Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Проте розвиток народної освіти продовжував відставати від вимог часу. На початок 1917 року близько 35-40 проц. дітей шкільного віку не було охоплено школою.
Більше половини навчальних закладів були приватними, утримувалися на громадські кошти або на плату за навчання. Плата за навчання існувала і в більшості казенних навчальних закладів. Діти трудящих не могли вносити високу плату за навчання і були позбавлені можливості вчитися в гімназіях та інших середніх навчальних закладах. Серед гімназистів переважали представники заможних класів і привілейованих станів. В. І. Ленін відзначав, що уряд «бере гроші з дев'яти десятих народу на школи і навчальні заклади всіх видів і на ці гроші вчить дворян, загороджуючи шлях міщанам і селянам!!».
Незадовільно була поставлена підготовка педагогічних кадрів, що відставала від зрослих вимог. Учбово-виховний процес гальмувався також поганим станом матеріально-фінансової бази більшості навчальних закладів.
У місті не було жодного українського навчального закладу, за винятком створеної М. В. Лисенком у 1903 році музично-драматичної школи. Українське населення вперто боролося за національну школу, за право навчати своїх дітей рідною мовою. Але в умовах царизму ці справедливі вимоги не могли бути задоволені.
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 30 з 47
близько 9 тис. учнів, переважно чоловічої статі. Дві жіночі гімназії та інститут благородних дівиць перебували у «відомстві установ імператриці Марії». Військове училище і кадетський корпус були підпорядковані військовому міністерству. Крім того, в місті існувало ще кілька початкових і середніх професійних закладів, зокрема сільськогосподарські курей, художнє училище, військово-фельдшерська школа, музичне училище, 6 музичних шкіл, земська фельдшерська школа, акушерсько-фельдшерська школа, залізничне і річкове училища. Більше половини навчальних закладів були приватними, утримувалися на громадські кошти або на плату за навчання. Плата за навчання існувала і в більшості казенних навчальних закладів. Діти трудящих не могли вносити високу плату за навчання і були позбавлені можливості вчитися в гімназіях та інших середніх навчальних закладах. Серед гімназистів переважали представники заможних класів і привілейованих станів. В. І. Ленін відзначав, що уряд «бере гроші з дев'яти десятих народу на школи і навчальні заклади всіх видів і на ці гроші вчить дворян, загороджуючи шлях міщанам і селянам!!».
Незадовільно була поставлена підготовка педагогічних кадрів, що відставала від зрослих вимог. Учбово-виховний процес гальмувався також поганим станом матеріально-фінансової бази більшості навчальних закладів.
У місті не було жодного українського навчального закладу, за винятком створеної М. В. Лисенком у 1903 році музично-драматичної школи. Українське населення вперто боролося за національну школу, за право навчати своїх дітей рідною мовою. Але в умовах царизму ці справедливі вимоги не могли бути задоволені.