Сторінка 4 з 9
друкарській машинці та шапірографі листівки, звернення і поширювали їх серед населення. Навколо Миронівки діяв партизанський загін комуніста С. Федоренка, який не давав закріпитися владі білогвардійців. У кінці грудня 1919 року частини 44-ї і 58-ї радянських дивізій визволили Миронівку від денікінців.
Партійна організація і ревком, що розгорнув діяльність у січні 1920 року, мобілізували трудящих на відбудову господарства та на допомогу фронту. Весною
1920 року дружно закипіла робота на полях. Але на початку травня Миронівку захопили білополяки. Однак через кілька днів частини 44-ї стрілецької дивізії та кавалерійської бригади Г. І. Котовського вигнали окупантів. Робітники знову взялися за відбудову зруйнованого цукрового заводу. їх очолив
партійний осередок. Спочатку до складу осередку входили 4 комуністи. Було створено колегію для керівництва заводом, обрано профспілковий комітет на чолі з К. А. Шкляренком.
У жовтні 1920 року завод став до ладу і до 12 листопада дав перші 19,5 тис. пудів цукру. Щоб забезпечити завод і залізницю паливом, комуністи мобілізували маси на розробку торфу поблизу Миронівки, заготівлю дров біля Богуслава.
Робітники заводу допомагали продзагону 12-ї армії заготовляти хліб у селах навколо Миронівки, вести боротьбу з куркулями. На продгрупу, яка працювала в селі Великих Прицьках, 22 листопада вночі налетіла банда Чорного і дорубала 20 прод-армійців. Їх поховали в парку Миронівського цукрового заводу. Пізніше прах загиблих перенесли в братську могилу на сільському кладовищі.
З кінця 1920 року діяльну роботу розгорнули сільська Рада (голова - Г. М. Чемерис) і комнезам (голова - В. Лагода), створені влітку 1920 року. Вони наділяли землею бідноту, вели боротьбу з тифом, подавали допомогу розміщеному у Миронівці військовому госпіталю. На базі колишньої поміщицької економії був створений радгосп. Двокласну земську школу було реорганізовано в трудову. Через два роки в ній навчалося близько 250 дітей. В 1920 році при заводі почала працювати професійно-технічна школа, що готувала спеціалістів для цукрової промисловості. Згодом відкрили школу сільськогосподарського учнівства.
Великою подією в житті молоді була організація у квітні 1921 року на заводі комсомольського осередку, секретарем якого обрали робітника В. В. Пілецького. Молодь обладнала клуб у приміщенні складу, яке не використовувалось. Тут розмістили бібліотеку. При клубі почали працювати гуртки художньої самодіяльності - драматичний, хоровий.
Весною 1921 року сільська Рада виділила землю під плантацію буряків для заводу, нарізала селянам 113 наділів присадибної землі.
Розпочала роботу Миронівська науково-дослідна селекційна станція, яка зайнялася виведенням нових високоврожайних сортів цукрових буряків, пшениці та інших культур. Держава виділила станції в 1921 році для налагодження дослідницької роботи значні кошти. Розширився радгосп, його відділки були створені в навколишніх селах Олександрівці, Козині, Росаві, Зеленьках. Спочатку радгосп йав лише 40 волів і коней, 2 молотарки. Велику допомогу робітникам заводу і радгоспу надавали працівники інших підприємств. Григорівський цукровий завод у березні 1922 року надіслав бурякові сівалки, плуги, волів і коней; Езерянський - 2 тис. пудів бурякового насіння, з Московської губернії надійшло 1075 аршин мануфактури. У 1922 році було організовано кредитне товариство, бурякоспілка, ТСОЗи «Громада» та «Червона Нива». 23 жовтня 1922 року робітники заводу рапортували В. І. Леніну про завершення відбудовних робіт.
Протягом сезону 1922/23 pp. завод в середньому за добу переробляв 4372 цнт буряків, а наступного - 5412 цнт. На заводі було встановлено вакуумний апарат, печі переведено на вугільне опалення, удосконалено лабораторію. До сьомої річниці Великого Жовтня завод став працювати на повну потужність. В 1929 році він переробляв за добу вже понад 8 тис. цнт буряків.
Поліпшився побут робітників заводу і радгоспу. Для них звели кілька житлових будинків. Ще весною 1923 року створено робітничий кооператив, головою правління якого обрали комуніста І. К. Євлаха. Вже наступного року кооператив налічував 276 членів. Правління кооперативу виділяло значні кошти на культосвітню роботу - організацію гуртків, вистав, лекцій. При клубі цукрозаводу активно працювали гуртки художньої самодіяльності, які часто виступали в клубі та в підшефному селі Зеленьках.
Економічний і культурний розвиток Миронівки пожвавився з 1923 року, коли вона стала районним центром. Зросла районна партійна організація. Влітку 1924 року парторганізація району мала 6 осередків, налічувала 93 комуністи. Члени партії і близько 90 чоловік позапартійного активу навчалися в політшколах,
Дивиться також інші населені пункти цього району: