Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Восени 1905 року революційний рух охопив усю країну. Небаченого розмаху набрав загальноросійський жовтневий політичний страйк.
Революційні виступи пролетарів Москви і Петербурга гаряче підтримали робітники України, зокрема Києва. 10 жовтня застрайкували робітники залізничних майстерень Московсько-Київсько-Воронезької залізниці, було припинено рух поїздів на станції Київ-ІІ. 11 жовтня до них приєдналися службовці управління
Південно-Західної залізниці. Цього ж дня тут відбувся мітинг, на якому більшовик О. Г. Шліхтер був обраний керівником страйку. У своїй промові він закликав робітників, службовців та присутніх на мітингу студентів до повалення існуючого ладу.
Збори, які відбулися в управлінні Південно-Західної залізниці, знаменували початок загального жовтневого політичного страйку в Києві. Була обрана комісія на чолі з О. Г. Шліхтером, яка склала вимоги страйкарів-залізничників. Прокламація з цими вимогами була надрукована в друкарні Київського комітету РСДРП і- розповсюджена в місті.
12 жовтня у приміщенні Київського університету відбувся масовий мітинг, в якому взяло участь понад 2 тис. робітників, службовців і студентів. Його відкрив О. Г. Шліхтер, за пропозицією якого було обрано Виконавчий комітет для вироблення вимог страйкарів . На мітингу були присутні представники робітничого класу Москви і Петербурга. Тут збиралися гроші на зброю. Наступного дня в мітингу, який відбувся в університеті, взяло участь близько 10 тис. чоловік. Для підготовки до збройного повстання було вирішено організувати три групи літучих загонів.
Цього ж дня до страйкуючих залізничників приєднались робітники Південноросійського машинобудівного заводу. Царські власті робили все, щоб придушити революційні виступи. Але рух поширювався. 14 жовтня застрайкували робітники заводів Гретера і Криванека, Млошевського, фабрики металевих виробів, дрібних заводів, учні середніх учбових закладів, службовці і робітники редакцій київських прогресивних газет. На мітингу в університеті промовці закликали до повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки.
14 жовтня уряд оголосив у Києві воєнний стан . Посилились репресії проти робітників. Начальником охорони міста був призначений генерал Драке. Урядові війська взяли під охорону електростанцію, пошту, телеграф, оточили університет і політехнічний інститут. В місті були розміщені військові загони і поліція. Продовжували прибувати війська.
Незважаючи на найсуворіші заходи, 15 жовтня в місті застрайкували нові підприємства і установи, страйк набрав загального характеру. 16 і 17 жовтня він продовжувався.
Наляканий зростанням революції, цар 17 жовтня видав маніфест, в якому лицемірно обіцяв народові політичні свободи і скликання нової, законодавчої думи. Булигінська дума була зметена революцією. В. І. Ленін писав, що «день 17 жовтня залишиться в історії, яК один з великих днів російської революції. Небачений в світі всенародний страйк досяг свого апогею. Могутня рука пролетаріату, що піднявся в пориві геройської солідарності в усіх кінцях Росії, спинила все промислове, торговельне і державне життя. Країна завмерла перед бурею. То з одного, то з другого великого міста доходили звістки, одна від одної тривожніші. Війська вагалися. Уряд утримувався від репресії, революціонери не починали відкритих серйозних нападів, але повстання цроривалося з стихійною силою скрізь і всюди» . Разом з тим В. І. Ленін, більшовики попереджали робітників і селян, що самодержавство ще далеко не капітулювало і закликали їх продовжувати боротьбу.
18 жовтня в Києві стало відомо про царський маніфест. Місцеві газети з текстом «Конституції» вмить розхоплювалися. Вранці в різних районах міста виникли мітинги, що переростали у маніфестації. Демонстранти несли червоні прапори і співали революційних пісень. Найбільш багатолюдний мітинг відбувся біля університету, де були присутні близько 10 тис. чоловік . На мітингу виступив О. Г. Шліхтер, який закликав трудящих міста продовжувати боротьбу за повалення царизму.
Тут було вирішено влаштувати мітинг на площі біля міської думи. Колони демонстрантів, до яких приєднувалися нові маси народу, вирушили до думи, де відбувся мітинг. Місцеві власті кинули проти демонстрантів війська і поліцію, які вчинили криваву розправу. За далеко не повними даними, в цей день на вулицях Києва було вбито 16 і поранено 134 чоловіки. В той же час з метою роз'єднання революційних сил народу урядом був організований чорносотенний погром, який тривав три дні. В. І. Ленін писав, що «чорні сотні запрацювали так, як не бачила ще Росія. Звістки про побоїща, про
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 14 з 47
страйках та демонстраціях, справляли вплив на солдатів інших частин київського гарнізону.Восени 1905 року революційний рух охопив усю країну. Небаченого розмаху набрав загальноросійський жовтневий політичний страйк.
Революційні виступи пролетарів Москви і Петербурга гаряче підтримали робітники України, зокрема Києва. 10 жовтня застрайкували робітники залізничних майстерень Московсько-Київсько-Воронезької залізниці, було припинено рух поїздів на станції Київ-ІІ. 11 жовтня до них приєдналися службовці управління
Збори, які відбулися в управлінні Південно-Західної залізниці, знаменували початок загального жовтневого політичного страйку в Києві. Була обрана комісія на чолі з О. Г. Шліхтером, яка склала вимоги страйкарів-залізничників. Прокламація з цими вимогами була надрукована в друкарні Київського комітету РСДРП і- розповсюджена в місті.
12 жовтня у приміщенні Київського університету відбувся масовий мітинг, в якому взяло участь понад 2 тис. робітників, службовців і студентів. Його відкрив О. Г. Шліхтер, за пропозицією якого було обрано Виконавчий комітет для вироблення вимог страйкарів . На мітингу були присутні представники робітничого класу Москви і Петербурга. Тут збиралися гроші на зброю. Наступного дня в мітингу, який відбувся в університеті, взяло участь близько 10 тис. чоловік. Для підготовки до збройного повстання було вирішено організувати три групи літучих загонів.
Цього ж дня до страйкуючих залізничників приєднались робітники Південноросійського машинобудівного заводу. Царські власті робили все, щоб придушити революційні виступи. Але рух поширювався. 14 жовтня застрайкували робітники заводів Гретера і Криванека, Млошевського, фабрики металевих виробів, дрібних заводів, учні середніх учбових закладів, службовці і робітники редакцій київських прогресивних газет. На мітингу в університеті промовці закликали до повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки.
14 жовтня уряд оголосив у Києві воєнний стан . Посилились репресії проти робітників. Начальником охорони міста був призначений генерал Драке. Урядові війська взяли під охорону електростанцію, пошту, телеграф, оточили університет і політехнічний інститут. В місті були розміщені військові загони і поліція. Продовжували прибувати війська.
Незважаючи на найсуворіші заходи, 15 жовтня в місті застрайкували нові підприємства і установи, страйк набрав загального характеру. 16 і 17 жовтня він продовжувався.
Наляканий зростанням революції, цар 17 жовтня видав маніфест, в якому лицемірно обіцяв народові політичні свободи і скликання нової, законодавчої думи. Булигінська дума була зметена революцією. В. І. Ленін писав, що «день 17 жовтня залишиться в історії, яК один з великих днів російської революції. Небачений в світі всенародний страйк досяг свого апогею. Могутня рука пролетаріату, що піднявся в пориві геройської солідарності в усіх кінцях Росії, спинила все промислове, торговельне і державне життя. Країна завмерла перед бурею. То з одного, то з другого великого міста доходили звістки, одна від одної тривожніші. Війська вагалися. Уряд утримувався від репресії, революціонери не починали відкритих серйозних нападів, але повстання цроривалося з стихійною силою скрізь і всюди» . Разом з тим В. І. Ленін, більшовики попереджали робітників і селян, що самодержавство ще далеко не капітулювало і закликали їх продовжувати боротьбу.
18 жовтня в Києві стало відомо про царський маніфест. Місцеві газети з текстом «Конституції» вмить розхоплювалися. Вранці в різних районах міста виникли мітинги, що переростали у маніфестації. Демонстранти несли червоні прапори і співали революційних пісень. Найбільш багатолюдний мітинг відбувся біля університету, де були присутні близько 10 тис. чоловік . На мітингу виступив О. Г. Шліхтер, який закликав трудящих міста продовжувати боротьбу за повалення царизму.
Тут було вирішено влаштувати мітинг на площі біля міської думи. Колони демонстрантів, до яких приєднувалися нові маси народу, вирушили до думи, де відбувся мітинг. Місцеві власті кинули проти демонстрантів війська і поліцію, які вчинили криваву розправу. За далеко не повними даними, в цей день на вулицях Києва було вбито 16 і поранено 134 чоловіки. В той же час з метою роз'єднання революційних сил народу урядом був організований чорносотенний погром, який тривав три дні. В. І. Ленін писав, що «чорні сотні запрацювали так, як не бачила ще Росія. Звістки про побоїща, про