Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Керівним центром більшовиків у Києві в 1908 році було Вузлове бюро Південно-Західної залізниці. Воно налагодило доставку у місто більшовицьких газет «Пролетарий» і «Социал-демократ», мало свою друкарню і видавало нелегальний періодичний орган «Железнодорожный пролетарий». Перший номер цієї газети вийшов у квітні 1908 року. Редактором її був більшовик О. А. Трояновський.
Вузлове бюро виконувало функції не тільки Київського міського більшовицького комітету, а й підтримувало зв'язки з іншими партійними організаціями України. Внаслідок цього у червні 1908 року
газета «Железнодорожный пролетарий» була перейменована в «Южный пролетарий». Така назва значно краще відповідала її характеру і змісту.
Восени 1908 року ще більше ускладнилися умови для підпільної роботи. Знову прокотилася хвиля репресій і арештів. У жовтні 1908 року були заарештовані П. І. Старостін, М. Ф. Головко-Улазовська, О. А. Трояновський, а згодом була ліквідована й друкарня Вузлового бюро. На весну 1909 року Київська нелегальна організація налічувала лише 80 членів партії. В березні цього року відбулися нові арешти, під час яких були заарештовані О. Ф. Розмирович, Є. Б. Бош та інші діячі Вузлового бюро і чимало працівників Заводського, Подільського та інших районних комітетів Києва. В результаті арештів Вузлове бюро і районні комітети партії влітку 1909 року фактично припинили свою діяльність.
Проте вже восени 1909 року за ініціативою робітників-більшовиків нелегальна організація в Києві почала відновлюватись. Наприкінці цього року був створений Тимчасовий комітет РСДРП, а на початку 1910 року скликана загальноміська партійна конференція, яка обрала Київський комітет РСДРП. Незабаром були оформлені Міський і Подільський районні комітети, а Заводський і Залізничний, які зазнали особливо тяжких репресій, відновили свою роботу в 1911-1912 pp. На всіх великих підприємствах створювалися партійні групи, почали працювати пропагандистські гуртки тощо. У 1910 році Київський комітет РСДРП налагодив через б. Б. Бош листування з В. І. Леніним і Н. К. Крупською, встановив зв'язки з редакціями більшовицьких газет «Социал-демократ», «Звезда» і «Рабочая газета», систематично випускав листівки, в яких послідовно відстоював ідею зміцнення нелегальної пролетарської партії.
Одночасно більшовикам доводилося вести боротьбу проти меншовиків-ліквідаторів, які заперечували необхідність для робітничого класу мати свою нелегальну партію. Скориставшись арештами більшовиків у Києві, ліквідатори захопили легальні робітничі організації. Перед більшовиками постало завдання витіснити ліквідаторів з цих організацій і спрямувати їх діяльність по революційному шляху. Особливу увагу більшовики приділяли роботі в профспілках. Ці масові робітничі організації зазнали великих репресій з боку царських властей. Якщо в 1907 році у Києві існувало ще 29 профспілок, то у 1909 році їх залишилося лише . Більшовики Києва проводили роботу в нечисленних легальних профспілках, докладали всіх зусиль, щоб зберегти закриті урядом профспілки як нелегальні організації або легалізувати їх під зміненою назвою.
Більшовики все більше поширювали свій вплив і на інші легальні робітничі організації - клуби, культурно-освітні товариства, кооперативи тощо. На початку 1911 року ліквідатори були вигнані робітниками з «Товариства поширення знань в народі», «Клубу трудящих, що працюють в торговельних і промислових закладах» та з інших організацій.
Але в той час, як більшовики невтомно збирали сили для нових революційних боїв, дрібнобуржуазні елементи, що в період революції примкнули до РСДРП, особливо до її меншовицького крила, в паніці тікали з партії, відрікаючись від революційних лозунгів. Втечу нестійких, опортуністичних елементів - ненадійних попутників революції В. І. Ленін вважав позитивним явищем, що сприяло зміцненню партії. «Партія очищається від міщанського сміття, - писав він О. М. Горькому.- Робітники більше беруться до справи».
В роки реакції більшовикам України, в т. ч. й Києва, довелося витримати жорстокі атаки опортуністичних фракцій і груп: ліквідаторів, одзовістів, махістів, троцькістів, «богобудівників» та інших, які намагалися ревізувати вироблені партією політичні й організаційні принципи, ліквідувати нелегальну партію пролетаріату і тим обезглавити робітничий клас і селянство. Особливо вперто вони нападали на революційний світогляд пролетаріату - діалектичний і історичний матеріалізм.
Такі спроби ревізувати марксизм мали місце і в Києві з боку меншовиків Валентинова і Бермана та кадетів Кудрявцева, Б донського, Леонтовича, Гілярова. Але більшовики на чолі з В. І. Леніним відбили всі атаки ворогів марксизму і відстояли партію, її теорію та революційні принципи. Велику роль у цьому відіграла книга В. І. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», яка вийшла в світ у травні 1909 року.
В одному таборі з меншовиками в роки реакції виступали дрібнобуржуазні
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 19 з 47
заарештовані.Керівним центром більшовиків у Києві в 1908 році було Вузлове бюро Південно-Західної залізниці. Воно налагодило доставку у місто більшовицьких газет «Пролетарий» і «Социал-демократ», мало свою друкарню і видавало нелегальний періодичний орган «Железнодорожный пролетарий». Перший номер цієї газети вийшов у квітні 1908 року. Редактором її був більшовик О. А. Трояновський.
Вузлове бюро виконувало функції не тільки Київського міського більшовицького комітету, а й підтримувало зв'язки з іншими партійними організаціями України. Внаслідок цього у червні 1908 року
Восени 1908 року ще більше ускладнилися умови для підпільної роботи. Знову прокотилася хвиля репресій і арештів. У жовтні 1908 року були заарештовані П. І. Старостін, М. Ф. Головко-Улазовська, О. А. Трояновський, а згодом була ліквідована й друкарня Вузлового бюро. На весну 1909 року Київська нелегальна організація налічувала лише 80 членів партії. В березні цього року відбулися нові арешти, під час яких були заарештовані О. Ф. Розмирович, Є. Б. Бош та інші діячі Вузлового бюро і чимало працівників Заводського, Подільського та інших районних комітетів Києва. В результаті арештів Вузлове бюро і районні комітети партії влітку 1909 року фактично припинили свою діяльність.
Проте вже восени 1909 року за ініціативою робітників-більшовиків нелегальна організація в Києві почала відновлюватись. Наприкінці цього року був створений Тимчасовий комітет РСДРП, а на початку 1910 року скликана загальноміська партійна конференція, яка обрала Київський комітет РСДРП. Незабаром були оформлені Міський і Подільський районні комітети, а Заводський і Залізничний, які зазнали особливо тяжких репресій, відновили свою роботу в 1911-1912 pp. На всіх великих підприємствах створювалися партійні групи, почали працювати пропагандистські гуртки тощо. У 1910 році Київський комітет РСДРП налагодив через б. Б. Бош листування з В. І. Леніним і Н. К. Крупською, встановив зв'язки з редакціями більшовицьких газет «Социал-демократ», «Звезда» і «Рабочая газета», систематично випускав листівки, в яких послідовно відстоював ідею зміцнення нелегальної пролетарської партії.
Одночасно більшовикам доводилося вести боротьбу проти меншовиків-ліквідаторів, які заперечували необхідність для робітничого класу мати свою нелегальну партію. Скориставшись арештами більшовиків у Києві, ліквідатори захопили легальні робітничі організації. Перед більшовиками постало завдання витіснити ліквідаторів з цих організацій і спрямувати їх діяльність по революційному шляху. Особливу увагу більшовики приділяли роботі в профспілках. Ці масові робітничі організації зазнали великих репресій з боку царських властей. Якщо в 1907 році у Києві існувало ще 29 профспілок, то у 1909 році їх залишилося лише . Більшовики Києва проводили роботу в нечисленних легальних профспілках, докладали всіх зусиль, щоб зберегти закриті урядом профспілки як нелегальні організації або легалізувати їх під зміненою назвою.
Більшовики все більше поширювали свій вплив і на інші легальні робітничі організації - клуби, культурно-освітні товариства, кооперативи тощо. На початку 1911 року ліквідатори були вигнані робітниками з «Товариства поширення знань в народі», «Клубу трудящих, що працюють в торговельних і промислових закладах» та з інших організацій.
Але в той час, як більшовики невтомно збирали сили для нових революційних боїв, дрібнобуржуазні елементи, що в період революції примкнули до РСДРП, особливо до її меншовицького крила, в паніці тікали з партії, відрікаючись від революційних лозунгів. Втечу нестійких, опортуністичних елементів - ненадійних попутників революції В. І. Ленін вважав позитивним явищем, що сприяло зміцненню партії. «Партія очищається від міщанського сміття, - писав він О. М. Горькому.- Робітники більше беруться до справи».
В роки реакції більшовикам України, в т. ч. й Києва, довелося витримати жорстокі атаки опортуністичних фракцій і груп: ліквідаторів, одзовістів, махістів, троцькістів, «богобудівників» та інших, які намагалися ревізувати вироблені партією політичні й організаційні принципи, ліквідувати нелегальну партію пролетаріату і тим обезглавити робітничий клас і селянство. Особливо вперто вони нападали на революційний світогляд пролетаріату - діалектичний і історичний матеріалізм.
Такі спроби ревізувати марксизм мали місце і в Києві з боку меншовиків Валентинова і Бермана та кадетів Кудрявцева, Б донського, Леонтовича, Гілярова. Але більшовики на чолі з В. І. Леніним відбили всі атаки ворогів марксизму і відстояли партію, її теорію та революційні принципи. Велику роль у цьому відіграла книга В. І. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», яка вийшла в світ у травні 1909 року.
В одному таборі з меншовиками в роки реакції виступали дрібнобуржуазні