Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Узин

Сторінка 4 з 6
з полону, а згодом влаштувалися працювати на цукровому заводі, де згуртували навколо себе вірних людей і створили підпільну патріотичну групу. На заводі виходили з ладу паси трансмісій. Нових не було, тому в роботі наставали перебої. Особливо відзначився в цих диверсіях робітник заводу М. В. Радіонов. Патріотична група заводу, очолювана комуністами, саботувала розпорядження німецького командування. Влаштувавшись начальником охорони заводу, В. М. Шубін допомагав робітникам-
патріотам виносити із заводу цукор, призначений для відправки в Німеччину. Він також врятував багато молоді від насильного вивезення до Німеччини. Змінний інженер І. О. Івашко та його дружина Олена (хімік за фахом) навмисне випускали цукор низької якості. Гестапівцям вдалося вистежити підпільників. В. М. Шубіна повісили на території заводу.
Разом з патріотичною групою, що діяла на цукровому заводі, боролися проти гітлерівців й інші жителі села. І. Г. Воронов проник на квартиру узинського коменданта, де захопив кулемет і патрони. Все це він сховав у хаті О. А. Глухої. Згодом, забравши зброю, І. Г. Воронов з двома товаришами вступив до партизанського загону «Сокіл», яким командував Г. Шелест. Чимало добрих справ на рахунку узинських патріотів. Довгий час на горищі ховав саморобний радіоприймач учитель Ц. С. Павленко. Цей патріот записував повідомлення Радінформбюро і через довірених друзів передавав населенню. Командир гітлерівської дивізії, що знаходилася 1943 року в Узині, ніяк не міг налагодити зв'язок зі своїми частинами: патріоти раз у раз перерізали провід у районі с. Шпендівки. Колгоспники переховували радянських офіцерів, які втекли з фашистського полону, С. В. Лісниченко визволив 12 чоловік молоді, яка мала потрапити до Німеччини. А. Ф. Ус вів агітацію проти окупантів, мав зв'язок з партизанами, за що в 1943 році був спалений ворогом. Колгоспниця Є. Г. Рябушко протягом всього періоду тимчасової окупації зберігала прапор 75-го артилерійського полку і після вигнання гітлерівців здала його в райвиконком.
Після запеклих боїв 6 січня 1944 року настав радісний день визволення Узина. Не всім пощастило дожити до дня перемоги. Гітлерівці розстріляли комуністів П. П. Забрейка, Я. М. Гарнагу, Ф. О. Тищенка, Я. П. Брукву, К. К. Коберника, І. О. Івашко, О. Івашко, вчительку С. М. Махиню з дітьми і матір'ю, колишнього голову сільради І. П. Дарменка та інших. 1660 жителів села полягли смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Гітлерівські варвари зруйнували окремі цехи цукрового заводу, приміщення райкому партії і райвиконкому, лікарню, школи, клуб, колгоспні будівлі, залізничну колію до станції Сухоліси. Матеріальні збитки, заподіяні окупантами, перевищували 2 млн. карбованців.
Відразу ж після визволення села відновили роботу райком партії і райвиконком, громадські організації. З глибокого радянського тилу поверталися евакуйовані люди і майно, день у день відчутнішою ставала братня допомога з Росії, Казахстану та інших республік. Трудящі під керівництвом партійної організації не шкодували ні часу, ні сил, щоб скоріше відбудувати рідний Узин.
Швидких темпів розвитку набирав бурякорадгосп, його виробничим напрямом стало тваринництво, а також вирощування одноросткового насіння цукрових буряків, виведеного Білоцерківською науково-дослідною станцією, та сортової пшениці Миронівська-264 і Миронівська-8. За високі виробничі показники бурякорадгоспу в 1947 році присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР. За одержання високих урожаїв цукрових буряків – 700-720 цнт з площі 16 га - у тому ж році працівникам радгоспу І. С. Більдію, К. А. Дідик, М. Я. Зінькевич, М. І. Мудрій, Г. П. Прокопець, Я. К. Слободяник і Г. І. Шинкаренко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В 1948 році ланка Героя Соціалістичної Праці Я. К. Слободяник виростила урожай цукрових буряків по 723 цнт з га, за що ланкова була нагороджена орденом Леніна.
Міцнішали колгосци. Успішно відроджувався цукровий завод.
На основі досягнутого відбувалося дальше зростання економіки села. Протягом 1951-1953 pp. п'ять невеликих колгоспів об'єдналися в два - «Шляхом Леніна» та ім. Й. В. Сталіна (згодом ім. XXII з'їзду КПРС). З року в рік зростала їх технічна оснащеність. 1969 року в колгоспі «Шляхом Леніна» було 23 трактори, 16 комбайнів і 14 вантажних автомашин, а в господарстві ім. XXII з'їзду КПРС - 20 тракторів, 16 комбайнів і 15 вантажних автомашин. Значно зміцниш і виросли кадри колгоспів. Все це забезпечило швидкий розвиток господарств.
Колгосп «Шляхом Леніна» - бурякозернового напряму з розвинутим свинарством. Йому належить 2790 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2239 га орної землі. В 1969 році колгоспники виростили врожай цукрових буряків по 296 цнт, зернових культур - 28,4 цнт, зокрема пшениці - 29,1 цнт з га. В господарстві з допоміжних підприємств є млин, який за рік переробляє понад 1000 тонн зерна, та пилорама. Неподільний фонд колгоспу зріс з 82,3 тис. крб. у 1949 році до 1 млн. крб. у 1969 році. В 1966 році артіль була учасницею Виставки досягнень народного господарства в


Узин