Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Березань

Сторінка 2 з 7
козаками На панщину гонять....
У зв'язку з ліквідацією царським урядом полкового устрою на Лівобережжі Березань втратила значення сотенного містечка і з 1802 року стала волосним містечком Переяславського повіту Полтавської губернії.
Відомостей про культурне життя Березані в період феодалізму збереглося мало. У липні 1695 року в сім'ї
березанського сотника Михайла Турчиновського народився син Ілля, який, здобувши освіту в Київській академії, став одним із мандрівних просвітителів («мандрівних дяків»), які у ті часи на Україні відіграли значну роль у народній освіті. І. М. Турчиновський залишив цікаву автобіографію, насичену описами характерних побутових звичаїв, що їх дотримували українці. Високоосвіченою людиною був і В. О. Дмитрашко. Він учився в Чехії і Німеччині. Як знавця мов у 1735 році його запросили до Петербурга, де він перекладав на російську мову латинські, сербські і німецькі книги.
В 1753 році Березань відвідав видатний український філософ і поет Г. С. Сковорода. Він часто бував у місцевого поміщика Я. Лукашевича, -син якого П. Я. Лукашевич (близько 1806-1887 pp.) був відомим збирачем і видавцем українських народних пісень та укладачем збірника «Малороссийские и червоно-русские народные думы и песни», виданого у 1836 році. У жовтні 1843 року в Березань до П. Я. Лукашевича приїздив Т. Г. Шевченко. Тут він написав вірш «Розрита могила», в якому змалював тяжку долю поневоленого українського народу. В Березані поет вперше ознайомився з галицьким літературним альманахом «Русалка Дністровая» і збирав відомості про перебування в містечку Г. С. Сковороди.
Напередодні скасування кріпосного права, у 1859 році, в містечку було 399 дворів і 3466 чоловік населення. В той час тут продовжував діяти селітряний завод, продукцію якого відправляли до Шостки. Під час реформи поміщик нещадно пограбував селян. 791 ревізька душа одержала 1172 десятини землі, за яку щорічно сплачувала 2274 крб. викупних платежів.
Проблема малоземелля і надалі лишалася надзвичайно гострою. За даними подвірного перепису Полтавської губернії, у 1900 році 6110 жителів містечка були власниками 1036 господарств. Більшість населення становили хлібороби-козаки й селяни (5730 чоловік). їм належало 981 господарство і 5597 десятин землі. З господарства були безземельними, 161 - не мало орної землі, 385 - володіли наділами до 3 десятин, у т. ч. 105 - менше десятини. В той же час 21 найзаможніше господарство зосереджувало в своїх руках 25 і більше десятин землі кожне. Привілейованим жителям (161 чоловік) належало 1259 десятин5, а 3 поміщицькі господарства мали у своєму розпорядженні 609 десятин землі. 83 найбідніші жителі шукали роботи далеко за межами містечка. Через малоземелля селяни вирубували свої ділянки лісу, орендували поміщицьку землю за половину врожаю або за високу грошову плату (по 4-8 крб. за десятину). Культура сільського господарства залишалася низькою. В основному переважала трипільна сівозміна.
Крім землеробства, селяни восени та взимку займалися ткацтвом, виробництвом повсті, шевством, бондарством як для своїх потреб, так і на замовлення. Вироби ткацького промислу збувалися на ярмарках. Наприкінці XIX ст. у Березані було кілька дрібних підприємств - паровий млин, просорушка та пивоварний завод, які належали місцевим міщанам, а також ґуральня, збудована у 1892 році поміщиком І. Маркевичем.
Хоч Березань була волосним центром Переяславського повіту, але з освітніх закладів у 1902 році тут працювало лише сільське початкове народне училище, де навчалося 143 учні. Переважна більшість жителів лишалася неписьменною. Так, за даними перепису 1887 року, писати й читати вміли лише 176 чоловіків і дві жінки. В однокласному земському змішаному училищі у 1915/16 навчальному році вчилися 51 хлопчик і 6 дівчаток.
Тяжке і безпросвітне життя викликало обурення у трудящих Березані. Вони виступали на боротьбу проти існуючого ладу. В 1902 році незаможні селяни брали участь в аграрному русі, який охопив Полтавщину. Вони заорювали поміщицьку землю, рубали ліс. Для придушення його генерал-губернатор направив у Березанську волость батальйон солдатів. У 1905 році в містечку поширювалися листівки РСДРП «До бідноти!».
Столипінська реформа не поліпшила економічного становища селян. Процес обезземелювання та класового розшарування тривав. За переписом 1910 року в містечку з 1243 господарств на кожні 100 припадало 6 безземельних, 20 таких, що не мали орної землі, 39 - обробляли наділи до 3 десятин. 21 проц. господарств не мав ніякої худоби, а 59 - робочої. Водночас зросла кількість землі у заможних. 13 з них володіли 50 і більше десятинами кожний.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді встановленню влади Рад у містечку перешкоджали збройні сили контрреволюційної Центральної ради. Наприкінці січня 1918 року червоні козаки під командуванням В. М. Примакова, які наступали на Київ, розгромили в Березані гарнізон її військ. В містечку було встановлено Радянську владу.


Березань