Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні визволення Червоною Армією столиці Радянської України гестапо вдалося натрапити на слід Залізничного підпільного райкому партії. 29 жовтня 1943 року гітлерівці заарештували керівника київських підпільників О. С. Пироговського і 5 листопада розстріляли його. Партія і Радянський уряд високо оцінили заслуги О. С. Пироговського перед Батьківщиною в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів,
присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу.
Успішна діяльність київського партійного підпілля відіграла велику роль не лише в організації масової боротьби киян проти гітлерівських загарбників, айв розгортанні боротьби трудящих усієї Київської області.
Київські підпільники, керуючись вказівками ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про розгортання партизанської боротьби, успішно перетворювали в життя завдання організації партизанського руху на селі. Вони відбирали і готували людські резерви, здобували зброю, боєприпаси, вибухівку, медикаменти - і все це переправляли в сільські райони. Організаторами партизанських груп в сільських районах Київської та Житомирської областей, з яких потім виросли партизанські загони, були члени Київської міської підпільної організації К. М. Дівонін, С. П. Маленко, П. А. Клопотовський, Т. О. Ільченко, П. М. Вуйко та інші.
Київська підпільна організація, якою керував М. С. Король, у жовтні 1942 року створила штаб партизанського руху в складі К. М. Дівоніна, С. П. Маленка, П. А. Клопотовського і Муліхіна.
Штаб розгорнув велику організаторську роботу. Начальник штабу С. П. Маленко і комісар штабу К. М. Дівонін встановили зв'язки з підпільними партійними організаціями багатьох сільських районів і поставили перед ними завдання створити районні штаби, організувати бойові партизанські загони і ширше розгорнути партизанську боротьбу, перетворивши її у всенародний рух.
Наприкінці 1942 року штаб партизанського' руху охопив своїм впливом 19 районів Київської і Житомирської областей, де діяли районні партизанські штаби. Було створено 40 партизанських загонів, у складі яких самовіддану боротьбу з гітлерівськими загарбниками вели 6606 радянських патріотів.
На початку квітня 1943 року член підпільної організації П. Й. Перевертун вивів з Києва у Димерські ліси бойову групу у складі 18 чоловік. Ця група, об'єднавшись з іншими партизанськими групами, поклала початок Київському партизанському загону ім. Леніна. Командиром загону був П. Й. Перевертун, комісаром - В. П. Назаренко. На початку травня у складі загону було близько 200 бійців.
Виконуючи завдання ЦК КП(б)У, Київський підпільний міськком партії в кінці 1941 і протягом 1942 року направив у сільські райони області 51 чоловіка, які провели значну роботу по створенню підпільних організацій і партизанських загонів. Активну участь у створенні підпільних організацій у Фастівському районі взяли професор Київського медичного інституту П. М. Буйко, перший секретар Ленінського РК ЛКСМУ Ф. Г. Павлов, директор школи В. Й. Гатті.
Прибувши в район, П. М. Буйко за допомогою підпільників-киян створив чотири організації, які охоплювали своїм впливом села Фастівського, Васильківського і Бишівського районів. Мобілізований гітлерівцями у медичну комісію, професор Буйко спрямував усі свої зусилля і здібності на захист населення від вигнання у фашистське рабство. Незважаючи на суворий контроль гестапо; рискуючи життям, він звільнив од відправки у Німеччину понад тисячу чоловік. В умовах кривавого гітлерівського терору П. М. Буйко створив широку сітку підпільних груп, рятував від розстрілу радянський актив, організовував таємне лікування воїнів Червоної Армії та партизанів. На початку 1943 року під його керівництвом діяли партизанські загони, у складі яких налічувалось понад 700 бійців.
Всього місяць не дожив П. М. Буйко до приходу радянських військ. У жовтні 1943 року під час подання швидкої допомоги тяжко пораненим партизанам професор Буйко був схоплений гітлерівцями, облитий бензином і спалений. За видатні заслуги у справі створення партійного підпілля та організації партизанського руху Радянський уряд посмертно присвоїв П. М. Буйку звання Героя Радянського Союзу.
Партизанські загони сільських районів діставали дійову допомогу від трудящих Києва. Так, підпільна організація Дарницького вагоноремонтного заводу допомагала партизанським загонам Чернігівської області людьми, озброєнням та медикаментами. З січня по березень 1943 року було
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 19 з 42
пароходом «Арсеналець» і судопідйомною базою «Кам'янське» біля пристані Пічки Вищедубечанського району. У березні 1943 року члени підпільної організації за допомогою партизанів перебили німецьку команду, зняли озброєння, близько 1 т вибухівки, а судна затопили. Після цього підпільники разом з усією командою перейшли у партизанський загін «Перемога», де продовжували боротьбу.Напередодні визволення Червоною Армією столиці Радянської України гестапо вдалося натрапити на слід Залізничного підпільного райкому партії. 29 жовтня 1943 року гітлерівці заарештували керівника київських підпільників О. С. Пироговського і 5 листопада розстріляли його. Партія і Радянський уряд високо оцінили заслуги О. С. Пироговського перед Батьківщиною в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів,
Успішна діяльність київського партійного підпілля відіграла велику роль не лише в організації масової боротьби киян проти гітлерівських загарбників, айв розгортанні боротьби трудящих усієї Київської області.
Київські підпільники, керуючись вказівками ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про розгортання партизанської боротьби, успішно перетворювали в життя завдання організації партизанського руху на селі. Вони відбирали і готували людські резерви, здобували зброю, боєприпаси, вибухівку, медикаменти - і все це переправляли в сільські райони. Організаторами партизанських груп в сільських районах Київської та Житомирської областей, з яких потім виросли партизанські загони, були члени Київської міської підпільної організації К. М. Дівонін, С. П. Маленко, П. А. Клопотовський, Т. О. Ільченко, П. М. Вуйко та інші.
Київська підпільна організація, якою керував М. С. Король, у жовтні 1942 року створила штаб партизанського руху в складі К. М. Дівоніна, С. П. Маленка, П. А. Клопотовського і Муліхіна.
Штаб розгорнув велику організаторську роботу. Начальник штабу С. П. Маленко і комісар штабу К. М. Дівонін встановили зв'язки з підпільними партійними організаціями багатьох сільських районів і поставили перед ними завдання створити районні штаби, організувати бойові партизанські загони і ширше розгорнути партизанську боротьбу, перетворивши її у всенародний рух.
Наприкінці 1942 року штаб партизанського' руху охопив своїм впливом 19 районів Київської і Житомирської областей, де діяли районні партизанські штаби. Було створено 40 партизанських загонів, у складі яких самовіддану боротьбу з гітлерівськими загарбниками вели 6606 радянських патріотів.
На початку квітня 1943 року член підпільної організації П. Й. Перевертун вивів з Києва у Димерські ліси бойову групу у складі 18 чоловік. Ця група, об'єднавшись з іншими партизанськими групами, поклала початок Київському партизанському загону ім. Леніна. Командиром загону був П. Й. Перевертун, комісаром - В. П. Назаренко. На початку травня у складі загону було близько 200 бійців.
Виконуючи завдання ЦК КП(б)У, Київський підпільний міськком партії в кінці 1941 і протягом 1942 року направив у сільські райони області 51 чоловіка, які провели значну роботу по створенню підпільних організацій і партизанських загонів. Активну участь у створенні підпільних організацій у Фастівському районі взяли професор Київського медичного інституту П. М. Буйко, перший секретар Ленінського РК ЛКСМУ Ф. Г. Павлов, директор школи В. Й. Гатті.
Прибувши в район, П. М. Буйко за допомогою підпільників-киян створив чотири організації, які охоплювали своїм впливом села Фастівського, Васильківського і Бишівського районів. Мобілізований гітлерівцями у медичну комісію, професор Буйко спрямував усі свої зусилля і здібності на захист населення від вигнання у фашистське рабство. Незважаючи на суворий контроль гестапо; рискуючи життям, він звільнив од відправки у Німеччину понад тисячу чоловік. В умовах кривавого гітлерівського терору П. М. Буйко створив широку сітку підпільних груп, рятував від розстрілу радянський актив, організовував таємне лікування воїнів Червоної Армії та партизанів. На початку 1943 року під його керівництвом діяли партизанські загони, у складі яких налічувалось понад 700 бійців.
Всього місяць не дожив П. М. Буйко до приходу радянських військ. У жовтні 1943 року під час подання швидкої допомоги тяжко пораненим партизанам професор Буйко був схоплений гітлерівцями, облитий бензином і спалений. За видатні заслуги у справі створення партійного підпілля та організації партизанського руху Радянський уряд посмертно присвоїв П. М. Буйку звання Героя Радянського Союзу.
Партизанські загони сільських районів діставали дійову допомогу від трудящих Києва. Так, підпільна організація Дарницького вагоноремонтного заводу допомагала партизанським загонам Чернігівської області людьми, озброєнням та медикаментами. З січня по березень 1943 року було