Київ і його роль у житті України в XIV— першій половині XVII століття
зробити висновок, що населення Києва досягало 15 тис. чоловік. Переважну більшість становили міщани — ремісники і торговці. Кількість населення в місті збільшувалась, головним чином, за рахунок утікачів із сіл Київщини. Значна частина їх займалася промислами, дрібною торгівлею або працювала у багатих міщан.
З кінця XV і особливо в XVI столітті Київ стає одним з найбільших центрів міжнародної торгівлі. З Росії та Білорусії по річках Дніпру, Прип'яті і Десні судна з різними товарами йшли до Києва, а звідси далі на південь. Через Київ проходив також торговий шлях із Західної Європи у країни Сходу. В XV столітті російські, молдавські, вірменські та інші купці мали на Подолі великі склади товарів. У Києві навіть існувала колонія вірмен. Ще в 1474 році посол Венеціанської республіки А. Контаріні, який побував у Києві, залишив про місто такі свідчення: «Місто Київ лежить на кордоні з Татарією. Сюди з'їшджається безліч купців з Великої Росії з різними хутрами, які вони відправляють у Кафу з караванами... Київ повний достатку хліба і всякого роду м'яса».
Величезне значення Києва як важливого центру міжнародної торгівлі підкреслює в своїх мемуарах литовський дипломат середини XVI століття М. Литвин. Він пише, що місто наповнене іноземними товарами. Через Київ відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії і Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію і Данію всі східні товари, такі, як коштовні камені, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець тощо.
Купці країн Сходу — араби, перси, татари, в меншій кількості турки та індуси — вели торгівлю з Києвом та північними князівствами здебільшого через посередників — купців Криму й Туреччини. Серед східних товарів були шовкові та парчові тканини, оксамит, килими, золототкані та шовкові пояси, вироби з шкіри і прянощі. Кримські й турецькі купці привозили на київський ринок і власні товари — головним чином, коней, збрую, військове спорядження, вогнепальну і холодну зброю.
Сіль привозили в Київ з Чорноморського узбережжя, зокрема з Хаджибейського лиману, по Дніпру у великих човнах-дубах (ком'ягах), а також із Галича, Дрогобича, Коломиї. З Києва її везли по Дніпру, Десні та Прип'яті далеко в Білорусію і Росію. В XVII столітті існували вж;е і чумаки, що звалися соляниками.
Головний сухопутний шлях з Криму та його портів ішов на Перекоп, на дніпровську переправу Тавань, а звідти степами на Черкаси і до Києва. Він звався «дорога стародавня», або «дорога звиклая». Другий сухопутний шлях вів з чорноморських лиманів, з Хаджибея та Очакова степом через Бузький міст, побудований за розпорядженням великого князя Вітовта, і далі знову степом до Києва.
Московські купці привозили в Київ хутра соболів, горностаїв, сибірських вивірок, уральське срібло та інші метали, зброю, шкіри, а також вироби з дерева і кінську збрую. В середині XVI століття на Подолі був побудований великий гостиний двір, де зупинялися московські, тверські, новгородські та інші купці. Але їм дозволялося вести тут лише оптову торгівлю.
Про активні торговельні зв'язки Києва з Москвою свідчать не тільки значна кількість письмових джерел, а й археологічні знахідки — монети. Так, на території Десятинної церкви в 1860 році знайдено великий скарб. У трьох баклагах Поряд із грошима, що їх карбував князь Володимир Ольгердович у XIV столітті, були також монети московського походження XV—XVII століть. Значну кількість монет Московського та інших північних руських князівств XIV—XV століть знайдено в багатьох місцях Києва.
У другій половині XVI століття багато купців з товарами приїздило до Києва з країн Центральної і Західної Європи, з Балканського півострова. Так, угорські купці торгували в Києві вином, сливами, міддю; чеські — сукнами; з Молдавії приганяли на продаж велику рогату худобу. Київські купці теж вели жваву торгівлю з європейськими країнами. Відомо, наприклад, що з Києва через Гданськ вивозили смолу, поташ, коноплі, віск, мед, шкіри, селітру. Про існування широких торгівельних зв'язків Києва з країнами Європисвідчать знайдені під час розкопок у місті монети з країн Прибалтики, чеського, угорського, німецького та англійського походження .
У XV—XVI століттях на Україні значного розвитку набула внутрішня торгівля. У десятках великих і менших міст щорічно збиралося по кілька одно-, а подекуди навіть і двотижневих ярмарків. У Києві відбувалося 2 ярмарки на рік — по тижню кожен. На ярмарках місцеве населення купувало одяг, взуття, господарський реманент та предмети домашнього вжитку і збувало продукти сільського господарства. Ярмарки були також місцем громадських зборів, особистих та родинних зустрічей, а з початку XVII століття — комедійних вистав та інших розваг, Не випадково вони збирались у дні великих свят.
Крім ярмарків, у Києві, як і в інших містах України, існували торги і торжки. Це були ті ж самі ярмарки, тільки менші, і збиралися вони частіше — раз, а іноді й два рази на тиждень. їх учасники не платили мита. На торг з'їжджались і сходились місцеві та околишні селяни, що привозили на продаж продукти й сировину, а купували предмети міського виробництва, яких не виготовляли сільські ремісники. З часом на торгах з'являються і такі товари, як порох, селітра, свинець, вогнепальна зброя. Основним центром торгівлі в Києві був Житній торг на Подолі, але продукти харчування продавали не тільки на постійних великих ринках, а й у Верхньому місті та в слободі поблизу Печерського монастиря. Виник окремий прошарок населення, який займався тільки дрібною торгівлею. Цих людей називали перекупками, перекупнями, рядовницями (стояли в торговому ряду). їх обкладали спеціальними грошовими податками на користь ратушного або королівського скарбу.