Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незважаючи на безперервний нагляд царської охранки, встановлений за ними, Ульянови брали практичну участь в пропаганді рішень II з'їзду РСДРП, налагодженні видання нелегальної літератури і розповсюдженні праць В. І. Леніна, підтримували тісний зв'язок з партійними працівниками, передовими робітниками і революційно настроєною інтелігенцією.
Кипуча революційна діяльність Ульянових у Києві була перервана їх арештом. У січні 1904 року Д. І. Ульянов, М. І. Ульянова і А. І. Ульянова-Єлізарова були кинуті у Лук'янівську тюрму. Звільнившись з величезними труднощами з царської катівні, Ульянови з новою силою розгорнули революційну роботу, піднімаючи тлудяших на бооотьбу ппоти папизму, поміщиків і капіталістів.
Більшовикам Києва не вдалось утримати в своїх руках Київський комітет РСДРП. Масові арешти в січні 1904 року значно ослабили позиції більшовиків. Згодом Київський комітет став цілком меншовицьким.
Ойнак, незважаючи на засилля меншовиків у комітеті, більшовики Києва продовжували проводити велику агітаційну роботу в масах, готуючи їх до революції, що наближалася. У 1904 році в місті відбулися виступи студентів, заворушення серед запасних у селах губернії .
Під впливом революційного руху робітників і селян, виступів студентства з'явились опозиційні настрої серед інтелігенції, ліберальної буржуазії. Ліберали виступали проти «крайніх» репресивних заходів царизму, боячись, що вони сприятимуть посиленню революційного руху.
Українська ліберальна буржуазія та ліберали-поміщики звертались до уряду з проханням дозволити викладання в школах українською мовою, видання українською мовою газет та літератури. Вони хотіли використати ненависть українського народу до великодержавної політики царизму в своїх класових цілях.
Інтереси української буржуазії та поміщиків відображали створені на початку XX століття буржуазні партії: «Українська радикальна партія» на чолі з Б. Грінченком, С. Єфремовим та «Українська демократична партія» на чолі з А. Лотоцьким, Є. Тимченком, Є. Чикаленком.
У 1900 році виникла українська дрібнобуржуазна націоналістична партія, що називалась «Революційною українською партією» (РУП). Засновниками і керівниками її були Д. Антонович, М. Русов, В. Винниченко, С. Петлюра та інші. Ця партія, прикриваючись революційною фразою, на ділі проводила антинародну шовіністичну політику, намагалася отруїти свідомість робітників націоналізмом. Вона складалась переважно з дрібнобуржуазної інтелігенції, мала деякий вплив на заможне селянство. У 1904році РУП розкололася. З неї виділилась «Українська соціал-демократична спілка», яка ввійшла до складу меншовицького крила РСДРП, а решта членів у 1905 році перейменувалась в «Українську соціал-демократичну робітничу партію» (УСДРП). УСДРП пропагувала відокремлення українських робітників від російських, стояла за роздроблення соціал-демократичних організацій за національною ознакою, що ослабило б революційну боротьбу пролетаріату.
Більшовики ганьбили шовіністичну політику царизму, рішуче виступали проти націоналістичних домагань української буржуазії та її партій, засуджували ідею поділу соціал-демократичних організацій за національною ознакою. В. І. Ленін, більшовики відстоювали принцип рівноправності народів і визнання за всіма на
ціями права на самовизначення, вимогу про що було включено у програму партії, прийняту на II з'їзді. Вони закликали пролетаріат усіх національностей до найтіснішого згуртування для боротьби проти царизму і капіталістів.
Таким чином, в Росії наближалась народна революція, очолити яку був покликаний робітничий клас та його партія.
Кривавий розстріл робітників 9 січня 1905 року на площі біля Зимового палацу у Петербурзі поклав початок революції в Росії. Страшна звістка про ці події блискавично рознеслася по всій країні. На знак солідарності з петербурзькими робітниками на боротьбу проти царизму піднявся весь багатомільйонний пролетаріат.
Оцінюючи політичне значення подій 9 січня, В. І. Ленін підкреслював: «Робітничий клас дістав великий урок громадянської війни; революційне виховання пролетаріату За один день ступило вперед так, як воно не могло б ступити в місяці і роки сірого, буденного, забитого життя».
До політичного життя і революційної боротьби пробудилися найширші кола трудящих. Почалися страйки робітників в багатьох містах країни. Під впливом революційних подій піднімалось на боротьбу і селянство. Число страйкуючих у січні 1905 року досягло величезної цифри -440 тис. «І Ось саме в цьому пробудженні колосальних народних мас до політичної свідомості і до революційної боротьби, - писав В. І. Ленін,-й полягає історичне значення 22 січня 1905 року».
Разом з усім російським пролетаріатом на боротьбу проти царизму піднялися
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 11 з 47
меншовиками. «Треба що б то Не стало,-писав В. І. Ленін, - займати позиції скрізь і всюди своїми людьми».Незважаючи на безперервний нагляд царської охранки, встановлений за ними, Ульянови брали практичну участь в пропаганді рішень II з'їзду РСДРП, налагодженні видання нелегальної літератури і розповсюдженні праць В. І. Леніна, підтримували тісний зв'язок з партійними працівниками, передовими робітниками і революційно настроєною інтелігенцією.
Більшовикам Києва не вдалось утримати в своїх руках Київський комітет РСДРП. Масові арешти в січні 1904 року значно ослабили позиції більшовиків. Згодом Київський комітет став цілком меншовицьким.
Ойнак, незважаючи на засилля меншовиків у комітеті, більшовики Києва продовжували проводити велику агітаційну роботу в масах, готуючи їх до революції, що наближалася. У 1904 році в місті відбулися виступи студентів, заворушення серед запасних у селах губернії .
Під впливом революційного руху робітників і селян, виступів студентства з'явились опозиційні настрої серед інтелігенції, ліберальної буржуазії. Ліберали виступали проти «крайніх» репресивних заходів царизму, боячись, що вони сприятимуть посиленню революційного руху.
Українська ліберальна буржуазія та ліберали-поміщики звертались до уряду з проханням дозволити викладання в школах українською мовою, видання українською мовою газет та літератури. Вони хотіли використати ненависть українського народу до великодержавної політики царизму в своїх класових цілях.
Інтереси української буржуазії та поміщиків відображали створені на початку XX століття буржуазні партії: «Українська радикальна партія» на чолі з Б. Грінченком, С. Єфремовим та «Українська демократична партія» на чолі з А. Лотоцьким, Є. Тимченком, Є. Чикаленком.
У 1900 році виникла українська дрібнобуржуазна націоналістична партія, що називалась «Революційною українською партією» (РУП). Засновниками і керівниками її були Д. Антонович, М. Русов, В. Винниченко, С. Петлюра та інші. Ця партія, прикриваючись революційною фразою, на ділі проводила антинародну шовіністичну політику, намагалася отруїти свідомість робітників націоналізмом. Вона складалась переважно з дрібнобуржуазної інтелігенції, мала деякий вплив на заможне селянство. У 1904році РУП розкололася. З неї виділилась «Українська соціал-демократична спілка», яка ввійшла до складу меншовицького крила РСДРП, а решта членів у 1905 році перейменувалась в «Українську соціал-демократичну робітничу партію» (УСДРП). УСДРП пропагувала відокремлення українських робітників від російських, стояла за роздроблення соціал-демократичних організацій за національною ознакою, що ослабило б революційну боротьбу пролетаріату.
Більшовики ганьбили шовіністичну політику царизму, рішуче виступали проти націоналістичних домагань української буржуазії та її партій, засуджували ідею поділу соціал-демократичних організацій за національною ознакою. В. І. Ленін, більшовики відстоювали принцип рівноправності народів і визнання за всіма на
ціями права на самовизначення, вимогу про що було включено у програму партії, прийняту на II з'їзді. Вони закликали пролетаріат усіх національностей до найтіснішого згуртування для боротьби проти царизму і капіталістів.
Таким чином, в Росії наближалась народна революція, очолити яку був покликаний робітничий клас та його партія.
Кривавий розстріл робітників 9 січня 1905 року на площі біля Зимового палацу у Петербурзі поклав початок революції в Росії. Страшна звістка про ці події блискавично рознеслася по всій країні. На знак солідарності з петербурзькими робітниками на боротьбу проти царизму піднявся весь багатомільйонний пролетаріат.
Оцінюючи політичне значення подій 9 січня, В. І. Ленін підкреслював: «Робітничий клас дістав великий урок громадянської війни; революційне виховання пролетаріату За один день ступило вперед так, як воно не могло б ступити в місяці і роки сірого, буденного, забитого життя».
До політичного життя і революційної боротьби пробудилися найширші кола трудящих. Почалися страйки робітників в багатьох містах країни. Під впливом революційних подій піднімалось на боротьбу і селянство. Число страйкуючих у січні 1905 року досягло величезної цифри -440 тис. «І Ось саме в цьому пробудженні колосальних народних мас до політичної свідомості і до революційної боротьби, - писав В. І. Ленін,-й полягає історичне значення 22 січня 1905 року».
Разом з усім російським пролетаріатом на боротьбу проти царизму піднялися