоварівське було окуповане гітлерівцями. На околицях села в нерівний бій з ворогом вступила група радянських воїнів, які й полягли тут смертю героїв. Одного з них -лейтенанта Якименка, колгоспникам вдалося потай поховати; вони дбайливо доглядають могилу героя.
Окупанти пограбували колгоспне господарство, перетворили сільську школу в конюшню, спалили бібліотеку.
На боротьбу проти німецько-фашистських окупантів ставало все більше патріотів. У жовтні 1941 року комуніст І. Франчук організував партизанський загін «Дуб», який діяв до кінця 1943 року. Спираючись на патріотичні антифашистські групи, загін активно боровся проти ворога, нищив гітлерівців та антифашистських запроданців.
Ширилася підпільна боротьба і на цукровому заводі. Підпільники, очолювані слюсарем Ф. І. Брезицьким, систематично виводили з ладу устаткування. Розгорнула діяльність і патріотична група, керована Ф. В. Зарвою, яка, зокрема, систематично слухала та поширювала зведення Радінформбюро.
Жителі села В. Ф. Комоцька, П. О. Міняйло, Т. Л. Савчук, Є. Б. Поліщук переховували колишніх військовополонених та партизанів, лікували і доглядали їх. Наприкінці 1943 року підпільники та партизани перешкодили фашистам, що відступали, зірвати завод. В ніч на 1 січня 1944 року розгорівся бій за визволення села від фашистів, під час якого загинуло 79 радянських воїнів. Трудящі села свято шанують їх пам'ять. Ніколи не переводяться квіти на братській могилі героїв. Червоні слідопити школи під керівництвом учительки О. Ю. Хліборад встановили імена більшості полеглих воїнів.
Понад 200 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них удостоєні урядових нагород. 52 жителі віддали життя за Радянську Батьківщину.
Одразу після визволення села розгорнулася відбудова артілі та цукрозаводу. Тяжкими були перші роки відбудови. У колгоспі були зруйновані всі господарські приміщення. Значну допомогу артілі подав військовий госпіталь, передавши їй 20 коней. Поступово налагоджувалася робота ремонтної майстерні та кузні, які відремонтували колгоспний інвентар: 20 плугів, 20 борін, 12 культиваторів, 5 сівалок, 3 жниварки тощо. Завдяки самовідданій праці колгоспники успішно провели першу після визволення посівну кампанію. Зерновими культурами було засіяно 554 га та цукровими буряками-40 га. У 1944 році в колгоспі налічувалося 60 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1 корова. В перший рік після відновлення колгосп одержав прибутку лише 51,8 тис. карбованців.
Городище-Пустоварівський цукрозавод, що його очолив тоді колишній командир партизанського з'єднання ім. Щорса Герой Радянського Союзу О. Є. Кривець, швидко налагодив виробництво продукції. План виробництва цукру в 1944 році було значно перевиконано.
У 1946 році цукрозавод відбудували повністю. Щодня тут вироблялось в середньому 649 цнт цукру проти 612 за планом. Протягом виробничого сезону держава одержала 18,4 тис. цнт цукру та 4049 цнт кормової патоки. Незважаючи на несприятливі умови, на полях цукрозаводу було зібрано по 12,7 цнт зернових та по 202 цнт цукрових буряків з гектара. У всесоюзному соціалістичному змаганні в 1946 році Городище-Пустоварівський цукрозавод зайняв друге місце. За успіхи, досягнуті у відбудові цукрозаводу в 1944-46 pp., коваля заводу С. П. Ординського нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Серед робітників підприємства на 1947 рік налічувалося 42 передовики праці, які вдвоє перевиконували виробничі завдання.
Протягом 1944 року було відновлено роботу школи, лікарні, бібліотеки. Уже через 2 тижні після вигнання окупантів колектив учителів разом з батьками учнів відремонтував школу, в якій фашисти тримали коней. Великим ентузіастом відбудови села був інвалід Великої Вітчизняної війни В. Г. Карпенко, нагороджений орденом Червоного Прапора. Повністю втративши зір, він не пішов на відпочинок, а повернувся до любимої справи, знову став учителювати. В. Г. Карпенко створив фізкабінет, під цого керівництвом учні виготовляють наочні приладдя.
З року в рік зміцнювалося артільне господарство. В 1950 році колгоспники