Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вранці 18 листопада повстали солдати саперної бригади на чолі з підпоручиком Б. П. Жаданівським і рушили в напрямку розташування інших військових частин - спочатку по Московській вулиці до
Миколаївських казарм, потім до казарм Курського полку і через Звіринець до залізничної станції Київ-ІІ. До них приєдналися робітники заводів «Арсенал», Південноросійського машинобудівного,
Головних майстерень Південно-
Західної залізниці та багатьох інших підприємств міста. На вулицях, де проходили солдати, збиралися юрби народу, які
вітали повсталих. Під звуки «Варшав'янки» демонстранти попрямували на Жилянську вулицю до казарм «артилерійської бригади.
Проте контрреволюція вжила рішучих заходів. В місто були стягнуті військові частини. Робітники і солдати, які йшли до Брест-Литовського шосе, щоб з'єднатися там з бойовими дружинами Шулявського фабрично-заводського району, були зустрінуті вогнем. На вулицях з'явилися барикади, відбувалися сутички між повсталими і урядовими військами. Понад ЗО чоловік було убито і 100 поранено. Увечері збройне робітничо-солдатське повстання було придушене. 19 листопада у Києві введено воєнний стан,
Царська влада жорстоко розправилася з повсталими. Активні учасники повстання Б. Жаданівськйй, П. Коровін та інші були засуджені до смертної кари, яку пізніше замінили довічною каторгою. Багато солдатів було заслано до Сибіру і відправлено в дисциплінарні батальйони.
Київська Рада робітничих депутатів підтримала виступ саперів і оголосила загальний політичний страйк. Було вирішено провести демонстрацію в день похорон жертв кривавого розстрілу. 19 листопада у приміщенні політехнічного інституту, де відбувалося засідання Ради робітничих депутатів, зібралося багато робітників. Але демонстрацію вирішили відкласти, бо стало відомо, що готується її розгром. 23 листопада Рада робітничих депутатів ухвалила припинити політичний страйк.
Найвищою точкою першої російської революції було грудневе збройне повстання 1905 року. Воно мало великий відгук на Україні. Активно виступили на підтримку московського пролетаріату робітники Києва. На мітингах, які відбулися в місті, вони висловлювали свою солідарність з робітниками Москви. 12 грудня почався страйк, в якому взяло участь 5 тис. чоловік. Але внаслідок дезорганізаторської діяльності меншовиків він не переріс у збройне повстання.
16 грудня власті вирішили ліквідувати «Шулявську республіку», де влада фактично знаходилась в руках робітників. Сюди були кинуті урядові війська, які проводили поголовні обшуки і арешти. Були заарештовані члени Київської Ради робітничих депутатів.
Грудневе повстання зазнало поразки. Але, як вказував В. І. Ленін, «робітники Петербурга, Києва, Одеси, Варшави, Лодзі не розбиті. Вони виснажені страшенно тяжкою боротьбою, що тягнеться вже цілий рік, але їх мужність не зломлена. Вони збираються з силами, щоб знову почати боротьбу за свободу».
Після поразки грудневого збройного повстання 1905 року революція пішла на спад. Царський уряд скористався цим, щоб остаточно придушити її.
Репресії царизму були спрямовані насамперед проти більшовиків, які очолили всі революційні виступи пролетаріату. Жорстоких переслідувань зазнав київський пролетаріат. Після придушення «Шулявської республіки» і розгрому Київської Ради робітничих депутатів царські власті посилили наступ проти робітників та їх організацій. Не припинялися облави, обшуки, арешти. Придушувати революційний рух царизму допомагали київські чорносотенці з відділень «Російського зібрання», «Російської монархічної партії», «Російського братства» та «Союзу руського народу».
Проте і в цих тяжких умовах найжорстокішого поліцейського терору київські більшовики не припиняли організаційної та агітаційно-пропагандистської роботи серед широких мас трудящих, спрямовували революційну боротьбу робітників.
Керуючись рішеннями III з'їзду партії, Таммерфорської конференції і настановами В. І. Леніна, київські більшовики згуртовували трудящі маси навколо більшовицьких лозунгів, вели агітацію за активний бойкот І Державної думи, з новими силами почали готуватись до збройного повстання.
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 16 з 47
честь і людську гідність, за праве діло солдатського і народного визволення та обрати представників у Раду солдатських депутатів. На нараді представників військових частин і військової організації РСДРП, яка відбулася на Московській вулиці, № 31, було вирішено 18 листопада почати збройну демонстрацію і перетворити її на збройне повстання. Всю ніч спішно готувалися до виступу.Вранці 18 листопада повстали солдати саперної бригади на чолі з підпоручиком Б. П. Жаданівським і рушили в напрямку розташування інших військових частин - спочатку по Московській вулиці до
Головних майстерень Південно-
Західної залізниці та багатьох інших підприємств міста. На вулицях, де проходили солдати, збиралися юрби народу, які
вітали повсталих. Під звуки «Варшав'янки» демонстранти попрямували на Жилянську вулицю до казарм «артилерійської бригади.
Проте контрреволюція вжила рішучих заходів. В місто були стягнуті військові частини. Робітники і солдати, які йшли до Брест-Литовського шосе, щоб з'єднатися там з бойовими дружинами Шулявського фабрично-заводського району, були зустрінуті вогнем. На вулицях з'явилися барикади, відбувалися сутички між повсталими і урядовими військами. Понад ЗО чоловік було убито і 100 поранено. Увечері збройне робітничо-солдатське повстання було придушене. 19 листопада у Києві введено воєнний стан,
Царська влада жорстоко розправилася з повсталими. Активні учасники повстання Б. Жаданівськйй, П. Коровін та інші були засуджені до смертної кари, яку пізніше замінили довічною каторгою. Багато солдатів було заслано до Сибіру і відправлено в дисциплінарні батальйони.
Київська Рада робітничих депутатів підтримала виступ саперів і оголосила загальний політичний страйк. Було вирішено провести демонстрацію в день похорон жертв кривавого розстрілу. 19 листопада у приміщенні політехнічного інституту, де відбувалося засідання Ради робітничих депутатів, зібралося багато робітників. Але демонстрацію вирішили відкласти, бо стало відомо, що готується її розгром. 23 листопада Рада робітничих депутатів ухвалила припинити політичний страйк.
Найвищою точкою першої російської революції було грудневе збройне повстання 1905 року. Воно мало великий відгук на Україні. Активно виступили на підтримку московського пролетаріату робітники Києва. На мітингах, які відбулися в місті, вони висловлювали свою солідарність з робітниками Москви. 12 грудня почався страйк, в якому взяло участь 5 тис. чоловік. Але внаслідок дезорганізаторської діяльності меншовиків він не переріс у збройне повстання.
16 грудня власті вирішили ліквідувати «Шулявську республіку», де влада фактично знаходилась в руках робітників. Сюди були кинуті урядові війська, які проводили поголовні обшуки і арешти. Були заарештовані члени Київської Ради робітничих депутатів.
Грудневе повстання зазнало поразки. Але, як вказував В. І. Ленін, «робітники Петербурга, Києва, Одеси, Варшави, Лодзі не розбиті. Вони виснажені страшенно тяжкою боротьбою, що тягнеться вже цілий рік, але їх мужність не зломлена. Вони збираються з силами, щоб знову почати боротьбу за свободу».
Після поразки грудневого збройного повстання 1905 року революція пішла на спад. Царський уряд скористався цим, щоб остаточно придушити її.
Репресії царизму були спрямовані насамперед проти більшовиків, які очолили всі революційні виступи пролетаріату. Жорстоких переслідувань зазнав київський пролетаріат. Після придушення «Шулявської республіки» і розгрому Київської Ради робітничих депутатів царські власті посилили наступ проти робітників та їх організацій. Не припинялися облави, обшуки, арешти. Придушувати революційний рух царизму допомагали київські чорносотенці з відділень «Російського зібрання», «Російської монархічної партії», «Російського братства» та «Союзу руського народу».
Проте і в цих тяжких умовах найжорстокішого поліцейського терору київські більшовики не припиняли організаційної та агітаційно-пропагандистської роботи серед широких мас трудящих, спрямовували революційну боротьбу робітників.
Керуючись рішеннями III з'їзду партії, Таммерфорської конференції і настановами В. І. Леніна, київські більшовики згуртовували трудящі маси навколо більшовицьких лозунгів, вели агітацію за активний бойкот І Державної думи, з новими силами почали готуватись до збройного повстання.