Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
роки XX століття на заводі продовжувались технічне переоснащення і модернізація окремих цехів, запроваджувалися парові молоти, динамомаїпини, старі верстати замінювалися новими.
На 1 січня 1904 року на «Арсеналі» працювало 758 чоловік, у т. ч. 500 кваліфікованих металістів. Особливого розмаху набуло тут виробництво в роки світової війни. На підприємстві у великих масштабах виготовлялось військове і артилерійське спорядження для фронту. Завод було оголошено на особливому мобілізаційному стані і введено суворий військово-поліцейський режим. За рахунок повернутих з фронту солдатів-майстрових, кадрових робітників з пролетарських центрів Росії і робітників евакуйованого
Продовжувало зростати виробництво на заводі акціонерного товариства «Гретер і Криванек» (тепер завод «Більшовик»), розташованого на Шулявці. Це був
один з найбільших машинобудівних заводів Києва. Його продукція - парові молоти, устаткування для цукроварень та інше - у великій кількості йшла на внутрішній ринок, зокрема на цукрові заводи Правобережжя. На початку XX століття на заводі Гретера і Криванека працювало близько 800 робітників-металістів.
З дальшим розвитком капіталізму в країні продовжували розширятися Київські головні залізничні майстерні. Вже у 80-90-х роках минулого століття тут працювало близько 1,5 тис. робітників, а в наступні десятиріччя - понад 2 тис. Київські залізничні майстерні виконували різні замовлення залізниць: ремонтували паровози й вагони, виготовляли запасні частини, інструмент, арматуру.
На початку XX століття швидко розвивалось виробництво на двох заводах сільськогосподарського машинобудування - товариства «Фільверт і Дєдіна» (тепер завод «Червоний екскаватор») та товариства «Унгерман і Неєдли». Перше підприємство було розташовано на Шулявці, друге - в Святошині. Завод Фільверта і Дєдіни спеціалізувався на виробництві сівалок, борон, ремонті локомобілів і молотарок. У 1912 році тут було виготовлено лише сівалок на суму 1 млн. крб. У 1913 році на заводі працювало близько 500 робітників. Завод Унгермана і Неєдли виробляв сівалки, віялки, культиватори, січкарні та деталі з ковкого чавуну для різноманітних сільськогосподарських машин. На заводі працювало 200 робітників.
Робітники Києва становили один з передових загонів українського пролетаріату . Авангардну роль у робітничому русі в місті відігравали робітники заводів «Арсенал», Південноросійського машинобудівного,Гретера і Криванека та ряду інших.
Із зростанням промисловості в Києві значно збільшилась потреба у виробах металообробних і машинобудівних заводів, у підприємствах по ремонту машин і заводського устаткування. Цьому сприяло також будівництво у місті електростанцій і переведення міського транспорту на електротягу. З дальшим розвитком капіталізму в сільському господарстві зріс попит на різні сільськогосподарські машини. Все це диктувало необхідність будувати механічні, машинобудівні і чавуноливарні підприємства. У 1912 році 19 металообробних підприємств Києва, що перебували під наглядом фабричної інспекції, давали п'яту частину фабрично-заводської продукції міста. Крім вказаних вище, машини і обладнання для цукрової промисловості виготовляв завод Млошевського та ряд інших. Кілька заводів спеціалізувались на чавуноливарному, котельному, металоткацькому і цвяховому виробництві. Деякі з них мали 100 і більше робітників, а саме: чавуноливарний завод «Ауто» - 100 робітників, завод ковкого чавуну - 150, котельний і ливарний - по 120 робітників.
У Києві була порівняно розвинута поліграфічна промисловість. Найбільші друкарні належали Києво-Печерській лаврі, товариству «Друкарня С. П. Яковлева», Кульженку, Кушнарьову, Корчаку-Новицькому та іншим.
Однією з головних галузей промисловості Києва була харчова. Особливого розвитку набула тут борошномельна промисловість. Щорічно у місто привозилось понад 6 млн. пудів зерна. У Києві діяло 9 великих парових млинів, найбільшими з яких були млини акціонерних товариств «Л. Бродський» і «Я. Кольбер». У 1907 році вартість продукції борошномельної промисловості досягла 7 млн. карбованців.
Великим підприємством був цукрорафінадний завод, заснований на Деміївці ще в 1868 році. Він виробляв до 2 млн. пудів рафінаду щорічно. У місті діяло 4 тютюнові фабрики з річною продукцією на суму 2777 тис. карбованців.
Чотири дріжджово-винокурні заводи міста виробляли 1772 тис. градусів спирту в рік, а про розмір виробництва дріжджів свідчить те, що звідси щодня ляше залізницею вивозилося від 300 до 400 пудів цього товару. Харчова промисловість була
([представлена також 9 пивоварними заводами з річним виробітком 2840 тис. відер
іїшва та б кондитерськими фабриками, які виробляли продукції на суму 308