Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Соціалістичні перетворення перервав наступ білогвардійських армій Денікіна. На заклик В. І. Леніна і ЦК РКП(б) пролетарі і трудящі селяни відповіли вступом до лав Червоної Армії: у Білоцерківському повіті пішло добровольцями в армію 520 чоловік, в інших повітах запис у червоноармійці проходив також активно.
Проте влітку 1919 року денікінці мали значну перевагу в живій силі й техніці над радянськими військами, що протистояли їм на Україні. До того ж їх підтримували петлюрівські банди, які діяли в нашому тилу. Лише в першій половині року на Київщині відбулося близько 500 куркульських заколотів. Внаслідок несприятливих обставин, що склалися на фронтах і в тилу, Червона Армія змушена була тимчасово залишити територію
України. До 25 серпня петлюрівці увійшли у Фастів та Білу Церкву, а ЗО серпня у Київ, який наступного ж дня здали денікінцям.
Білогвардійці реставрували буржуазно-поміщицький лад, ліквідували всі завоювання революції,відновили національний гніт, запровадили жорстокий терор. Менш ніж за два тижні вони кинули у в'язниці Києва близько 1700 чоловік.
У відповідь трудящі розгорнули підпільну й повстанську боротьбу, яку очолили комуністи. Підпільні партійні організації налагодили видання нелегальної газети «Коммунист», створили сітку військово-революційних комітетів.
Партизанські загони в повітах стали фактичними господарями становища. Особливо активно діяли партизани у Сквирському й Таращанському повітах. У районі Київ-Миронівка-Таганча-Богуслав-Бобринська білогвардійців громили загони під керівництвом Федоренка. В них налічувалося до 500 бійців, які мали на озброєнні 18 кулеметів і гармату. В самому Києві діяв летючий партизанський загін. У районі Білої Церкви повсталі селяни організували загін чисельністю до 3 тис. чоловік, що мав гармати й кулемети. Повстанцям вдалося визволити Васильків.
З переходом радянських військ у рішучий наступ в активні дії в районі Києва включились і заздалегідь сформовані робітничі дружини та повстанські загони.
16 грудня 1919 року бійці героїчної 44-ї дивізії на чолі з І. Н. Дубовим очистили від денікінців Київ. 22 грудня був визволений Фастів, а 27 грудня - Біла Церква й Сквира.
Вже через три дні почав діяти Київський губревком у складі Д. Мануїльського (голова), І. Є. Клименка (заступник), А. В. Іванова, Б. Козловського (губвійськком) і Ромащенка (губпродкомісар). У нормалізації життя на Київщині важливу роль відіграли С. В. Косіор, В. П. Затонський, Я. Б. Гамарник, Л. Й. Картвелішвілі, М. М. Майоров, В. І. Порайко, Ф. Я. Кон та інші відомі партійні керівники.
Створені на місцях ревкоми головну увагу спрямували на боротьбу з бандитизмом і куркульством, на організацію всебічної допомоги Червоній Армії. Із Сквирт ського повіту повідомляли, що «ставлення селян до виконання наряду на розверстку найспівчутливіше. Наряди виконуються повністю. Багато селян привозять хліб понад наряди - як подарунок Червоній Армії». Добровільно постачали продовольство селяни Гребінківської, Острівської, Озернянської, Труніківської, Будаївської та інших волостей. В Димерській волості Київського повіту було передано Червоній Армії 320 пудів печеного хліба, 101 пуд жита, 11 пудів вівса, 14 пудів гречки, 15 пудів капусти, 100 пудів картоплі й 11 пудів м'яса.
Відбудові народного господарства сприяли комуністичні суботники. Перший з них відбувся 8 лютого 1920 року у Києві. Незважаючи на великий мороз, того дня працювало на суботнику понад тисячу комуністів і безпартійних, переважно залізничників. Комуністичні суботники набрали в губернії широкого розмаху.
Та мирна праця радянського народу була знову перервана нападом буржуазно-поміщицької Польщі, озброєної і підбуреної міжнародним імперіалізмом. Польські війська, які 25 квітня перейшли в наступ, головний удар спрямували на Київ. На заклик Київської губпартконференції, яка проходила в ці дні, робітники й трудящі селяни піднялися на захист завоювань Жовтня. їх боротьбу проти інтервентів очолили більшовики. Близько 400 членів Київської партійної організації були направлені в розпорядження Реввійськради 14-ї армії. Оголосив себе мобілізованим увесь склад Київської Ради, Губпрофрада мобілізувала 25 проц. членів профспілок. 82 відповідальні партійні й радянські працівники проводили мітинги і збори на підприємствах та у військових частинах. З травня був створений Київський губернський військово-революційний комітет, до якого ввійшли А. В. Іванов, П. П. Любченко та ін. Для керівництва підпіллям на Правобережжі було призначено трійку в складі К. Прокопенка, П. Хоменка й Є. Григорука.
З наближенням польських військ губернські установи переїхали з Києва до
Київська область
Сторінка 19 з 38
А.Тутковський, Д. О. Граве, М. Ф. Кащенко, М. В. Птуха, В. М. Перетц, В. І. Липський, Д. І. Багалій, К. І. Воблий та інші.Соціалістичні перетворення перервав наступ білогвардійських армій Денікіна. На заклик В. І. Леніна і ЦК РКП(б) пролетарі і трудящі селяни відповіли вступом до лав Червоної Армії: у Білоцерківському повіті пішло добровольцями в армію 520 чоловік, в інших повітах запис у червоноармійці проходив також активно.
Проте влітку 1919 року денікінці мали значну перевагу в живій силі й техніці над радянськими військами, що протистояли їм на Україні. До того ж їх підтримували петлюрівські банди, які діяли в нашому тилу. Лише в першій половині року на Київщині відбулося близько 500 куркульських заколотів. Внаслідок несприятливих обставин, що склалися на фронтах і в тилу, Червона Армія змушена була тимчасово залишити територію
Білогвардійці реставрували буржуазно-поміщицький лад, ліквідували всі завоювання революції,відновили національний гніт, запровадили жорстокий терор. Менш ніж за два тижні вони кинули у в'язниці Києва близько 1700 чоловік.
У відповідь трудящі розгорнули підпільну й повстанську боротьбу, яку очолили комуністи. Підпільні партійні організації налагодили видання нелегальної газети «Коммунист», створили сітку військово-революційних комітетів.
Партизанські загони в повітах стали фактичними господарями становища. Особливо активно діяли партизани у Сквирському й Таращанському повітах. У районі Київ-Миронівка-Таганча-Богуслав-Бобринська білогвардійців громили загони під керівництвом Федоренка. В них налічувалося до 500 бійців, які мали на озброєнні 18 кулеметів і гармату. В самому Києві діяв летючий партизанський загін. У районі Білої Церкви повсталі селяни організували загін чисельністю до 3 тис. чоловік, що мав гармати й кулемети. Повстанцям вдалося визволити Васильків.
З переходом радянських військ у рішучий наступ в активні дії в районі Києва включились і заздалегідь сформовані робітничі дружини та повстанські загони.
16 грудня 1919 року бійці героїчної 44-ї дивізії на чолі з І. Н. Дубовим очистили від денікінців Київ. 22 грудня був визволений Фастів, а 27 грудня - Біла Церква й Сквира.
Вже через три дні почав діяти Київський губревком у складі Д. Мануїльського (голова), І. Є. Клименка (заступник), А. В. Іванова, Б. Козловського (губвійськком) і Ромащенка (губпродкомісар). У нормалізації життя на Київщині важливу роль відіграли С. В. Косіор, В. П. Затонський, Я. Б. Гамарник, Л. Й. Картвелішвілі, М. М. Майоров, В. І. Порайко, Ф. Я. Кон та інші відомі партійні керівники.
Створені на місцях ревкоми головну увагу спрямували на боротьбу з бандитизмом і куркульством, на організацію всебічної допомоги Червоній Армії. Із Сквирт ського повіту повідомляли, що «ставлення селян до виконання наряду на розверстку найспівчутливіше. Наряди виконуються повністю. Багато селян привозять хліб понад наряди - як подарунок Червоній Армії». Добровільно постачали продовольство селяни Гребінківської, Острівської, Озернянської, Труніківської, Будаївської та інших волостей. В Димерській волості Київського повіту було передано Червоній Армії 320 пудів печеного хліба, 101 пуд жита, 11 пудів вівса, 14 пудів гречки, 15 пудів капусти, 100 пудів картоплі й 11 пудів м'яса.
Відбудові народного господарства сприяли комуністичні суботники. Перший з них відбувся 8 лютого 1920 року у Києві. Незважаючи на великий мороз, того дня працювало на суботнику понад тисячу комуністів і безпартійних, переважно залізничників. Комуністичні суботники набрали в губернії широкого розмаху.
Та мирна праця радянського народу була знову перервана нападом буржуазно-поміщицької Польщі, озброєної і підбуреної міжнародним імперіалізмом. Польські війська, які 25 квітня перейшли в наступ, головний удар спрямували на Київ. На заклик Київської губпартконференції, яка проходила в ці дні, робітники й трудящі селяни піднялися на захист завоювань Жовтня. їх боротьбу проти інтервентів очолили більшовики. Близько 400 членів Київської партійної організації були направлені в розпорядження Реввійськради 14-ї армії. Оголосив себе мобілізованим увесь склад Київської Ради, Губпрофрада мобілізувала 25 проц. членів профспілок. 82 відповідальні партійні й радянські працівники проводили мітинги і збори на підприємствах та у військових частинах. З травня був створений Київський губернський військово-революційний комітет, до якого ввійшли А. В. Іванов, П. П. Любченко та ін. Для керівництва підпіллям на Правобережжі було призначено трійку в складі К. Прокопенка, П. Хоменка й Є. Григорука.
З наближенням польських військ губернські установи переїхали з Києва до