Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перемога Лютневої революції в Петрограді викликала велике революційне піднесення в Києві. Робітники і солдати на вулицях і площах міста гаряче обговорювали цю подію. В університеті відбувся мітинг, на якому виступили більшовики. Вони закликали студентів і робітників до боротьби за повну ліквідацію самодержавства. 1 березня на Думській площі зібрався мітинг, в якому взяли участь робітники, солдати і студенти. Наступного дня були звільнені політичні в'язні.
В ніч з 1 на 2 березня відбулася легальна нарада Київської більшовицької організації за участю представників всіх професійних спілок. На цій нараді було вирішено негайно провести вибори до Рад робітничих депутатів і створено тимчасову Раду робітничих депутатів. Меншовики і есери також створили тимчасову
Раду робітничих депутатів. Таким чином, у Києві існували дві тимчасові Ради робітничих депутатів.
Протягом 2 і 3 березня на фабриках і заводах міста були проведені вибори до Рад. 4 березня відбулися перші установчі збори Київської Ради робітничих депутатів, на яких були присутні 230 делегатів від 80 підприємств. На цих зборах був обраний Виконавчий комітет Ради, до складу якого ввійшли більшовики В. Н. Боженко, А. В. Іванов, О. О. Сивцов та інші.
3 444 депутатів Київської Ради було 62 більшовики, 131 меншовик, 55 есерів, 105 безпартійних; решту становили представники бундівців, української соціал-демократичної партії та інших дрібнобуржуазних партій. Головою Виконавчого комітету Ради був обраний меншовик Незлобін, заступниками - меншовик Доротов і більшовик-арсеналець А. В. Іванов, секретарем-більшовик М. О. Савельев (Петров). Отже, в Київській Раді робітничих депутатів, як і в інших Радах, більшість місць захопили меншовики і есери.
Проте всупереч намаганням меншовистсько-еоерівського керівництва Ради часто виступали як органи революційно-демократичної диктатури робітників і селян. З їх ініціативи робітники роззброювали поліцію, заарештовували представників царської влади, створювали загони міліції, які підтримували революційний порядок, брали участь у налагодженні продовольчої справи, втручалися у вирішення конфліктів між робітниками і підприємцями. У Києві 5 березня була роззброєна поліція, створені загони робітничої міліції. При Київській Раді робітничих депутатів працювали комісії: продовольча, міліційна, агітаційна, конфліктна та інші, члени яких з ентузіазмом виконували свої обов'язки. На ряді київських підприємств було запроваджено 8-годинний робочий день, почалася кампанія за відновлення старих і організацію нових профспілок, створення фабрично-заводських комітетів.
Більшовики вимагали зміцнення Рад, перетворення їх в органи влади, а меншовики вважали їх тимчасовими органами, покликаними допомагати буржуазії.
Поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів на Україні почали створюватися органи Тимчасового уряду на місцях так звані «громадські комітети», які складалися з представників різних буржуазно-поміщицьких організацій. 1 березня у приміщенні Київської міської думи відбулася нарада представників буржуазно-поміщицьких організацій, де був обраний «громадський комітет». До його складу ввійшли також меншовицько-есерівські лідери Київської Ради робітничих депутатів. «Громадський комітет», що захищав інтереси буржуазії і поміщиків, усіма засобами намагався зберегти апарат царської влади. Були усунені тільки губернатор, вищі чини поліції, повітові справники і станові пристави, ліквідовані жандармське управління і охранка. Всі інші царські установи лишилися недоторканними. Замість губернатора був призначений комісар Тимчасового уряду, яким став голова губернського земства.
Лютнева буряїуазно-демократйчна революція викликала піднесення національно-визвольного руху. Пригноблені народи Росії вимагали ліквідації національного гніту. Українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналістичні партії 4 березня 1917 року створили в Києві буржуазну Центральну раду. До її складу входили представники буржуазної партії соціалістів-федералістів та націоналістичних дрібнобуржуазних партій українських соціал-демократів і есерів. Керівну роль у раді відігравали соціалісти-федералісти (близькі до кадетів колишні «тупівці»). На чолі її стояли українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналісти М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, С. Петлюра. На місцях були створені губернські і повітові ради з представників буржуазії, куркульства і націоналістичної інтелігенції.
В основних питаннях революції Центральна рада підтримувала Тимчасовий
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 26 з 47
Звістка про перемогу революції в Петрограді швидко поширилась по всій Росії. У Києві про повалення царизму стало відомо 28 лютого 1917 року. Місцеві органи влади заборонили друкувати повідомлення про це, але воно рознеслося по місту.Перемога Лютневої революції в Петрограді викликала велике революційне піднесення в Києві. Робітники і солдати на вулицях і площах міста гаряче обговорювали цю подію. В університеті відбувся мітинг, на якому виступили більшовики. Вони закликали студентів і робітників до боротьби за повну ліквідацію самодержавства. 1 березня на Думській площі зібрався мітинг, в якому взяли участь робітники, солдати і студенти. Наступного дня були звільнені політичні в'язні.
Раду робітничих депутатів. Таким чином, у Києві існували дві тимчасові Ради робітничих депутатів.
Протягом 2 і 3 березня на фабриках і заводах міста були проведені вибори до Рад. 4 березня відбулися перші установчі збори Київської Ради робітничих депутатів, на яких були присутні 230 делегатів від 80 підприємств. На цих зборах був обраний Виконавчий комітет Ради, до складу якого ввійшли більшовики В. Н. Боженко, А. В. Іванов, О. О. Сивцов та інші.
3 444 депутатів Київської Ради було 62 більшовики, 131 меншовик, 55 есерів, 105 безпартійних; решту становили представники бундівців, української соціал-демократичної партії та інших дрібнобуржуазних партій. Головою Виконавчого комітету Ради був обраний меншовик Незлобін, заступниками - меншовик Доротов і більшовик-арсеналець А. В. Іванов, секретарем-більшовик М. О. Савельев (Петров). Отже, в Київській Раді робітничих депутатів, як і в інших Радах, більшість місць захопили меншовики і есери.
Проте всупереч намаганням меншовистсько-еоерівського керівництва Ради часто виступали як органи революційно-демократичної диктатури робітників і селян. З їх ініціативи робітники роззброювали поліцію, заарештовували представників царської влади, створювали загони міліції, які підтримували революційний порядок, брали участь у налагодженні продовольчої справи, втручалися у вирішення конфліктів між робітниками і підприємцями. У Києві 5 березня була роззброєна поліція, створені загони робітничої міліції. При Київській Раді робітничих депутатів працювали комісії: продовольча, міліційна, агітаційна, конфліктна та інші, члени яких з ентузіазмом виконували свої обов'язки. На ряді київських підприємств було запроваджено 8-годинний робочий день, почалася кампанія за відновлення старих і організацію нових профспілок, створення фабрично-заводських комітетів.
Більшовики вимагали зміцнення Рад, перетворення їх в органи влади, а меншовики вважали їх тимчасовими органами, покликаними допомагати буржуазії.
Поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів на Україні почали створюватися органи Тимчасового уряду на місцях так звані «громадські комітети», які складалися з представників різних буржуазно-поміщицьких організацій. 1 березня у приміщенні Київської міської думи відбулася нарада представників буржуазно-поміщицьких організацій, де був обраний «громадський комітет». До його складу ввійшли також меншовицько-есерівські лідери Київської Ради робітничих депутатів. «Громадський комітет», що захищав інтереси буржуазії і поміщиків, усіма засобами намагався зберегти апарат царської влади. Були усунені тільки губернатор, вищі чини поліції, повітові справники і станові пристави, ліквідовані жандармське управління і охранка. Всі інші царські установи лишилися недоторканними. Замість губернатора був призначений комісар Тимчасового уряду, яким став голова губернського земства.
Лютнева буряїуазно-демократйчна революція викликала піднесення національно-визвольного руху. Пригноблені народи Росії вимагали ліквідації національного гніту. Українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналістичні партії 4 березня 1917 року створили в Києві буржуазну Центральну раду. До її складу входили представники буржуазної партії соціалістів-федералістів та націоналістичних дрібнобуржуазних партій українських соціал-демократів і есерів. Керівну роль у раді відігравали соціалісти-федералісти (близькі до кадетів колишні «тупівці»). На чолі її стояли українські буржуазні і дрібнобуржуазні націоналісти М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, С. Петлюра. На місцях були створені губернські і повітові ради з представників буржуазії, куркульства і націоналістичної інтелігенції.
В основних питаннях революції Центральна рада підтримувала Тимчасовий