Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У цих умовах перед партією більшовиків постало невідкладне завдання - послідовно здійснювати ленінську програму в національному питанні, викрити великодержавний шовінізм і місцевий націоналізм, посилити пропаганду ідей пролетарського інтернаціоналізму. Величезна заслуга в цьому належить В. І. Леніну.
В статтях «Критичні замітки з національного питання», «Про право націй на самовизначення», «Робітничий клас і національне питання», «Кадети про українське питання» та ряді інших В. І. Ленін розвинув далі програму більшовицької партії в національному питанні, показав, що воно є складовою частиною загального питання про революцію.
Марксистська програма в національному питанні стала могутньою зброєю більшовиків України у боротьбі проти українських буржуазних націоналістів, великодержавних шовіністів, бундівців, за єдність робітничого класу.
Більшовики Києва викривали підлі маневри царських властей, спрямовані на розпалення національної ворожнечі, виступали проти буржуазних націоналістів усіх мастей, які на словах проголошували себе борцями за національні інтереси, а на ділі зраджували їх та йшли на зговір з царизмом і російською буржуазією, проти революційного руху народних мас. Більшовики Києва послідовно боролися за зміцнення інтернаціональної єдності робітничого класу, викривали шкідливу для пролетарської справи пропаганду різних націоналістичних дрібнобуржуазних «соціалістичних» груп і партій та закликали робітників України до спільних дій з робітниками всієї Росії.
Високу політичну активність виявили київські робітники під час похорону в Києві видатної української письменниці, революціонера-демократа Лесі Українки. Незважаючи на численні загони поліції, тисячі робітників і студентів зібралися на привокзальній площі зустріти труну з її прахом. Віддаючи останню шану письменниці, другові робітників, трудящі поклали на могилу вінки, прикрашені червоними стрічками.
Київський комітет РСДРП очолив боротьбу робітничого класу проти розгулу чорносотенної реакції в зв'язку з провокаційним процесом над М. Бейлісом восени 1913 року. Царський уряд намагався зобразити вбивство в Києві у 1911 році зграєю чорносотенців хлопчика Андрія Ющинського як «ритуальне вбивство», вчинене євреями для виконання релігійних обрядів. У цьому вбивстві був обвинувачений М. Бей ліс. Київський комітет РСДРП випустив спеціальну листівку, в якій закликав робітників до інтернаціональної єдності. Гнівний протест усіх прогресивних сил країни, і насамперед робітничого класу, примусив царський суд виправдати Бейліса.
Яскравим прикладом інтернаціональної згуртованості і зростання політичної свідомості пролетарів Києва був їх виступ проти ганебного рішення царських властей про заборону вшанування пам'яті великого сина України Т. Г. Шевченка, 100 років з дня народження якого минало 25 лютого 1914 року. Київський комітет РСДРП гнівно затаврував гнобительську політику царизму. «Тільки з падінням самодержавного ладу, - писав він у листівці, виданій з цього приводу, - буде легше робітникові боротися за свою долю, про яку так часто згадував покійний поет. В день пам'яті поета-трибуна згадайте про світлий грядущий лад, про соціалізм! Пам'ятайте, що на боротьбу за соціалізм, проти гнобителів усіх націй іде робітничий клас - пролетаріат. Міцніше зв'язуйте, товариші, боротьбу воєдино! Куйте міцні зв'язки класової солідарності». За закликом Київського комітету РСДРП 25 і 26 лютого 1914 року в місті відбулись масові вуличні демонстрації робітників, демократичної інтелігенції та студентів. На знак протесту проти антинародних шовіністичних заходів царської адміністрації в ці дні страйкувало близько 1300 робітників, припинили заняття студенти університету, політехнічного і комерційного інститутів, вищих жіночих курсів.
З новою силою класові бої в Києві розгорнулись весною 1914 року. В березні в зв'язку з другою річницею Ленських подій і масовими отруєннями на заводах Петербурга страйкувало 400 робітників київських підприємств. В першотравневому страйку взяло участь до 2200 робітників. В цей день були проведені також масовки і мітинги. Політичні виступи доповнювались впертою боротьбою за економічні вимоги. За період з січня по липень 1914 року в місті відбулось 14 економічних страйків, в яких взяло участь понад 500 робітників.
Червень-липень 1914 року стали кульмінаційними у розвиткові революційного руху в країні перед світовою війною. «Ми знову стали свідками великого страйкового руху, якого не зНає світ»2, - відзначив В. І. Ленін. Як і цо всій країні, в Києві прокотилась хвиля політичних страйків протесту проти насильств царського уряду над бакинськими нафтовиками і розстрілу петербурзьких пролетарів. З приводу цих подій Київський комітет
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 24 з 47
великодержавної політики отруїти свідомість народу. Вони посилили чорносотенну реакцію, розпалювали національну ворожнечу між народами, організовували погроми.У цих умовах перед партією більшовиків постало невідкладне завдання - послідовно здійснювати ленінську програму в національному питанні, викрити великодержавний шовінізм і місцевий націоналізм, посилити пропаганду ідей пролетарського інтернаціоналізму. Величезна заслуга в цьому належить В. І. Леніну.
Марксистська програма в національному питанні стала могутньою зброєю більшовиків України у боротьбі проти українських буржуазних націоналістів, великодержавних шовіністів, бундівців, за єдність робітничого класу.
Більшовики Києва викривали підлі маневри царських властей, спрямовані на розпалення національної ворожнечі, виступали проти буржуазних націоналістів усіх мастей, які на словах проголошували себе борцями за національні інтереси, а на ділі зраджували їх та йшли на зговір з царизмом і російською буржуазією, проти революційного руху народних мас. Більшовики Києва послідовно боролися за зміцнення інтернаціональної єдності робітничого класу, викривали шкідливу для пролетарської справи пропаганду різних націоналістичних дрібнобуржуазних «соціалістичних» груп і партій та закликали робітників України до спільних дій з робітниками всієї Росії.
Високу політичну активність виявили київські робітники під час похорону в Києві видатної української письменниці, революціонера-демократа Лесі Українки. Незважаючи на численні загони поліції, тисячі робітників і студентів зібралися на привокзальній площі зустріти труну з її прахом. Віддаючи останню шану письменниці, другові робітників, трудящі поклали на могилу вінки, прикрашені червоними стрічками.
Київський комітет РСДРП очолив боротьбу робітничого класу проти розгулу чорносотенної реакції в зв'язку з провокаційним процесом над М. Бейлісом восени 1913 року. Царський уряд намагався зобразити вбивство в Києві у 1911 році зграєю чорносотенців хлопчика Андрія Ющинського як «ритуальне вбивство», вчинене євреями для виконання релігійних обрядів. У цьому вбивстві був обвинувачений М. Бей ліс. Київський комітет РСДРП випустив спеціальну листівку, в якій закликав робітників до інтернаціональної єдності. Гнівний протест усіх прогресивних сил країни, і насамперед робітничого класу, примусив царський суд виправдати Бейліса.
Яскравим прикладом інтернаціональної згуртованості і зростання політичної свідомості пролетарів Києва був їх виступ проти ганебного рішення царських властей про заборону вшанування пам'яті великого сина України Т. Г. Шевченка, 100 років з дня народження якого минало 25 лютого 1914 року. Київський комітет РСДРП гнівно затаврував гнобительську політику царизму. «Тільки з падінням самодержавного ладу, - писав він у листівці, виданій з цього приводу, - буде легше робітникові боротися за свою долю, про яку так часто згадував покійний поет. В день пам'яті поета-трибуна згадайте про світлий грядущий лад, про соціалізм! Пам'ятайте, що на боротьбу за соціалізм, проти гнобителів усіх націй іде робітничий клас - пролетаріат. Міцніше зв'язуйте, товариші, боротьбу воєдино! Куйте міцні зв'язки класової солідарності». За закликом Київського комітету РСДРП 25 і 26 лютого 1914 року в місті відбулись масові вуличні демонстрації робітників, демократичної інтелігенції та студентів. На знак протесту проти антинародних шовіністичних заходів царської адміністрації в ці дні страйкувало близько 1300 робітників, припинили заняття студенти університету, політехнічного і комерційного інститутів, вищих жіночих курсів.
З новою силою класові бої в Києві розгорнулись весною 1914 року. В березні в зв'язку з другою річницею Ленських подій і масовими отруєннями на заводах Петербурга страйкувало 400 робітників київських підприємств. В першотравневому страйку взяло участь до 2200 робітників. В цей день були проведені також масовки і мітинги. Політичні виступи доповнювались впертою боротьбою за економічні вимоги. За період з січня по липень 1914 року в місті відбулось 14 економічних страйків, в яких взяло участь понад 500 робітників.
Червень-липень 1914 року стали кульмінаційними у розвиткові революційного руху в країні перед світовою війною. «Ми знову стали свідками великого страйкового руху, якого не зНає світ»2, - відзначив В. І. Ленін. Як і цо всій країні, в Києві прокотилась хвиля політичних страйків протесту проти насильств царського уряду над бакинськими нафтовиками і розстрілу петербурзьких пролетарів. З приводу цих подій Київський комітет