Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Наприкінці жовтня до складу Київського основного підпільного міськкому партії були залучені К. П. Івкін, Ф. Ф. Ревуцький, Ф. Д. Зубков, С. А. Пащенко та Г. І. Кулик. Секретарем міськкому було обрано К. П. Івкіна. Почав також діяти запасний підпільний міськком партії. Заново були створені підпільні райкоми партії у Печерському, Дарницькому та Ленінському районах. У грудні 1941 року секретар запасного міськкому партії С. Г. Бруз через зв'язкову М. С. Васильєву встановив зв'язок з основним підпільним
міськкомом, після чого обидва міськкоми партії, координуючи свою діяльність, посилили підпільну роботу в місті.
Підпільний міськком партії створив дві друкарні: одна з них містилась в будинку № 9 у Татарському провулку, а друга - в будинку № 3 на Піщаній вулиці. У розпорядженні запасного підпільного міськкому також була друкарня, яка знаходилась на конспіративній квартирі Д. Ф. Якименка в будинку № 2 по вул. Великій Шиянівській. Значну допомогу підпільникам надавала сім'я безпартійного патріота, робітника будівництва № 1 Д. Ф. Якименка, квартира якого стала їх штабом. Дружина патріота Горпина Тимофіївна та дочка Марія самовіддано виконували різні завдання підпільників.
У розпорядженні підпільників були радіоприймачі, за допомогою яких вони щодня слухали радянські радіопередачі. Київські підпільники систематично приймали передачі радіостанцій «Радянська Україна», «Дніпро», ім. Т. Г. Шевченка, що за рішенням ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У були створені у Луганську і Саратові. Спеціальні радіопередачі для населення окупованих районів України велись і з Москви.
Матеріали цих радіопередач використовувались для складання листівок, прокламацій і звернень. За період тимчасової гітлерівської окупації підпільники Києва випустили понад 1 млн. примірників антифашистських листівок, розповсюдили серед населення понад 173 тис. примірників газет і велику кількість іншої антифашистської літератури.
Агітаційно-масова робота, що її проводили підпільні міськкоми та райкоми партії серед населення, вже в кінці 1941 року почала давати свої позитивні наслідки. Тисячі киян згуртувалися навколо підпільних партійних організацій для активної боротьби проти фашистських загарбників.
У той час підпільний міськком партії створив шість загальноміських підпільних організацій, які діяли в різних районах Києва. Для забезпечення оперативності і конспірації в підпільній роботі члени цих організацій були об'єднані у невеликі підпільні групи (трійки, п'ятірки) на чолі з керівником, який через зв'язкових підтримував зв'язок з одним із членів підпільного центру. Підпільники, як правило, не знали всіх членів своєї групи, їм був відомий лише керівник.
Одна з найдіяльніших підпільних організацій мала назву «Смерть німецьким окупантам!». Її очолював Г. С. Кочубей, який до Вітчизняної війни був секретарем партійної організації Наркомфіну УРСР. У перші дні свого існування організація налічувала лише шість чоловік, а на початок 1943 року -121 чоловік.
У лютому 1942 року організація «Смерть німецьким окупантам!» створила підпільну друкарню в підземному приміщенні біля підніжжя Чорної гори, вхід в яку вів з коридору будинку господарки явочної квартири В. Д. Ананьєвої. Підпільники майже щодня друкували по 200-300 примірників листівок та зведень Радянського інформбюро, які розповсюджувались не лише в Києві, айв сусідніх селах.
У листопаді 1941 року кадрові робітники заводу «Арсенал», учасники січневого повстання 1918 року Д. Я. Нестеровськиц і М. І. Гайцан за завданням підпільного міськкому партії створили підпільну партійну організацію «Арсеналець». На початку своєї діяльності вона налічувала три члени, а на середину 1943 року зросла до 38 чоловік і складалася з чотирьох підпільних груп. Підпільна організація «Арсеналець» проводила велику масово-політичну роботу, мобілізуючи радянських людей на самовіддану боротьбу з гітлерівськими поневолювачами.
У жовтні 1941 року інженери-залізничники P. І. Синєгубов та В. М. Запорожець за дорученням підпільного міськкому партії створили підпільну організацію з робітників транспорту. Спочатку ця організація налічувала 17 чоловік. З розгортанням підпільної діяльності вона об'єднала навколо себе багатьох радянських патріотів і на початок 1943 року збільшила свої ряди до 67 чоловік. Члени організації вели антифашистську роботу на різних підприємствах і в гітлерівських установах. Були створені підпільні групи серед ремонтних залізничних робітників, у трамвайному тресті, газольдбуді (колишнє будівництво № 1), в автогаражі дезинфекційної фірми та на інших об'єктах. Підпільна організація щоденно випускала близько 100 примірників листівок та зведень Радянського інформбюро та систематично розповсюджувала їх серед населення.
Наприкінці 1941 року член Дарницького підпільного райкому партії П. М. Тимощук створив підпільну організацію при депо Київ-Московський. На
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 12 з 42
яким керував Г. Я. Синицин.Наприкінці жовтня до складу Київського основного підпільного міськкому партії були залучені К. П. Івкін, Ф. Ф. Ревуцький, Ф. Д. Зубков, С. А. Пащенко та Г. І. Кулик. Секретарем міськкому було обрано К. П. Івкіна. Почав також діяти запасний підпільний міськком партії. Заново були створені підпільні райкоми партії у Печерському, Дарницькому та Ленінському районах. У грудні 1941 року секретар запасного міськкому партії С. Г. Бруз через зв'язкову М. С. Васильєву встановив зв'язок з основним підпільним
Підпільний міськком партії створив дві друкарні: одна з них містилась в будинку № 9 у Татарському провулку, а друга - в будинку № 3 на Піщаній вулиці. У розпорядженні запасного підпільного міськкому також була друкарня, яка знаходилась на конспіративній квартирі Д. Ф. Якименка в будинку № 2 по вул. Великій Шиянівській. Значну допомогу підпільникам надавала сім'я безпартійного патріота, робітника будівництва № 1 Д. Ф. Якименка, квартира якого стала їх штабом. Дружина патріота Горпина Тимофіївна та дочка Марія самовіддано виконували різні завдання підпільників.
У розпорядженні підпільників були радіоприймачі, за допомогою яких вони щодня слухали радянські радіопередачі. Київські підпільники систематично приймали передачі радіостанцій «Радянська Україна», «Дніпро», ім. Т. Г. Шевченка, що за рішенням ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У були створені у Луганську і Саратові. Спеціальні радіопередачі для населення окупованих районів України велись і з Москви.
Матеріали цих радіопередач використовувались для складання листівок, прокламацій і звернень. За період тимчасової гітлерівської окупації підпільники Києва випустили понад 1 млн. примірників антифашистських листівок, розповсюдили серед населення понад 173 тис. примірників газет і велику кількість іншої антифашистської літератури.
Агітаційно-масова робота, що її проводили підпільні міськкоми та райкоми партії серед населення, вже в кінці 1941 року почала давати свої позитивні наслідки. Тисячі киян згуртувалися навколо підпільних партійних організацій для активної боротьби проти фашистських загарбників.
У той час підпільний міськком партії створив шість загальноміських підпільних організацій, які діяли в різних районах Києва. Для забезпечення оперативності і конспірації в підпільній роботі члени цих організацій були об'єднані у невеликі підпільні групи (трійки, п'ятірки) на чолі з керівником, який через зв'язкових підтримував зв'язок з одним із членів підпільного центру. Підпільники, як правило, не знали всіх членів своєї групи, їм був відомий лише керівник.
Одна з найдіяльніших підпільних організацій мала назву «Смерть німецьким окупантам!». Її очолював Г. С. Кочубей, який до Вітчизняної війни був секретарем партійної організації Наркомфіну УРСР. У перші дні свого існування організація налічувала лише шість чоловік, а на початок 1943 року -121 чоловік.
У лютому 1942 року організація «Смерть німецьким окупантам!» створила підпільну друкарню в підземному приміщенні біля підніжжя Чорної гори, вхід в яку вів з коридору будинку господарки явочної квартири В. Д. Ананьєвої. Підпільники майже щодня друкували по 200-300 примірників листівок та зведень Радянського інформбюро, які розповсюджувались не лише в Києві, айв сусідніх селах.
У листопаді 1941 року кадрові робітники заводу «Арсенал», учасники січневого повстання 1918 року Д. Я. Нестеровськиц і М. І. Гайцан за завданням підпільного міськкому партії створили підпільну партійну організацію «Арсеналець». На початку своєї діяльності вона налічувала три члени, а на середину 1943 року зросла до 38 чоловік і складалася з чотирьох підпільних груп. Підпільна організація «Арсеналець» проводила велику масово-політичну роботу, мобілізуючи радянських людей на самовіддану боротьбу з гітлерівськими поневолювачами.
У жовтні 1941 року інженери-залізничники P. І. Синєгубов та В. М. Запорожець за дорученням підпільного міськкому партії створили підпільну організацію з робітників транспорту. Спочатку ця організація налічувала 17 чоловік. З розгортанням підпільної діяльності вона об'єднала навколо себе багатьох радянських патріотів і на початок 1943 року збільшила свої ряди до 67 чоловік. Члени організації вели антифашистську роботу на різних підприємствах і в гітлерівських установах. Були створені підпільні групи серед ремонтних залізничних робітників, у трамвайному тресті, газольдбуді (колишнє будівництво № 1), в автогаражі дезинфекційної фірми та на інших об'єктах. Підпільна організація щоденно випускала близько 100 примірників листівок та зведень Радянського інформбюро та систематично розповсюджувала їх серед населення.
Наприкінці 1941 року член Дарницького підпільного райкому партії П. М. Тимощук створив підпільну організацію при депо Київ-Московський. На