Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Високу політичну активність пролетаріат Київщини виявив у роки першої буржуазно-демократичної революції в Росії. Одразу ж після «Кривавої неділі» 12 січня 1905 року застрайкували робітники кількох київських підприємств. Вони як і петербурзькі пролетарі, пред'явили підприємцям вимоги не тільки економічного, але й загальнополітичного характеру. У січні страйкували робітники Бердичева, в лютому - робітники шкіряного заводу Горінштейна у Радомишльському повіті, телеграфісти на залізничній станції Козятин, робітники друкарні Лепського у Смілі. Страйкова боротьба тривала і в наступні місяці. Протягом травня в губёрнп відбулося 10 страйків, у яких взяли участь 500 робітників, у червні - 19 страйків з 1568 учасниками.
Особливо зросла революційна активність трудящих під час всеросійського політичного страйку у жовтні 1905 року. Приклад організованої боротьби показали робітники Південноросійського заводу, заводу Гретера й Криванека, залізничних майстерень та інших підприємств Києва. У рух включилися студенти Київського університету і політехнічного інституту. В місті не працювали фабрики і заводи, міський трамвай, навчальні заклади. Більшовицькі агітатори закликали трудящих боротися за повалення царизму і проголошення демократичної республіки. Слідом за робітниками Києва застрайкували трудящі багатьох підприємств губернії.
Загальний політичний страйк почав переростати в збройне повстання. 18 листопада 1905 року в Києві виступили сапери на чолі з підпоручиком Б. П. Жаданівським. До них приєдналися робітники Південноросійського заводу. Місцевим властям вдалося придушити цей робітничо-солдатський виступ, але революційний рух не припинився. В грудні страйкували робітники найбільших київських підприємств, а також Корнипського цукрового заводу Сквирського повіту, Миронівського цукрозаводу, залізничники.
Важливе значення для розвитку й поглиблення революції мали Ради робітничих депутатів, що в ці бурхливі дні виникали в багатьох районах країни. ЗО жовтня відбувся перший пленум Київської Ради, створеної з участю більшовиків. Значну роль у розгортанні робітничого руху відіграли професійні Спілки, організовані в Києві, Білій Церкві, Бердичеві, Василькові, Умані, Фастові, Черкасах.
Під впливом могутніх виступів робітничого класу розгорнувся масовий селянський рух. Більшовики вели серед селян широку революційну агітацію. Тільки протягом 1905 року власті зареєстрували 140 випадків розповсюдження серед селян губернії нелегальної літератури й листівок. Особливий успіх мали листівки «Як відібрати землю у поміщиків», «Брати-селяни!», «Кривавий цар», видруковані масовими тиражами соціал-демократичними організаціями Київщини.
У травні 1905 року селянський рух охопив усі повіти губернії. У багатьох селах Васильківського повіту селяни відмовилися працювати на полях у поміщиків, вимагаючи підвищення плати. Вони знищували посіви в маєтках помйциків, палили їхні садиби. Налякані землевласники тікали із своїх маєтків. Протягом 1905 року на Київщині відбувся 551 селянський виступ.
З революційним піднесенням зростав і національно-визвольний рух, який був складовою частиною першої російської революції. Більшовицькі організації, прогресивна громадськість вимагали скасування указу 1876 року про заборону української мови. У лютому 1905 року під цією вимогою в Києві підписалися десятки тисяч чоловік. У деяких навчальних закладах відбулися страйки. Царські власті закрили Київський університет, проте на вимогу громадськості змушені були знову його відкрити. З 1907 року в університеті стали читати лекції з історії української літератури, хоч і російською мовою. Почали виходити українські газети й журнали.
Національно-визвольний рух намагалися очолити українські буржуазні й дрібнобуржуазні партії: «Спілка», Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська радикально-демократична партія. Вони прагнули отруїти свідомість трудящих націоналізмом, відвернути їх від класової боротьби. Київські більшовики -вели рішучу боротьбу проти націоналістів, виховували трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму, згуртовували їх для боротьби за перемогу революції.
Після поразки першої російської революції царизм перейшов у наступ на трудящих. 4 червня 1907 року, відразу ж після розгону II Думи, тільки в Києві заарештовано 96 чоловік. У результаті масових репресій Київська організація РСДРП була значно ослаблена, а партійні організації Черкас, Умані, Білої Церкви
Київська область
Сторінка 14 з 38
російської частини ЦК партії, що перебували у Києві,- Г. М. Кржижановський, Ф. В. Ленгнік і В. А. Носков, делегати II з'їзду P. С. Землячка, Л. М. Кніпович, С. І. Гусєв. Велику революційну роботу проводили рідні Леніна, які в 1903-1904 pp. жили у Києві: брат Дмитро Ілліч Ульянов та його дружина, сестри - Марія Іллінічна та Анна Іллінічна.Високу політичну активність пролетаріат Київщини виявив у роки першої буржуазно-демократичної революції в Росії. Одразу ж після «Кривавої неділі» 12 січня 1905 року застрайкували робітники кількох київських підприємств. Вони як і петербурзькі пролетарі, пред'явили підприємцям вимоги не тільки економічного, але й загальнополітичного характеру. У січні страйкували робітники Бердичева, в лютому - робітники шкіряного заводу Горінштейна у Радомишльському повіті, телеграфісти на залізничній станції Козятин, робітники друкарні Лепського у Смілі. Страйкова боротьба тривала і в наступні місяці. Протягом травня в губёрнп відбулося 10 страйків, у яких взяли участь 500 робітників, у червні - 19 страйків з 1568 учасниками.
Особливо зросла революційна активність трудящих під час всеросійського політичного страйку у жовтні 1905 року. Приклад організованої боротьби показали робітники Південноросійського заводу, заводу Гретера й Криванека, залізничних майстерень та інших підприємств Києва. У рух включилися студенти Київського університету і політехнічного інституту. В місті не працювали фабрики і заводи, міський трамвай, навчальні заклади. Більшовицькі агітатори закликали трудящих боротися за повалення царизму і проголошення демократичної республіки. Слідом за робітниками Києва застрайкували трудящі багатьох підприємств губернії.
Загальний політичний страйк почав переростати в збройне повстання. 18 листопада 1905 року в Києві виступили сапери на чолі з підпоручиком Б. П. Жаданівським. До них приєдналися робітники Південноросійського заводу. Місцевим властям вдалося придушити цей робітничо-солдатський виступ, але революційний рух не припинився. В грудні страйкували робітники найбільших київських підприємств, а також Корнипського цукрового заводу Сквирського повіту, Миронівського цукрозаводу, залізничники.
Важливе значення для розвитку й поглиблення революції мали Ради робітничих депутатів, що в ці бурхливі дні виникали в багатьох районах країни. ЗО жовтня відбувся перший пленум Київської Ради, створеної з участю більшовиків. Значну роль у розгортанні робітничого руху відіграли професійні Спілки, організовані в Києві, Білій Церкві, Бердичеві, Василькові, Умані, Фастові, Черкасах.
Під впливом могутніх виступів робітничого класу розгорнувся масовий селянський рух. Більшовики вели серед селян широку революційну агітацію. Тільки протягом 1905 року власті зареєстрували 140 випадків розповсюдження серед селян губернії нелегальної літератури й листівок. Особливий успіх мали листівки «Як відібрати землю у поміщиків», «Брати-селяни!», «Кривавий цар», видруковані масовими тиражами соціал-демократичними організаціями Київщини.
У травні 1905 року селянський рух охопив усі повіти губернії. У багатьох селах Васильківського повіту селяни відмовилися працювати на полях у поміщиків, вимагаючи підвищення плати. Вони знищували посіви в маєтках помйциків, палили їхні садиби. Налякані землевласники тікали із своїх маєтків. Протягом 1905 року на Київщині відбувся 551 селянський виступ.
З революційним піднесенням зростав і національно-визвольний рух, який був складовою частиною першої російської революції. Більшовицькі організації, прогресивна громадськість вимагали скасування указу 1876 року про заборону української мови. У лютому 1905 року під цією вимогою в Києві підписалися десятки тисяч чоловік. У деяких навчальних закладах відбулися страйки. Царські власті закрили Київський університет, проте на вимогу громадськості змушені були знову його відкрити. З 1907 року в університеті стали читати лекції з історії української літератури, хоч і російською мовою. Почали виходити українські газети й журнали.
Національно-визвольний рух намагалися очолити українські буржуазні й дрібнобуржуазні партії: «Спілка», Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська радикально-демократична партія. Вони прагнули отруїти свідомість трудящих націоналізмом, відвернути їх від класової боротьби. Київські більшовики -вели рішучу боротьбу проти націоналістів, виховували трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму, згуртовували їх для боротьби за перемогу революції.
Після поразки першої російської революції царизм перейшов у наступ на трудящих. 4 червня 1907 року, відразу ж після розгону II Думи, тільки в Києві заарештовано 96 чоловік. У результаті масових репресій Київська організація РСДРП була значно ослаблена, а партійні організації Черкас, Умані, Білої Церкви