Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Київ у роки реакції, нового революційного піднесення, першої світової імперіалістичної війни та другої буржуазно-демократичної революції (1907 — березень 1917 pp.)
Після поразки першої буржуазно-демократичної революції 1905-1907 pp. В Росії настали тяжкі роки реакції. З червня 1907 р. царський уряд розпустив II Державну думу і видав новий закон про вибори до III Державної думи. Соціал-демократична фракція II Державної думи була віддана до суду. Обмежені і до цього виборчі права робітників ще в більшій мірі були урізані новим виборчим законом. За визначенням В.
Вчинивши третьочервневий державний переворот, самодержавство з жорстокими репресіями обрушилося на робітників і селян. Ці репресії мали на меті знищити все, що нагадувало про революцію. Тисячі учасників революційної боротьби були замучені, розстріляні, повішені, десятки тисяч засуджені на каторгу. З нечуваною жорстокістю розправлявся царизм з робітничими організаціями. Було скасовано свободу слова, зборів і друку. «Царський уряд, поміщики і капіталісти, - писав В. І. Ленін, - шалено мстили революційним класам, і пролетаріатові насамперед, за революцію,-наче поспішаючи скористатися перервою масової боротьби для знищення своїх ворогів».
Царизм намагався всіляко перешкодити зростанню національної самосвідомості трудящих пригноблених національностей, в т. ч. й української. Національно-визвольний рух на Україні, що посилився в революційні роки, жорстоко придушувався. Царські власті закривали українські клуби, газети і журнали, що видавалися українською мовою культурно-освітні українські організації, конфісковували твори Т. Г. Шевченка та інших письменників України. III Державна дума, обрана у жовтні 1907 р. за новим виборчим законом, відхилила законопроект групи депутатів про запровадження викладання українською мовою навіть у початкових школах. Українським дітям заборонялося розмовляти рідною мовою не тільки в школі, а й поза нею. Українська мова була виключена з театральних вистав, концертів, публічних лекцій.
Самодержавство докладало всіх зусиль, щоб посіяти національну ворожнечу, нацькувати трудящих різних національностей одні на одних. В. І. Ленін відзначав з цього приводу: «На протиставленні інтересів різних націй, на отруєнні свідомості темних і забитих мас побудовані всі розрахунки чорносотенців. Візьміть першуліпшу чорносотенну газетку і ви побачите, що переслідування «інородців», розпалювання взаємного недовір'я між російським селянином, російським міщанином, російським ремісником і селянином, міщанином, ремісником єврейським, фінським, польським, грузинським, українським - ось хліб, яким живиться вся чорносотенна банда».
Капіталісти посилили економічний наступ на робітничий клас, намагаючись позбавити його тих завоювань, яких він добився за роки революції. Вони збільшували робочий день, зменшували заробітну плату, запроваджували найрізноманітніші штрафи, заводили «чорні списки», до яких заносили прізвища революційно настроєних робітників, тощо.
Разом з усією країною Жорстоку чорносотенну реакцію переживав і Київ. Уже 4 червня, відразу ж після розгону II Державної думи, у Києві почалися масові арешти більшовиків і революційно настроєних робітників. В результаті придушення повстання солдатів 21-го саперного батальйону і 41-го Селенгінського піхотного полку, яке було розпочате в ніч з 4 на 5 червня 1907 року за вимогою військової організації есерів і на противагу рішенню військової організації РСДРП, сотні революційно настроєних солдатів були заарештовані і віддані до суду, а військова організація більшовиків розгромлена. Частина більшовиків, у т. ч. Д. . Мануїльський, змушена була залишити Київ. Наприкінці жовтня 1907 року охранці вдалося заарештувати всіх учасників Південноросійської партійної конференції, на яку зібралися представники Катеринославської, Харківської, Луганської і Київської соціал-демократичних організацій. Більшовицька організація міста втратила багато людей. Ряд підпільних груп припинив своє існування. Проте на цей час у Київській організації налічувалося ще понад 1200 членів.
Переборюючи величезні труднощі, більшовики Києва уже з весни 1908 року пожвавили свою роботу. В різних районах міста відбувалися масовки, створювались гуртки, були обрані підрайонні та районні партійні комітети, видавалися листівки. Керівником Заводського районного комітету був П. І. Старостін, який встановив зв'язки з робітниками найбільших заводів. Цей райком влітку 1908 року видав і розповсюдив серед робітників кілька листівок. Але в червні 1908 року керівники Заводського райкому були