Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Соціально-економічний розвиток. Міське самоврядування
В кінці XIX - на початку XX століття на Україні, як і в усій Росії, капіталізм переріс у свою найвищу стадію - імперіалізм. «Імперіалізм, - писав В. І. Ленін, це капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалось панування монополій і фінансового капіталу, набув видатного значення вивіз капіталу, почався поділ світу міжнародними трестами і закінчився поділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами»
В кінці XIX -на початку XX століття посилився приплив в Росію, в т. ч. і на Україну, іноземного капіталу. Ввозячи свої капітали, іноземні капіталісти розміщували їх у головних галузях промисловості, по-хижацькому експлуатували природні багатства країни, одержуючи величезні прибутки, намагалися перетворити її на ринок збуту своїх товарів. Проникнення іноземного капіталу значно погіршило і без того тяжке становище робітників і селян.
Як в цілому на Україні, у Києві власниками багатьох великих підприємств були іноземні капіталісти. Так, машинобудівний завод Гретера і Криванека фінансувався німецьким банком, майже четверта частина наявного капіталу товариства Київського цукрорафінадного заводу також належала німецьким капіталістам.
Світова економічна криза, що на початку XX століття охопила і Росію, позначилася також на промисловості Києва. В 1903 році тут припинили діяльність 20 під, приємств і майже вдвоє зменшилась вартість виробленої продукції. На ряді підприємств значно скоротилася кількість робітників. Зокрема, на машинобудівному заводі Гретера і Криванека вона зменшилася вдвоє
Поступово криза у 1905 -1907 pp. змінилася депресією, потім деяким пожвавленням, а у 1910 році почалося промислове піднесення, яке тривало до першої світової , війни. Якщо в 1860 році у місті діяло 45 фабрик, які виробляли продукцію вартістю в 2,3 млн. крб. у рік, то через 50 років - у 1910 році - тут було 122 фабричні підприємства, вартість продукції яких становила 90 млн. крб. У 1912 році в Києві налічувалося 144 фабрично-заводські підприємства, що перебували під наглядом фабричної інспекції. На них працювало 12-13 тис. робітників. У розглядуваний період зростає значення Києва як адміністративного і господарського центру, збільшується його роль у розвитку промисловості, транспорту і торгівлі.
Проявом дальшого процесу монополізації капіталу в промисловості була організація Київського товариства заводчиків і фабрикантів, статут якого був затверджений у 1916 році. Концентрація промислового капіталу і злиття його з банковим привели до панування у вирішальних галузях господарства фінансового капіталу.
Одним з найбільших машинобудівних підприємств Києва був Південноросійський завод (тепер «Ленінська кузня»), розташований в долині Либеді біля залізничної станції. Це полегшувало доставку металу і палива. На заводі виготовляли залізничні платформи, вагони-холодильники, цистерни, товарні вагони, окремі деталі для залізничних мостів та інше. Тут вироблялися також машини і верстати для борошномельних, цукрових і горілчаних підприємств, арматура і парові котли. На початку XX століття вартість продукції заводу перевищувала 2 млн. крб. у рік. В цей період на ньому працювало понад 1800 чоловік. Переважну більшість робітників становили українці; крім того, тут працювали вихідці з Росії і Білорусії.
Під час світової кризи у 1900-1903 pp. виробництво на Південноросійському заводі різко впало, значно зменшилася кількість робітників. Однак у 1907-1908 pp. тут почалося деяке пожвавлення, яке у наступні роки змінилося піднесенням. Дальшого розвитку виробництво заводу набуло в роки світової війни. В цей час налагоджується випуск нових видів продукції. З 1915 року підприємство почало випускати буксирні пароплави. Посилюючи експлуатацію робітників, власники заводу одержували величезні прибутки.
Великим підприємством був київський завод «Арсенал». Тут виготовлялось артилерійське спорядження: лафети, передки, зарядні ящики тощо. У перші