Сторінка 3 з 9
цукру. Зацікавлені насамперед у зростанні прибутків, цукрозаводчики вжили заходів щодо поліпшення якості сировини. Восени 1911 року Всеросійське товариство цукрозаводчиків організувало в Миронівці науково-дослідну селекційну станцію. Спочатку вона мала ділянку землі в 110 га, де проводилися досліди щодо впливу на підвищення врожайності й цукровості буряків. Почалася тут робота і з селекції цукрових буряків, озимої пшениці та вівса.
Частина місцевих робітників працювала на будівництві шосе з Миронівки до волосного центру - Козина, якому було підпорядковано село, і далі до Канева. Але дорогу, будівництво якої розпочали в 1912 році, так і не проклали. Тяжким було становище селян Миронівки. На 506 господарств припадало всього 1609 десятин землі, та й вона все більше зосереджувалася у заможних. 60 господарств не мали землі, 333 - мали до 5 десятин, а 12 - понад 10 десятин.
З початком першої світової війни населення Миронівки зменшилося внаслідок мобілізації майже на третину. Голод і холод лютував у сім'ях трудящих. Біля заводу збиралися натовпи людей, що вимагали роботи і хліба.
Зі звісткою про повалення самодержавства в Миронівці у березні 1917 року відбулися мітинги і демонстрації, було роззброєно поліцію. Трудящі обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Та до її складу пролізло багато представників дрібнобуржуазних партій, українських буржуазних націоналістів. В кінці квітня за проханням місцевих робітників у Миронівку прибула комісія Київської Ради робітничих і солдатських депутатів. Ознайомившись з станом справ на цукровому заводі, вона зажадала від губернського комісара Тимчасового уряду зняти з посади управителя заводу. У висновках комісії підкреслювалося, що він «За одностайним підтвердженням службовців і майстрових заводу, чинив неприпустимі за своєю несправедливістю утиски.. Матеріальне становище робітників неприпустимо важке. Необхідно підвищити зарплату робітникам і службовцям, яка відстає від потреб життя та організувати медичну допомогу».
Посилилась активність селянства. Під тиском мас Канівський повітовий земельний комітет у вересні прийняв постанову про передачу селянам приватновласницької землі, яка до 1 жовтня 1917 року не буде зорана. Як повідомляли місцеві власті у телеграмі губернському комісару Тимчасового уряду, «у багатьох економіях селяни посилаючись на цю постанову, перешкоджають оранці. Самочинні дії загрожують розростися у великі аграрні заворушення».
Перемога Жовтневої революції викликала велике політичне піднесення серед трудящих Миронівки. На цукровому заводі робітники обрали новий заводський комітет профспілки цукровиків під головуванням більшовика І. К. Євлаха. 31 січня 1918 року в Миронівці було встановлено Радянську владу. Розпочав роботу ревком.
В середині березня 1918 року в Миронівку вдерлися німецькі загарбники,
в обозі яких прибули українські буржуазні націоналісти. Окупанти розстріляли кількох робітників-активістів, почали вивозити устаткування заводу та продукти до Німеччини.
У жовтні 1918 року в Миронівці створено повстанський комітет на чолі з Г. М. Чемерисом та I. С. Циганенком, який організував з місцевих робітників, солдат-фронтовиків повстанський загін. В кінці жовтня загін вступив у бій з німецьким гарнізоном і примусив його здатися. Так трудящі відзначили перші роковини Великого Жовтня. В грудні були розгромлені і загони Директорії, що намагалися після вигнання окупантів захопити владу в Миронівці. Наприкінці лютого 1919 року в Миронівку ввійшли частини 2-ї Української радянської дивізії. Зміцнення Радянської влади відбувалося в жорстокій боротьбі з куркульсько-націоналістичними бандами Зеленого, які, починаючи з квітня, часто нападали на Миронівку. 6 травня 1919 року банда Зеленого вдерлася в Миронівку, підпалила цукровий завод, але інтернаціональний загін на чолі з угорським комуністом Рудольфом Фекете того ж дня визволив село. Робітники загасили пожежу, врятували від вогню майже все заводське устаткування.
Партійна організація Миронівки, створена в травні 1919 року, повела боротьбу за зміцнення Радянської влади і відбудову господарства. В першу чергу взялись за відновлення цукрового заводу, забезпечення його сировиною і паливом. Комуністи, молодь допомагали червоноармійцям вести боротьбу з бандитизмом. Коли в кінці липня банда Зеленого почала розбирати залізничну колію на підході до станції, бронепоїзд «Гром» розігнав її, а робітники Миронівки відбудували колію й забезпечили рух поїздів на Білу Церкву. У серпні, коли до Миронівки наближались денікінці, банді вдалося знову захопити село, пограбувати цукровий завод, спалити рафінадне відділення, залізничну станцію. Дії бандитів допомагали денікінцям, які 29 серпня захопили Миронівку.
В умовах денікінської окупації із робітників і службовців цукрового заводу утворилася підпільна група. До неї увійшли Г. М. Чемерис, І. С. Циганенко, Г. П. Смаженко, О. Ф. Надіялова та К. А. Шкляренко. Підпільники розмножували на
Дивиться також інші населені пункти цього району: