Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
організацію, яка могла б існувати легально і займатися лише культурно-освітньою діяльністю. На початку 1910 року УСДРП розпалася на дві фракції - «Праця» і «Робітник». Між ними почалася боротьба за першість, яка остаточно привела їх до занепаду. З метою консолідації всіх буржуазно-націоналістичних груп на Україні М. Грушевський разом з С. Єфремовим та Є. Чикаленком у 1908 році організував нову партію - так зване Товариство українських поступівців (ТУП), яка за своєю програмою примикала до російських кадетів, хоч і розходилася з ними в питанні про автономію України в рамках буржуазної конституційної Росії.
Єдиною політичною партією, здатною боротися проти царизму і вести за собою мільйонні маси трудящих, була партія більшовиків, керована В. І. Леніним. Вона відступала найбільш організовано і, перебуваючи в глибокому підпіллі, перебудувала свої ряди, зберегла зв'язки з масами, організовувала їх на боротьбу проти самодержавства і капіталістів. Хоча в умовах економічної депресії, безробіття, розгулу поліцейсько-чорносотенного терору кількість страйків різко зменшилась, спад страйкового руху був відносним. Про нього можна говорити лише в порівнянні з революційними роками; в порівнянні ж з дореволюційними роками рівень робітничого руху в роки реакції був значно вищий. Робітничий клас Росії не занепав духом від першої поразки, а відступав поволі, з боями відстоюючи свої завоювання.
Разом з робітниками всієї країни боротьбу з царизмом і капіталістами в роки реакції вели й робітники Києва. Вже 4 червня 1907 року у відповідь на розгін II Державної думи застрайкувало 400 робітників Південноросійського заводу. Страйк носив політичний характер. Виступ машинобудівників був підтриманий робітниками чавуноливарного заводу Бертрана та лісопильного і борошномельного заводів. Поряд з політичними вимогами були висунуті й економічні. Страйк закінчився перемогою робітників. Власники заводів змушені були збільшити заробітну плату й зменшити робочий день.
У червні 1907 року відбувся економічний страйк 609 робітників на тютюновій фабриці братів Коген. Страйк тривав 15 днів і закінчився частковою перемогою робітників, які домоглися підвищення заробітної плати.
Восени 1907 року по всій країні прокотилася хвиля страйків і мітингів протесту проти суду над соціал-демократичною фракцією II Державної думи. Київський комітет РСДРП звернувся з листівкою до робітників міста, в якій закликав їх протестувати проти засудження соціал:демократичних депутатів II Думи. В день суду, 22 листопада, робітники Києва направили адрес соціал-демократичним депутатам, в якому писали: «Вітаємо Вас, товариші! Тримайтеся бадьоро і знайте: робітничий клас з вами!». Цього ж дня почався страйк 1200 робітників Деміївського рафінадного заводу. Він тривав до 3 грудня і закінчився поразкою робітників. Багато робітників було заарештовано і звільнено з заводу.
Царський уряд посилив також гоніння проти всіх проявів демократичного руху; зокрема, він вирішив розправитись з студентським рухом. З цією метою 11 червня 1907 року були видані «Правила про студентські організації і про влаштування зборів у стінах вищих учбових закладів», які разом з виданим згодом рядом циркулярів були спрямовані на посилення нагляду за студентами і ліквідацію університетської автономії.
Революційно-демократична частина студентів Київського університету на сходці 23 вересня висловилася за бойкот цих правил. Було вирішено зберегти Раду студентських представників, а членам її перейти на нелегальне становище і скликати збори потай, під виглядом різних гуртків, 18 жовтня Рада студентських представників організувала страйк «на спомин київських подій 18 жовтня 1905 року». Студенти сцівали в коридорах революційних пісень і виголошували промови політичного змісту. Для припинення страйку в університет була викликана поліція. Члени Ради студентських представників 1 листопада були заарештовані, а університет протягом місяця двічі закривався. 17 листопада 1907 року студенти провели загальноуніверситетську сходку, на якій прийняли резолюцію про оголошення страйку. Близько 800 учасників цієї сходки були виключені з університету, і значна частина їх вислана з Києва. Університет був перетворений на казарму, що охоронялася козаками, солдатами і поліцією. Проте революційно-демократична частина студентів не припиняла боротьби проти царизму і в наступні роки. Так, у жовтні
року студенти Київського університету взяли участь у загальноросійському
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 20 з 47
партії українських націоналістів - УСДРП і «Спілка». Місцеві організації цих партій в результаті розпаду і розкладу не проявляли в цей час майже ніякої діяльності. Функціонували головним чином їх закордонні центри, що виступали разом з меншовиками-ліквідаторами проти більшовиків, проти В. І. Леніна. Частина діячів «Спілки» за кордоном зблокувалася з Троцьким і разом з ним видавала спочатку у Львові, а потім у Відні центристську газетку «Правда». У 1912 році «Спілка» остаточно припинила своє існування. Такий же занепад і розбрід переживала в роки реакції й УСДРП. Вона намагалася створити національну політичну Єдиною політичною партією, здатною боротися проти царизму і вести за собою мільйонні маси трудящих, була партія більшовиків, керована В. І. Леніним. Вона відступала найбільш організовано і, перебуваючи в глибокому підпіллі, перебудувала свої ряди, зберегла зв'язки з масами, організовувала їх на боротьбу проти самодержавства і капіталістів. Хоча в умовах економічної депресії, безробіття, розгулу поліцейсько-чорносотенного терору кількість страйків різко зменшилась, спад страйкового руху був відносним. Про нього можна говорити лише в порівнянні з революційними роками; в порівнянні ж з дореволюційними роками рівень робітничого руху в роки реакції був значно вищий. Робітничий клас Росії не занепав духом від першої поразки, а відступав поволі, з боями відстоюючи свої завоювання.
Разом з робітниками всієї країни боротьбу з царизмом і капіталістами в роки реакції вели й робітники Києва. Вже 4 червня 1907 року у відповідь на розгін II Державної думи застрайкувало 400 робітників Південноросійського заводу. Страйк носив політичний характер. Виступ машинобудівників був підтриманий робітниками чавуноливарного заводу Бертрана та лісопильного і борошномельного заводів. Поряд з політичними вимогами були висунуті й економічні. Страйк закінчився перемогою робітників. Власники заводів змушені були збільшити заробітну плату й зменшити робочий день.
У червні 1907 року відбувся економічний страйк 609 робітників на тютюновій фабриці братів Коген. Страйк тривав 15 днів і закінчився частковою перемогою робітників, які домоглися підвищення заробітної плати.
Восени 1907 року по всій країні прокотилася хвиля страйків і мітингів протесту проти суду над соціал-демократичною фракцією II Державної думи. Київський комітет РСДРП звернувся з листівкою до робітників міста, в якій закликав їх протестувати проти засудження соціал:демократичних депутатів II Думи. В день суду, 22 листопада, робітники Києва направили адрес соціал-демократичним депутатам, в якому писали: «Вітаємо Вас, товариші! Тримайтеся бадьоро і знайте: робітничий клас з вами!». Цього ж дня почався страйк 1200 робітників Деміївського рафінадного заводу. Він тривав до 3 грудня і закінчився поразкою робітників. Багато робітників було заарештовано і звільнено з заводу.
Царський уряд посилив також гоніння проти всіх проявів демократичного руху; зокрема, він вирішив розправитись з студентським рухом. З цією метою 11 червня 1907 року були видані «Правила про студентські організації і про влаштування зборів у стінах вищих учбових закладів», які разом з виданим згодом рядом циркулярів були спрямовані на посилення нагляду за студентами і ліквідацію університетської автономії.
Революційно-демократична частина студентів Київського університету на сходці 23 вересня висловилася за бойкот цих правил. Було вирішено зберегти Раду студентських представників, а членам її перейти на нелегальне становище і скликати збори потай, під виглядом різних гуртків, 18 жовтня Рада студентських представників організувала страйк «на спомин київських подій 18 жовтня 1905 року». Студенти сцівали в коридорах революційних пісень і виголошували промови політичного змісту. Для припинення страйку в університет була викликана поліція. Члени Ради студентських представників 1 листопада були заарештовані, а університет протягом місяця двічі закривався. 17 листопада 1907 року студенти провели загальноуніверситетську сходку, на якій прийняли резолюцію про оголошення страйку. Близько 800 учасників цієї сходки були виключені з університету, і значна частина їх вислана з Києва. Університет був перетворений на казарму, що охоронялася козаками, солдатами і поліцією. Проте революційно-демократична частина студентів не припиняла боротьби проти царизму і в наступні роки. Так, у жовтні
року студенти Київського університету взяли участь у загальноросійському