Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Початкова, середня і професійна освіта
На початку XX століття стан освіти продовжував залишатися незадовільним. Царський уряд був головною перешкодою на Шляху культурного розвитку народу. Всі зусилля царизму були спрямовані на придушення трудящих мас, на затемнення народної свідомості. Чотири п'ятих молодого покоління були засуджені кріпосницьким державним устроєм на неписьменність. «Такої дикої країни, в якій маси народу настільки були б п о г р аб о в ані в розумінні освіти, світла і знання, - писав у 1913 році В. І. Ленін,- такої країни в Європі не лишилося ні одної, крім Росії».
Особливо боявся царизм поширення знань серед робітників. «Міністр дивиться на робітників, - писав В. І. Ленін у статті «Про що думають наші міністри?», - як на порох, а на знання й освіту як на іскру; міністр упевнений, що коли іскра попаде в порох, то вибух спрямується передусім на уряд». Царський уряд всіма засобами гальмував розширення шкільної мережі, перешкоджав ініціативі демократичної інтелігенції в справі освіти народних мас. «Поліцейський розшук, поліцейська сваволя, поліцейські перешкоди освіті народу взагалі і робітників особливо, поліцейське руйнування того, що робить сам народ для своєї освіти»3,- ось до чого, за словами В. І. Леніна, зводилася вся діяльність міністерства народної освіти.
Мережа шкіл у Києві в перші роки XX століття зростала вкрай повільно. З 1898 по 1906 рік число навчальних закладів у місті збільшилося лише на 18, та й то переважно за рахунок однокласних приходських училищ, а кількість учнів у них на 4 тисячі.
На розвиток народної освіти в країні, в т. ч. й у Києві, великий вплив справила революційна боротьба пролетаріату, керованого більшовиками. У прийнятій в 1903 році на II з'їзді РСДРП програмі партії були висунуті вимоги безплатної
і обов'язкової загальної і професійної освіти для всіх дітей до 16 років, забезпечення бідних дітей їжею, одягом і навчальними посібниками за рахунок держави, забезпечення права для населення діставати освіту рідною мовою. Значний поштовх у справі розвитку народної освіти дала революція 1905 - 1907 pp.
Після революції мережа початкових і середніх шкіл в Києві, як і в інших містах Росії, збільшувалася відносно швидкими темпами. Певне значення мало і промислове піднесення, дальший розвиток капіталізму,, що вимагали розширення освіти і професійних знань робітників. З 1906 по 1913 рік число навчальних закладів у місті майже подвоїлося - зросло з 170 до 317, а кількість учнів і студентів у них збільшилася в 2,5 раза - з 25,9 тис. до 65,2 тис. В ці роки було відкрито ряд гімназій, комерційних училищ, збільшилась кількість початкових і так званих вшцепочаткових шкіл, Але структура навчальних закладів була вкрай строкатою. Як і раніше, між окремими їх типами не було наступності, вони знаходилися у підпорядкуванні різних міністерств і відомств.
Народні початкові школи перебували у жалюгідному стані. Переважна більшість приходських училищ не мала власних приміщень і працювала в будинках, найнятих у приватних осіб. Внаслідок відставання темпів зростання шкільної мережі від потреб у 1909 році, наприклад, майже половина дітей шкільного (8-11 років) віку залишилася поза школою.
Стан початкової і середньої освіти в місті у 1913 році характеризувався такими даними. Найбільша кількість навчальних закладів була підпорядкована міністерству народної освіти і його представникові в особі попечителя Київського учбового округу. У їх віданні знаходилося 75 початкових училищ різних типів, 5 двокласних училищ, 4 вищі початкові училища, 56 приватних православних училищ і 36 єврейських - казенних, приватних і хедерів, 2 ремісничі і 8 різних спеціальних навчальних закладів. Мережа середніх шкіл складалася з 13 чоловічих і 20 жіночих гімназій та прогімназій, 3 реальних училищ, колегії Павла Галагана, учительського і фребелівського інститутів, учительської семінарії.
Великий вплив на народну освіту мала церква. У підпорядкуванні «відомства православного сповідання» були 43 початкові і середні навчальні заклади і духовна академія, в яких у 1913 році навчалось близько 4,4 тис. чоловік. 16 навчальних закладів знаходилися у віданні міністерства торгівлі і промисловості. Серед цих були 7 комерційних училищ, політехнічні і технічні курси, 3 торговельні школи і класи, художньо-реміснича навчальна майстерня друкарської справи і землемірне училище, в яких навчалося