Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Наприкінці 50-х років XIX ст. уряд змушений був приступити до підготовки скасування кріпосного права, що гальмувало дальший розвиток країни. Вказуючи на історичну необхідність, яка привела кріпосників до реформи, В. І. Ленін писав: «Яка ж сила примусила їх взятися за реформу? Сила економічного розвитку, який втягував Росію на шлях капіталізму».
Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян. В результаті викупної операції, проведеної в інтересах поміщиків, селяни були пограбовані. За одержані наділи, розмір яких був недостатній, колишні кріпаки мусили протягом 49 років сплачувати кабальний викуп. Царський уряд, побоюючись дальшого наростання селянського руху, а також підтримки селянами польського національно-визвольного руху, дещо полегшив умови викупу землі на Правобережній Україні, але і після цього вони залишалися грабіжницькими. ЗО липня 1863 року був виданий сенатський указ, за яким з 1 вересня того ж року всі тимчасовозобов'язані селяни зараховувалися в розряд селян-власників. їм надавалося право викупити всю землю, належну їм за інвентарями 1847-1848 pp. Розмір викупних платежів зменшувався на 20 проц. порівняно з оброком, передбаченим основними законодавчими актами від 19 лютого 1861 року.
Площа землі, викупленої селянами Київської губернії, на 151 264 десятини, або на 11,9проц., перевищувала наділи, визначені інвентарями 1847-1848 pp. Відведення додаткової землі поміщики здійснили за рахунок непридатних і малопридатних земель. Всього 215,3 тис. селянських дворів, в яких налічувалося 546 тис. ревізьких душ, викупили у поміщиків 1426 тис. десятин придатної землі, що становило пересічно 6,6 десятин на двір, або 2,6 десятини на ревізьку душу. За середнім розміром наділу Київська губернія посідала лише 6 місце серед 9 губерній України. Переважна більшість селянських дворів - 207,3 тис. (96,2 проц.) одержала землі менше 5 десятин, тобто була малоземельною, в т. ч. понад 70 проц. мали землі від 1 до 3 десятин. Такий наділ не забезпечував прожиткового мінімуму селянської родини.
Не набагато в кращому становищі опинилися державні селяни. 52,8 тис. дворів 8 131,5 тис. ревізьких душ одержали 516 тис. десятин придатної землі, тобто 9,2 десятини на двір, або 3,9 на ревізьку душу.
Грабіжницький характер реформи, малоземелля і викупні платежі, що лягли непосильним тягарем на плечі знедоленого селянства, викликали глибоке обурення селян і зумовили різке загострення класової боротьби у пореформений період. З 2871 селянського заворушення, що мало місце в 60-х роках XIX ст. у дев'яти губерніях України, на Київщину припадало 957 (34 проц.). У 70-90-х роках селянські виступи тут сталися в 431 селі (47 проц. охоплених заворушеннями сіл на Правобережжі).
Після реформи швидко розвивалася промисловість, в основному галузі по переробці продуктів сільського господарства, а також сільськогосподарське машинобудування. Особливо інтенсивно зростала цукрова промисловість. Уже в 1865 році тут було 72 цукрові заводи. На них працювало близько 50 проц. робітників, зайнятих у цукровій промисловості України. За висловом В. І. Леніна, цукрові заводи стали своєрідними сільськими фабричними центрами. На 1885 рік на Київщині налічувалось 663 фабрики та заводи, де працювало 40 205 робітників і вироблялось продукції на 78,3 млн. крбА Характерна риса промисловості того часу - висока концентрація виробництва.
Важливе значення для економічного розвитку губернії мало інтенсивне будівництво залізниць. У 1870 році прокладено лінію між Одесою й Києвом, що з'єдналася з магістраллю Київ-Курськ, будівництво якої завершили того ж року. Споруджувалася Києво-Брестська залізниця. Було відкрито лінію, що сполучала Київ з Полтавою (1901 р.). В економічних зв'язках Київщини значну роль відігравали водні шляхи - Дніпро та його притоки Десна й Прип'ять.
Розвиток фабрично-заводської промисловості зумовив швидкий" ріст рядів пролетаріату. В 1900 році на підприємствах Київщини працювало 56 тис. робітників. Крім того, в кустарно-ремісничій промисловості було зайнято 69 256 робітників.
Зростали міста і міське населення. Якщо в 1797 році у Києві було 19 тис. жителів, у 1864 році-68 тис., то в 1911 році - 506 тис. Збільшувалося населення і в невеликих містах та містечках. В середині 90-х років у Білій Церкві налічувалося 29, у Сквирі - 19, Василькові - 18, Таращі- 15, Фастові - 9,5 тис. чоловік. Особливо швидко цей процес відбувався на початку XX ст. У Білій Церкві в 1911 році було вже 44, у Ржищеві - 15, у Фастові - 13, в Обухові, Чорнобилі, Паволочі, Ставищі - по 10 тис. жителів. Загалом кількість населення в губернії зросла з 3559 тис. у 1897 до 4669 тис. у 1911 році.
Становище робітників на промислових підприємствах, як і всюди в царській Росії, було надзвичайно тяжким. Тривалість робочого дня у 1896 році становила від Ї2 до 16 годин. З мізерної заробітної плати вираховували численні штрафи.
Київська область
Сторінка 11 з 38
селами, Межигір'я, Обухів, Васильків, Трипілля, Ржищів.Наприкінці 50-х років XIX ст. уряд змушений був приступити до підготовки скасування кріпосного права, що гальмувало дальший розвиток країни. Вказуючи на історичну необхідність, яка привела кріпосників до реформи, В. І. Ленін писав: «Яка ж сила примусила їх взятися за реформу? Сила економічного розвитку, який втягував Росію на шлях капіталізму».
Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян. В результаті викупної операції, проведеної в інтересах поміщиків, селяни були пограбовані. За одержані наділи, розмір яких був недостатній, колишні кріпаки мусили протягом 49 років сплачувати кабальний викуп. Царський уряд, побоюючись дальшого наростання селянського руху, а також підтримки селянами польського національно-визвольного руху, дещо полегшив умови викупу землі на Правобережній Україні, але і після цього вони залишалися грабіжницькими. ЗО липня 1863 року був виданий сенатський указ, за яким з 1 вересня того ж року всі тимчасовозобов'язані селяни зараховувалися в розряд селян-власників. їм надавалося право викупити всю землю, належну їм за інвентарями 1847-1848 pp. Розмір викупних платежів зменшувався на 20 проц. порівняно з оброком, передбаченим основними законодавчими актами від 19 лютого 1861 року.
Площа землі, викупленої селянами Київської губернії, на 151 264 десятини, або на 11,9проц., перевищувала наділи, визначені інвентарями 1847-1848 pp. Відведення додаткової землі поміщики здійснили за рахунок непридатних і малопридатних земель. Всього 215,3 тис. селянських дворів, в яких налічувалося 546 тис. ревізьких душ, викупили у поміщиків 1426 тис. десятин придатної землі, що становило пересічно 6,6 десятин на двір, або 2,6 десятини на ревізьку душу. За середнім розміром наділу Київська губернія посідала лише 6 місце серед 9 губерній України. Переважна більшість селянських дворів - 207,3 тис. (96,2 проц.) одержала землі менше 5 десятин, тобто була малоземельною, в т. ч. понад 70 проц. мали землі від 1 до 3 десятин. Такий наділ не забезпечував прожиткового мінімуму селянської родини.
Не набагато в кращому становищі опинилися державні селяни. 52,8 тис. дворів 8 131,5 тис. ревізьких душ одержали 516 тис. десятин придатної землі, тобто 9,2 десятини на двір, або 3,9 на ревізьку душу.
Грабіжницький характер реформи, малоземелля і викупні платежі, що лягли непосильним тягарем на плечі знедоленого селянства, викликали глибоке обурення селян і зумовили різке загострення класової боротьби у пореформений період. З 2871 селянського заворушення, що мало місце в 60-х роках XIX ст. у дев'яти губерніях України, на Київщину припадало 957 (34 проц.). У 70-90-х роках селянські виступи тут сталися в 431 селі (47 проц. охоплених заворушеннями сіл на Правобережжі).
Після реформи швидко розвивалася промисловість, в основному галузі по переробці продуктів сільського господарства, а також сільськогосподарське машинобудування. Особливо інтенсивно зростала цукрова промисловість. Уже в 1865 році тут було 72 цукрові заводи. На них працювало близько 50 проц. робітників, зайнятих у цукровій промисловості України. За висловом В. І. Леніна, цукрові заводи стали своєрідними сільськими фабричними центрами. На 1885 рік на Київщині налічувалось 663 фабрики та заводи, де працювало 40 205 робітників і вироблялось продукції на 78,3 млн. крбА Характерна риса промисловості того часу - висока концентрація виробництва.
Важливе значення для економічного розвитку губернії мало інтенсивне будівництво залізниць. У 1870 році прокладено лінію між Одесою й Києвом, що з'єдналася з магістраллю Київ-Курськ, будівництво якої завершили того ж року. Споруджувалася Києво-Брестська залізниця. Було відкрито лінію, що сполучала Київ з Полтавою (1901 р.). В економічних зв'язках Київщини значну роль відігравали водні шляхи - Дніпро та його притоки Десна й Прип'ять.
Розвиток фабрично-заводської промисловості зумовив швидкий" ріст рядів пролетаріату. В 1900 році на підприємствах Київщини працювало 56 тис. робітників. Крім того, в кустарно-ремісничій промисловості було зайнято 69 256 робітників.
Зростали міста і міське населення. Якщо в 1797 році у Києві було 19 тис. жителів, у 1864 році-68 тис., то в 1911 році - 506 тис. Збільшувалося населення і в невеликих містах та містечках. В середині 90-х років у Білій Церкві налічувалося 29, у Сквирі - 19, Василькові - 18, Таращі- 15, Фастові - 9,5 тис. чоловік. Особливо швидко цей процес відбувався на початку XX ст. У Білій Церкві в 1911 році було вже 44, у Ржищеві - 15, у Фастові - 13, в Обухові, Чорнобилі, Паволочі, Ставищі - по 10 тис. жителів. Загалом кількість населення в губернії зросла з 3559 тис. у 1897 до 4669 тис. у 1911 році.
Становище робітників на промислових підприємствах, як і всюди в царській Росії, було надзвичайно тяжким. Тривалість робочого дня у 1896 році становила від Ї2 до 16 годин. З мізерної заробітної плати вираховували численні штрафи.