Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Київ у період назрівання революційної кризи та в роки першої російської революції (1900—1907 pp.)
Початок XX століття був переломним моментом в історії революційної боротьби. Центр світового революційного руху перемістився в Росію. Тут назрівала народна революція, першочерговим завданням якої було повалення самодержавства.
На Україні, як і в усій Росії, розгорталась революційна боротьба пролетаріату і селянства. Одним із значних центрів революційного руху напередодні першої російської революції був Київ.
Капіталістична експлуатація трудящих, їх політичне безправ'я доповнювались на Україні жорстоким національним гнобленням. Промислова криза, яка стала особливо відчутною в Києві з другої половини
Ці нові риси робітничого руху Росії проявились під час святкування Першого травня 1900 року. Київські робітники та ремісники відзначили цей день сходкою, яку провели за містом. У травні 1900 року в Києві відбувся великий страйк будочників, у якому взяла участь 1 тис. чоловік. Ним керував Київський комітет РСДРП. Всього в 1900 році в Києві відбулося 20 страйків, у яких взяли участь переважно робітники харчової промисловості.
У 1901 році революційна боротьба київського пролетаріату посилюється. В січні застрайкували робітники машинобудівного заводу Гретера і Криванека. Приводом до страйку було зниження розцінок і скорочення робіт. У страйку взяло участь 86 чоловік. На заклик Київського комітету РСДРП на знак протесту проти віддання київських студентів у солдати робітники Києва 11 березня 1901 року організували демонстрацію. Як відзначала «Искра», вона «пройшла блискуче».
По всій країні прокотилася хвиля політичних демонстрацій в Першотравневі дні, хоч уряд вживав усіх заходів, щоб не допустити виступів пролетаріату, У Києві
1 травня тисячі робітників припинили роботу. 6 травня вони організували антиурядову демонстрацію, але вона була розігнана поліцією.
Робітники Києва продовжували страйкову боротьбу. У жовтні страйкували кравці майстерень, розташованих на Хрещатику. Але страйк розпочався неодночасно і проходив неорганізовано. 4 листопада кравці виступили знову. Припинилась робота в 60 майстернях на Хрещатику і на Подолі. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня з 18 до 12 годин і підвищення заробітної плати на 50 проц. Страйк
тривав близько двох тижнів, внаслідок чого хазяї змушені були піти на деякі поступки. В кінці листопада страйкували робітники заводу «Товариства дубових Ц екстрактів у Росії».
Ще з більшою силою розгорнувся революційний рух у 1902 році. Київський в комітет РСДРП 1 лютого звернувся до робітників з прокламацією, в якій закликав щ вийти на демонстрацію. Вона почалась 2 лютого о 12-й годині на Хрещатику. Демонстранти несли прапори з написами: «Геть самодержавство!», «Свобода слова, 1 друку, зборів!», «Політична свобода!». Кінні стражники і городові з нагаями та і шаблями кинулись на демонстрантів і частину з них відтіснили на вул. Прорізну. І Звідси демонстранти вирушили до університету, де зібралося близько 10 тис. чоловік. Тут вони були розігнані козаками. Наступного дня - 3 лютого демонстрація почаЦ лася о 2-й годині дня і тривала до пізньої ночі. Багато демонстрантів було побито й заарештовано. Всього в ці дні було заарештовано близько 200 чоловік.
Під впливом революційних виступів пролетаріату активізувався студентський демократичний рух, який В. І. Ленін вважав важливою складовою частиною політичної боротьби проти царського самодержавства.
Для боротьби з реакційною політикою уряду студенти вирішили об'єднатися. Демократично настроєні студенти Києва групувались навколо «Союзної ради об'єднаних земляцтв і організацій». Одним з осередків студентського руху у місті був Київський університет. Восени 1900 року студенти університету виступили з протестом проти виключення двох своїх товаришів і організували сходку. У відповідь на це багатьох студентів було заарештовано і за урядовим розпорядженням від 11 січня 1901 року 183 з них було віддано в солдати. На цю розправу студенти всіх вищих учбових закладів міста відповіли загальним страйком. Викриваючи цей небачений каральний захід царизму, В. І. Ленін у статті «Віддача в солдати 183-х студентів» поставив перед робітничим класом, соціал-демократією і всіма прогресивними верствами суспільства завдання відповісти на нього