Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незважаючи на переслідування, робітники Києва і в 1908 році продовжували боротьбу проти царизму. У день Першого травня страйкували робітники кількох заводів - Млошевського, Шиманського, «Ауто» та інших. Відбулося і кілька страйків економічного характеру. У червні-вересні страйкували робітники ряду цегельних заводів, меблевої фабрики Кона, будівельники. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці. Робітники деяких підприємств домоглися задоволення своїх вимог.
Найважчим роком в період реакції для робітничого класу Києва, як і всієї країни, був 1909 рік. Депресія в промисловості і наступ капіталу в поєднанні з столипінським терором привели до ще більшого спаду страйкового руху в країні. З політичних виступів 1909 року у Києві можна відзначити лише першотравневий страйк робітників заводу Гретера і Криванека. Відбулося і 10 економічних страйків, але всі вони закінчилися поразкою робітників.
З 1910 року на Україні, як і в цілому в Росії, почалася нова хвиля страйків. Передбачення більшовиків про те, що панування столипінської реакції в країні не може бути тривалим, що тяжкий період спаду робітничого руху зміниться новим революційним піднесенням, справдувалося. В авангарді революційної боротьби, як і раніше, йшов пролетаріат центрального промислового району Росії, зокрема Москви і Петербурга, який своєю революційною енергією впливав на посилення робітничого руху і на Україні.
У Києві протягом першої половини 1910 року відбулося п'ять страйків. Але починаючи з осені цього року кількість їх значно збільшується. Більшість страйків 1910 року мала ще оборонно-економічний характер. Поряд з цим значно зросла і кількість наступальних страйків, які супроводилися вимогами про підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці тощо. Наступальні страйки в 1910 році становили 37,4 проц., тоді як у 1908 році - 23,3, а в
році - лише 15,9 проц. Робітники поступово переходили від оборони до наступу. Почалося пожвавлення робітничого руху.
Отже, незважаючи на жорстокі репресії і масовий терор, капіталісти не змогли не тільки придушити робітничий рух, а навіть звести його до рівня дореволюційних років. Робітничий клас під керівництвом більшовиків збирав сили для нового виступу проти царизму.
З кінця 1910 року в Росії починається нове піднесення революційного руху, яке було підготовлене всім ходом економічного і політичного розвитку країни. Керівником цього загальнонародного руху був робітничий клас, очолюваний більшовицькою партією.
З другої половини 1910 року робітники Києва, як і інших міст і промислових центрів країни, все активніше вступають у боротьбу проти царизму і буржуазії.
Хвиля протесту проти існуючого ладу прокотилася в зв'язку з смертю Л. М. Толстого. Київський комітет РСДРП видав спеціальну листівку з приводу смерті геніального російського письменника, в якій писав: «Робітничий клас, як і в минулі роки, буде завжди на чолі масового загального руху; тепер же він приєднує свій голос до великого суму тих, для кого смерть Л. М. Толстого є втратою борця проти жорстокого насильства і сваволі царського уряду і православного духовенства, проти болячок і пошлості буржуазно-капіталістичного ладу, що розкладається» .
За рішенням Київського комітету РСДРП і студентської молоді 9 листопада відбулася масова демонстрація, в якій взяло участь близько 15 тис. чоловік. Вони вийшли на вулиці з червоними стрічками у петельках і співали «Вічну пам'ять». Тільки за допомогою численних загонів поліції, козаків і військових частин демонстрантів було розігнано. Того ж дня оголосили страйк протесту 300 робітників Південноросійського машинобудівного заводу, робітники окремих будов і працівники друкарні «Прогрес». В аудиторіях політехнічного інституту вирували студентські сходки .
Оцінюючи значення виступів робітничого класу і демократичної молоді у другій половині 1910 року, В. І. Ленін писав: «Смуга повного панування чорносотенної реакції скінчилась. Починається смуга нового піднесення» .
Революційною боротьбою трудящих Києва керувала міська нелегальна організація РСДРП, яка у важких умовах столипінської реакції вміло проводила тактику союза більшовиків з меншовиками-партійцями. Хоча, як зазначав В. І. Ленін, між ними ще зберігались деякі розбіжності по окремих питаннях, але вони «сходилися в розумінні ідейно-політичних завдань моменту, сходилися на ділі в постановці цих завдань, в розв'язанні їх» . Київська організація РСДРП відіграла важливу роль у мобілізації революційних сил і налагодженні партійної роботи у місті. Активними діячами її в той час були Є. Б. Бош, P. С. Левик, Д. М. Шварцман, М. П. Зарніцин, Я. Ф. Шильґан та інші.
Київський комітет РСДРП систематично видавав листівки, які розповсюджувались у місті та навколишніх районах, керував роботою нелегальних пропагандистських гуртків, створених на підприємствах.
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 21 з 47
студентському страйку.Незважаючи на переслідування, робітники Києва і в 1908 році продовжували боротьбу проти царизму. У день Першого травня страйкували робітники кількох заводів - Млошевського, Шиманського, «Ауто» та інших. Відбулося і кілька страйків економічного характеру. У червні-вересні страйкували робітники ряду цегельних заводів, меблевої фабрики Кона, будівельники. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці. Робітники деяких підприємств домоглися задоволення своїх вимог.
З 1910 року на Україні, як і в цілому в Росії, почалася нова хвиля страйків. Передбачення більшовиків про те, що панування столипінської реакції в країні не може бути тривалим, що тяжкий період спаду робітничого руху зміниться новим революційним піднесенням, справдувалося. В авангарді революційної боротьби, як і раніше, йшов пролетаріат центрального промислового району Росії, зокрема Москви і Петербурга, який своєю революційною енергією впливав на посилення робітничого руху і на Україні.
У Києві протягом першої половини 1910 року відбулося п'ять страйків. Але починаючи з осені цього року кількість їх значно збільшується. Більшість страйків 1910 року мала ще оборонно-економічний характер. Поряд з цим значно зросла і кількість наступальних страйків, які супроводилися вимогами про підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці тощо. Наступальні страйки в 1910 році становили 37,4 проц., тоді як у 1908 році - 23,3, а в
році - лише 15,9 проц. Робітники поступово переходили від оборони до наступу. Почалося пожвавлення робітничого руху.
Отже, незважаючи на жорстокі репресії і масовий терор, капіталісти не змогли не тільки придушити робітничий рух, а навіть звести його до рівня дореволюційних років. Робітничий клас під керівництвом більшовиків збирав сили для нового виступу проти царизму.
З кінця 1910 року в Росії починається нове піднесення революційного руху, яке було підготовлене всім ходом економічного і політичного розвитку країни. Керівником цього загальнонародного руху був робітничий клас, очолюваний більшовицькою партією.
З другої половини 1910 року робітники Києва, як і інших міст і промислових центрів країни, все активніше вступають у боротьбу проти царизму і буржуазії.
Хвиля протесту проти існуючого ладу прокотилася в зв'язку з смертю Л. М. Толстого. Київський комітет РСДРП видав спеціальну листівку з приводу смерті геніального російського письменника, в якій писав: «Робітничий клас, як і в минулі роки, буде завжди на чолі масового загального руху; тепер же він приєднує свій голос до великого суму тих, для кого смерть Л. М. Толстого є втратою борця проти жорстокого насильства і сваволі царського уряду і православного духовенства, проти болячок і пошлості буржуазно-капіталістичного ладу, що розкладається» .
За рішенням Київського комітету РСДРП і студентської молоді 9 листопада відбулася масова демонстрація, в якій взяло участь близько 15 тис. чоловік. Вони вийшли на вулиці з червоними стрічками у петельках і співали «Вічну пам'ять». Тільки за допомогою численних загонів поліції, козаків і військових частин демонстрантів було розігнано. Того ж дня оголосили страйк протесту 300 робітників Південноросійського машинобудівного заводу, робітники окремих будов і працівники друкарні «Прогрес». В аудиторіях політехнічного інституту вирували студентські сходки .
Оцінюючи значення виступів робітничого класу і демократичної молоді у другій половині 1910 року, В. І. Ленін писав: «Смуга повного панування чорносотенної реакції скінчилась. Починається смуга нового піднесення» .
Революційною боротьбою трудящих Києва керувала міська нелегальна організація РСДРП, яка у важких умовах столипінської реакції вміло проводила тактику союза більшовиків з меншовиками-партійцями. Хоча, як зазначав В. І. Ленін, між ними ще зберігались деякі розбіжності по окремих питаннях, але вони «сходилися в розумінні ідейно-політичних завдань моменту, сходилися на ділі в постановці цих завдань, в розв'язанні їх» . Київська організація РСДРП відіграла важливу роль у мобілізації революційних сил і налагодженні партійної роботи у місті. Активними діячами її в той час були Є. Б. Бош, P. С. Левик, Д. М. Шварцман, М. П. Зарніцин, Я. Ф. Шильґан та інші.
Київський комітет РСДРП систематично видавав листівки, які розповсюджувались у місті та навколишніх районах, керував роботою нелегальних пропагандистських гуртків, створених на підприємствах.