Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Баришівка

Сторінка 4 з 8
Один з жителів Баришівки написав вірш «Знедолений мужик», в якому висловив протест проти існуючого ладу і церкви.
У роки столипінської реакції життя селян Баришівки погіршало. Зростало малоземелля та безземелля. На кожні 100 господарств 20 - були безземельними, 35 господарств не мали орної землі, 21 - належало лише до 3 десятин. У половини селян не було худоби, у 68 проц.- робочої. Разом з тим міцніли заможні
господарства. 9 з них мали по 50 і більше десятин угідь, 4 проц., скориставшись столипінською реформою, відійшли на хутори. В своїх господарствах вони використовували працю батраків, досконаліший сільськогосподарський реманент і машини - парові молотарки, кінні сівалки. Селяни обробляли ниву дідівським знаряддям - дерев'яними, зрідка залізними однолемішними плугами. Мало хто вносив місцеві добрива.
Війна 1914 року призвела до дальшого розорення бідняцьких господарств. На фронт були забрані робочі руки, натомість в село повернулися каліки. Зменшилися посівні площі, знизилася врожайність. Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року мало що змінила становище трудящих.
Лише Велика Жовтнева соціалістична революція принесла трудящим землю і волю. В січні 1918 року полк Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова, що входив до складу радянських військ, які наступали з Харкова на Київ, розгромив баришівський гарнізон Центральної ради. В містечку було встановлено Радянську владу, створено волосний революційний комітет, який очолив робітник київського заводу «Арсенал» Д. М. Карпенко. До складу першого волревкому входили М. Л. Ковтун, К. С. Крайовий, О. О. Фещенко, С. Я. Тур.
Але діяльність ревкому була недовгою. На початку березня 1918 року Баришівку зайняли війська німецьких окупантів та Центральної ради. У грудні того ж року після відступу німців з України містечко захопили загони Директорії, які безуспішно намагалися стримати переможний наступ на Київ 1-ї Української радянської дивізії. 9 лютого 1919 року в Баришівку увійшли частини Червоної Армії. Вони відбудували зруйнований ворогом міст через річку Трубіж, відновили ) рух по залізниці.
У серпні 1919 року містечко захопили денікінці. Та хазяйнування їх було нетривалим. На початку грудня цього ж року Баришівку визволили війська 1-ї Богунської бригади 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. 6 грудня тут відбувся з'їзд ревкомів Баришівської і Сулимівської волостей, що обрав Баришівський волревком, який очолив О. О. Фещенко. До його складу входили місцеві селяни Е. Д. Нипорка, П. П. Сте- шенко, А. Р. Ярмоленко. У лютому 1920 року відбувся з'їзд сільських Рад Баришівської волості, на якому було обрано волосний виконком у складі П. П. Стешенка (голова), Д. Т. Рубана, І. О. Бородавки. Виконком розгорнув діяльність, спрямовану на поліпшення умов життя трудящих, обліку продовольства і виконання продроз Верстки. В містечку організували дитячий будинок і дитячий садок, будинок для старих, приділялася увага медичному обслуговуванню, забезпеченню школи паливом тощо. Проводилися тижні червоноармійця, селянина, дитини.

У травні 1920 року, в зв'язку з наближенням військ білополяків і активізацією антирадянських елементів, у Баришівці знову діяв ревком у складі С. Рудича (голова), А. Ф. Поповича, К. І. Чуба, М. Ковтуна В цей час тут перебував штаб 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії, яка наступала на Київ, окупований білополяками. Армійські комуністи проводили велику політичну роботу серед населення, допомогли організовувати комуністичний осередок.
У червні 1920 року в Баришівці зібрався з'їзд 14 сільських Рад волості, який постановив усіма засобами підтримувати Червону Армію, поповнювати її ряди. Зважаючи на те, що Червоній Армії необхідне було продовольство і фураж, з'їзд ухвалив негайно виконати продрозверстку.
5 вересня 1920 року на спільному засіданні членів ревкому і волосного земвідділу було створено Баришівський волосний комітет незаможних селян. Складне й відповідальне завдання випало на долю перших радянських активістів-комнезамівців. В умовах жорстокої класової боротьби вони проводили вжиття декрети і постанови Радянського уряду. 1921 року під час виконання службових обов'язків від рук бандитів загинув голова Баришівського волкомнезаму І. І. Хоменко.
З липня 1921 року Баришівська волость увійшла до складу Київської губернії, а у 1923 році містечко стало районним центром Київського округу.
Уже в перші роки відбудовного періоду в усіх галузях господарського та культурного життя Баришівки сталися помітні зміни. З 1920 року на заболоченому березі річки Трубежа почалася розробка покладів торфу, на якій працювало близько 160 робітників. Було прокладено ширококолійну залізницю, що з'єднала торфорозробку зі станцією Баришівка. Звідси паливо відправляли на Згурівський


Баришівка